Борисова Ю.В., кандидат соціологічних наук,

доцент кафедри соціальної роботи ДНУ

Моделі участі організацій «третього сектору»

в розв’язання проблем молоді шляхом соціального замовлення

Тенденція посилення позицій третього сектору, що притаманна сучасному українському суспільству, суттєво розширює коло суб’єктів здійснення молодіжної політики, в тому числі й на місцях, надаючи можливість структурам влади делегувати частину власних повноважень з молодіжних питань громадським і благодійним організаціям. Одним з законодавчо визначених шляхів активного залучення недержавних організацій до розв’язання проблем молоді є механізм соціального замовлення.

В багатьох європейських країнах практика розбудови відносин між державними структурами та НДО на засадах соціального контракту є на сьогодні достатньо поширеною. Враховуючи той факт, що визначена частка організацій третього сектору є неприбутковими, отримання ними доходу від комерційної діяльності є проблематичним; в цій ситуації співпраця з державним агенціями є однією з головних засад життєдіяльності для таких організацій. У зарубіжній практиці відбір організацій для подальшої діяльності з надання ними соціальних послуг населенню, як правило, відбувається на конкурсній (тендерній) основі. Отримання контракту від місцевих органів влади є для НДО престижним, й організації конкурують між собою за право бути залученими до подібної діяльності. Процедурою реалізації контракту передбачені регулярні звіти НДО та перевірки якості надання соціальних послуг – як заплановані, так й такі, що здійснюються без попередження. Інформація про результати перевірок доводиться до відома широкої громадськості через місцеві засоби масової інформації.

Можливість НДО, у т.ч. молодіжних громадських організацій, брати участь у реалізації спрямованих на молодь соціальних заходів на засадах соціального замовлення (контрактування), окреслена у низці актів вітчизняного законодавства, в т.ч. у Конституції України (статті 142, 143), в Законі України «Про місцеве самоврядування» (статті 26, 27). Зокрема, стаття 27-я Закону України «Про місцеве самоврядування» до повноважень міськвиконкому відносить: розміщення на договірних засадах замовлень на виробництво продукції, виконання робіт (послуг), необхідних для територіальної громади, на підприємствах, в установах та організаціях. Такими установами можуть бути як приватні компанії, так й неприбуткові неурядові організації (якщо вони правомочні надавати відповідні послуги), з якими, якщо вони перемогли у конкурсі, підписується договір на виконання робіт чи надання послуг. Норма статті 32-ї Закону полягає у сприянні роботі творчих спілок, національно-культурних товариств, асоціацій, інших громадських та неприбуткових організацій, які діють у сфері охорони здоров’я, культури, фізкультури та спорту, роботи з молоддю. Означене сприяння варіюється від можливого надання пільг з оплати оренди в комунальних спорудах до прямого фінансування окремих організацій чи програм, якщо це передбачено місцевим бюджетом.

З метою підвищення якості послуг, які надаються громадянам за місцем їх проживання, а також задля посилення ролі організацій «третього сектору» в системі життєдіяльності громад 19 червня 2003 р. було прийнято Закон України «Про соціальні послуги». Закон, зокрема, регулює порядок співробітництва між державними та недержавними структурами, а також органами державної влади та місцевого самоврядування в системі надання соціальних послуг різним категоріям населення, у т.ч. й молоді.

Окремі пункти щодо регулювання правового статусу учасників соціально-контрактної і грантової діяльності містять Закони України «Про об’єднання громадян», «Про благодійництво та благодійні організації», «Про органи самоорганізації населення». Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку проведення конкурсу проектів програм, розроблених громадськими організаціями, стосовно дітей, молоді, жінок та сім’ї» від 26 липня 2002 р. за № 1062 та «Про затвердження правил організації та проведення конкурсу на залучення бюджетних коштів для надання соціальних послуг» від 29 квітня 2004 р. за № 559 регламентують відповідні конкурсні процедури. Функціонування механізму соціального замовлення також спирається на норми Указу Президента України від 15 вересня 2005 р. за № 1276 / 2005 «Про забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики» та Постанови Кабінету Міністрів України від 29 серпня 2002 р. за № 1302 «Про заходи щодо подальшого забезпечення відкритості в діяльності органів виконавчої влади».

