Філософія/2.Соціальна філософія

Магістрант Виселко І.В.

Національний технічний університет України

«Київський політехнічний інститут»

Медіапростір сучасності – філософський аспект

Вперше над необхідністю вивчення і розуміння медіа задумався канадський вчений Г. М. Маклюен, який виділяє гарячі і холодні засоби масової інформації, в залежності від ступеня участі аудиторії. Гаряче - це більша участь і зворотній зв'язок, тобто отримання певної реакції (рефлексії аудиторії). Медіапростір дуже широка категорія. Г. М. Маклюен ділити медіапростір на такі елементи як друковане слово, преса, телефон, телеграф, радіо, кіно, телебачення, комікс, ігри, рекламні оголошення і навіть електрика і т.д. Тобто, все, що пов'язано з комунікаційною дією [Розуміння медіа: Зовнішні розширення людини. – М., 2003, - 464 с.].

Характер медіапростору подвійний і досить невизначений з позиції корисності та позитиву для людини і суспільства в цілому. У наш час ми вже не уявляємо життя без мас-медіа, але з іншого боку засоби масової комунікації формують шаблонність мислення, вчинків ідеалів, наслідування нереальним образам. Але в той же час складно переоцінити коефіцієнт корисної дії: значно економиться час, зручне отримання інформації в будь-якому вигляді і т.д. це безперечно досягнення людства. Проблеми є, але і є способи їх вирішення. На кожну дію є протидія.

З розвитком медіа поширюється таке явище як квазіреальність. Розпочати необхідно з того, що сам префікс «квазі» при додаванні його до іменника утворює значення помилковості чи удаваності, як приклад, квазіреальність, квазінаука. Синонімом квазі виступає псевдореальность, а також поняття Ж.Бодріяра «гіперреальність».

Трактувати квазіреальність як повністю негативне явище буде неправильно, оскільки ми в ній існуємо. Розділяють різні види та сфери квазіреальності. На думку Сівірінова Б.С., у кожного народу є своя символічна квазіреальність, впершу чергу – це міфи, ідеали, релігія. Будь-який перехід із однієї сфери життєдіяльності в іншу означає перехід з однієї квазіреальності в іншу. Як приклад можна привести, що працюючи ми знаходимося в одній площині, а потрапляючи наприклад в театр, музей, мистецькі виставки люди перебувають в зовсім в іншій квазіреальності, де не маючи спеціальних знань в даній сфері можуть почувати себе некомфортно.

Існує думка, що синонімом квазіреальності є віртуальна реальність. Говорячи про поняття «віртуальної реальності» необхідно визначити його значення. Від англійського virtual reality означає можлива реальність - це модельне відображення квазіреальності за допомогою певних технологій і технічних засобів, що дозволяють забезпечити часткове або повне занурення людини в це відображення і створює ілюзію реального. В основу створення віртуальної реальності покладено використання комп'ютерних технологій, які дозволяють найбільш повною мірою реалізувати занурення людини у штучний світ, створений технічними засобами. З розвитком комп’ютерних технологій все більше людей починають залежати від віртуального простору, аргументуючи це тим, що вони прагнуть до свободи, але чи це так? Перебування у віртуальному просторі створює нові перспективи для формування віртуальної особистості, набувати соціальних статусів, в залежності від його усвідомлення престижності. Людина перестає бути соціальною істотою, перетворюючись на віртуальну, з удаваним життя. Руйнується особистість. Виникає питання: чи призводить це до дійсної свободи людини або ж віртуальна свобода обертається новими видами залежності? Завдяки віртуальній реальності людина виривається за межі реального та буденного, віртуальні контакти потребують меншої відповідальності, людина зникає в безмежному віртуальному просторі.

Цим активно користуються засоби масової інформації змушуючи людей жити в телевізорі чи інтернеті, переглядаючи запропоновані матеріали та удавати життя, а не жити, маніпулюючи нашою свідомістю. Це стосується і PR-діяльність яка породжує та управляє віртуальною реальністю, з метою просування в медіапростір, а точніше вселення образу (вигляду, іміджу) і пов'язаних з ними цінностей і комунікацій у комунікативний простір цільової аудиторії. Сівірінов Б.С. вважає, що посилення віртуалізації є закономірністю сучасного суспільства. Як правило, високий ступінь неадекватності образів соціальної реальності обумовлює саме психологічний компонент, - наприклад, релігійний чи політичний екстремізм (фанатизм).

Ж. Бодріяр у своїй роботі «Симулякри і симуляція» приділив увагу мас-медіа та його впливу на особистість та прийшов до висновку, що засоби масової інформації формують гіперреальність, яка не відповідає дійсності [«Симулякри і симуляція», Бодріяр Жан /Перевод с французского В. Ховхун К.: "ОСНОВИ", 2004.- 230 с.]. Відбувається витіснення реальності та заміщення її симулякрами, тобто знаками, що не мають відношення до базової реальності, а формують паралельну реальність. Людина оцінює події в залежності від способу їх подачі. Відбувається симуляція реальності за допомогою симулякрів, - помилкових знань та понять. Підтвердження та ілюстрація цієї концепції спостерігається і в пульсуючому сьогоденні, зокрема і в Україні. Сьогодні мас-медіа формують наш стиль мислення, поведінки та спосіб життя.

Цікавий погляд у М. Бахтіна на простір: "Це не звичайний художній земний простір, в якому людина міцно локалізована і оточена. Ця організація

простору пов'язана з Inferno. Це не простір життя, а навпаки виходу з життя, це –вузький простір порога, межі, де не можна влаштуватися, заспокоїтися, а можна тільки переступити". Тобто, імітація життя. Людина може існувати не виходячи з кімнати, деградувати, існуючи в іншій площині. Існує думка, що не варто розуміти віртуальну реальність як нереальність, це просто інший вимір, інша реальність.