Филологические науки/7. Язык, речь, речевая коммуникация

Доцент, к. філол. наук Насалевич Т.В., студентка 5-го курсу

Сидоренко Т.М.

Мелітопольський державний педагогічний університет ім. Богдана Хмельницького, Україна

ПЕРФОРМАТИВНІ ДІЄСЛОВА В АНГЛІЙСЬКІЙ МОВІ

Лінгвістична наука останнього десятиріччя характеризується яскраво вираженим інтересом до дослідження механізмів функціонування мови в мовленні, особливо до факторів, які обумовлюють вибір варіантів вираження комунікативного наміру, до умов, які детермінують «читання" комунікативної мети висловлення.

Найбільш розроблений понятійний апарат подібного аналізу в одному із напрямків лінгвістичної граматики — теорії мовленнєвих актів.

Одним із способів вираження директивних мовленнєвих актів в англійській мові традиційно є перформативні дієслова типу order, command. Перформативні дієслова advise, recommend є одним із структурних варіантів вираження поради в англійській мові [6].

Англійська мова відрізняється великою різноманітністю засобів вираження прохання: це імперативні висловлювання, питальні конструкції, непрямі питання, розгорнуті висловлення, висловлення-натяки. Як відмічає А. Вежбицька, в англійській комунікації перформативні дієслова (I ask…/1 advise…/1 invite…) сприймаються як надмірно пряме висловлення комунікативних намірів співрозмовника та їх вживання дуже обмежене. У першу чергу це стосується дієслова to ask – «просити». В англійській мові норма, яка забороняє використання дієслова «просити» (to ask) в перформативній формі, навіть є сильнішою, ніж норма, яка забороняє використання імперативу [1, с.138].

Цікаво, що англійська мова не завжди мала таку розвинуту систему засобів вираження прохання і не завжди перевага віддавалася саме непрямим способам його вираження. У мові Шекспіра вільно вживалися і імператив, і перформативні дієслова «вимоги». На цей факт звертає увагу А. Вежбицька [1, с.152], яка пропонує виділяти чотири етапи в англійській історичній прагматиці:

Етап I – вільне використання імперативів і перформативних дієслів «вимоги» (I pray thee, do it).

Етап II – зростання обмежень на використання імперативів, розповсюдження «whimperatives», відмова від перформативного використання дієслів «вимоги» (Could you /would you do it?).

Етап III – розповсюдження речень suggestions різних типів (I would suggest. / Perhaps you could./ You might like to. ).

Етап IV – від I would suggest до I was wondering if (I was wondering if you could… / I was wondering if you'd like to…).

Таким чином, в історичній перспективі в англійській комунікативній культурі спостерігається рух від прямого способу вираження прохання до все більш непрямого [2].

Вперше комунікативні принципи ввічливості, співпраці та іронії були описані П. Грайсом у 1975 році, пізніше перші два з них були детально розроблені Дж. Лічем у його знаменитій монографії «Принципи прагматики». З тих пір принципи ввічливості та співпраці визнаються універсальними в прагматиці, а принцип іронії, на думку І.І.Ляпиної, незаслужено замовчується. Вірогідно, це дещо пояснюється тим, що виділити максими для його актуалізації достатньо важко, тоді як максими, які актуалізують принципи ввічливості та співпраці, є загальновизнаними правилами спілкування.

У самому загальному вигляді в основі змісту принципу ввічливості лежить повага до особистості партнера, позитивний настрій на подальшу комунікацію. У цьому зв’язку певний інтерес представляє схвалення як вираження суб’єктивної оцінки.

Вираження схвалення в англійській мові на завжди зводиться до використання перформативного дієслова approve/схвалюю. У діалогічному дискурсі зустрічається велика кількість непрямих мовленнєвих актів зі значенням схвалення. Найбільш цікавими є ті з них, де схвалення "запаковано" в іронічну форму типу That's cool! Круто! [3]

Вченими-лінгвістами розглядаються різні способи номінації інтенціональних станів продуцентів мовлення та мовленнєвих повідомлень. У традиційній теорії мовленнєвих актів одним з основних засобів вираження мовленнєвого наміру визнана так звана перформативна формула (використання перформативного дієслова у 1-й особі теперішнього часу дійсного способу).

Перша класифікація мовленнєвих актів була запропонована творцем теорії мовленнєвих актів Дж. Остіном. Він виділив п’ять класів у відповідності до ілокутивної сили висловлювань, які входять до них [4].

Пізніше Дж. Серль запропонував власну класифікацію. У якості основи для неї він вибрав ілокутивну ціль та поняття, які виходять з неї: напрямок пристосування та умови щирості, які виражаються [7]. Функція «фіксування» належить ілокутивному класу репрезентативів (асертивів) в таксономії Серля (експозитиви – у Остіна, констативи – у Г.Г. Почепцова) [5].

Дієслова інших класів, які використовуються для реалізації асертивної інтенції, Ю.М.Сулейманова пропонує називати ситуативно стверджувальними (непрямо асертивними) (to declare, to remark, to know, to answer, to testify, to believe, to illustrate, to swear, to mention, to agree, to approve, to postulate, to mean, to call, to understand, define, to explain, to witness, to comment, to consider, to note и др.):

Таким чином, Ю.М.Сулейманова виділила 4 підкласи асертивів за ступенем інтенсивності інтенції твердження [8, с. 90-93]:

1) асертиви-запевнення: I am not a judge of ale, but I can say with a clear conscience I prefer water [11];

2) асертиви-заяви: Here’s their little pickled salmon, I do declare [10];

3) асертиви-констативи: I still assert, that, considering what her behavior was, my confidence was as natural as your suspicion [9];

4) асертиви-припущення: «I suppose I must», said Miss Sharp calmly, and much to the wonder of Miss Jemima [11].

Отже, у сучасній лінгвістиці існує декілька підходів до вивчення перформативних дієслів в англійській мові та, безумовно, це питання потребує подальшого більш детального дослідження.

Література:

1. Вежбицкая А. Язык. Культура. Познание. – М.: Русские словари, 1996. - 416с.

2. Выражение просьбы в английской коммуникативной культуре. – Режим доступу: http://www.e-reading.org.ua/chapter.php/137743/44/Larina_-_Kategoriya_vezhlivosti_i_stil'_kommunikacii.html

3. Ляпина И. И. Противоречит ли принцип иронии принципу вежливости в общении? - Режим доступу: http://study-english.info/article117.php

4. Остин Дж. Слово как действие // Новое в зарубежной лингвистике. – М.: Прогресс, 1986. – Вып. 17. – С.12-19.

5. Почепцов О. Г. Основы прагматического описания предложения. – К.: «Вища школа», 1986. – 116 с.

6. Прагматика модальности. Английский язык. – Режим доступу: http://www.lib.vsu.ru/elib/texts/3.pdf

7. Сёрль Дж. Р. Классификация иллокутивных актов // Новое в зарубежной лингвистике: сб. ст. / сост. Б. Ю. Городецкий, И. М. Кобозева. – М.: Прогресс, 1986. – Вып. 17. – С.38-42.

8. Сулейманова Ю.М. Перформативный глагол как средство экспликации ассертивной интенции// Вестник ОГУ. - №11 (117)/ноябрь 2010. - С. 90-93.

9. Austen J. Pride and Prejudice. - Режим доступу: http:// promo.net/pg/

10. Dickens Ch. David Copperfield. - Режим доступу: http:// promo.net/pg/

11. Thackeray W. Vanity Fair. - Режим доступу: http://promo.net/pg/