Впроваджувані на сьогодні в Україні моделі соціального замовлення в сфері ювенальної політики включають, окрім соціального замовлення / соціального контрактування як такого, також й систему державних (муніципальних) грантів, тобто бюджетну підтримку суспільно корисної діяльності неурядових організацій. За своєю спрямованістю моделі соціального замовлення можуть мати комплексний або цільовий характер, коли, наприклад, саме молодь окреслюється як об’єкт відповідної діяльності; подібні моделі впроваджуються, зокрема, в Києві, Чернігові, Бердянську. Так, у Києві діють Положення про порядок проведення міського конкурсу проектів з молодіжних проблем та Положення про Порядок проведення міського конкурсу програм і проектів в галузі сімейної політики (цільовими групами визначено молодь, молоді сім’ї, сім’ї з дітьми, кризові сім’ї), у Чернігові – Порядок проведення конкурсів проектів програм, розроблених громадськими організаціями, стосовно дітей та молоді міста. У м. Синельникове Дніпропетровської області діючим Положенням про соціальне замовлення визначено такі цільові групи відповідних проектів: територіальна громада міста, соціально вразливі верстви, молодь.

Шляхи визначення кола розв’язуваних за допомогою механізму соціального замовлення проблем територіально різняться. На жаль, далеко не завжди цей процес передбачає врахування незалежної думки експертів з питань молодіжної політики. В більшості випадків рішення директивно приймається органом влади, відповідальним за проведення конкурсу соціальних проектів. Лише в окремих містах впроваджено спеціальні Інструкції з виявлення й оцінки пріоритетності соціальних проблем громади.

Коло потенційних учасників конкурсу соціальних проектів в більшості міст включає зареєстровані громадські і благодійні організації. В м. Одеса до нього також потрапляють органи самоорганізації населення, в Чернівцях, Хмельницькому та Коростені – також й творчі спілки, в Бердянську – органи учнівського та студентського самоврядування, у Львові – комунальні установи і суб’єкти підприємницької діяльності. Іноді принципового значення набуває тривалість існування організації на момент подачі заявки на участь – як правило, це один рік, хоча іноді необхідний термін не перевищує й трьох місяців.

Конкурс соціальних проектів відбувається згідно розпорядженню міського голови або наказу відповідного виконавчого органу місцевого самоврядування. Іноді процедура конкурсу запроваджується конкурсною комісією. Подані на розгляд проекти повинні мати визначену структуру, яка оговорюється в регулюючих документах (як правило, це реєстраційна картка, анотація, опис та кошторис / бюджет проекту). Конкурс відбувається в один або два етапи; він може передбачати процедуру публічного захисту проекту.

Вимоги до складу конкурсних комісій дещо варіюються, в т.ч. й за таким критерієм, як необхідність залучення до їх роботи представників НУО; якщо, наприклад, у містах Чернівці та Чернігів вони повинні складати не менше 1/3 загального складу комісії, то у Львові та Сарнах конкурсна комісія складається виключно з представників міської влади.

В більшості діючих нормативно-правових актів вказано критерії оцінки конкурсних пропозицій. Для проектів, що реалізуються у м. Синельникове Дніпропетровської області, це відповідність резюме соціальному проекту; відповідність вимогам замовника; реалістичність; економічний, соціальний та інший ефект; очікувані результати; цільові групи; прогнозована ефективність використання коштів; наявність інших фінансових ресурсів та власного внеску – мінімум 15%.

Проекти, що реалізуються відповідно до Правил організації та проведення конкурсу на залучення бюджетних коштів для надання соціальних послуг, оцінюються згідно критеріїв, затверджених наказом Міністерством праці та соціальної політики України.

Водночас, не завжди є зрозумілим, яким чином пропоновані в регулюючих актах критерії «працюють» на практиці, а саме: яким є внесок кожного з них в результуючу оцінку («вага» критерію), за якою шкалою здійснюється оцінювання (її характер – порядкова, бальна, – скільки містить пунктів і т.п.).

В окремих випадках визначення переможця конкурсу відбувається шляхом відкритого голосування членів конкурсної комісії. Практично в жодному випадку не оговорена можливість оскарження результатів конкурсу в суді, що не узгоджується з нормами чинного законодавства. Виключення становлять конкурси на залучення бюджетних коштів для надання соціальних послуг: пункт 14 Правил їх проведення передбачає можливість оскарження результатів конкурсу згідно відповідно до законодавства.

Протягом 10-30 днів після визначення переможця конкурсу (терміни територіально варіюються) з ним укладається соціальний контракт (договір на реалізацію проекту, на виконання муніципального гранту, фінансова угода тощо). В деяких містах підставою для цього є, крім рішення конкурсної комісії, наказ керівника виконавчого органу місцевого самоврядування. В м. Синельникове рішення затверджується сесію міської ради. Документами, що визначають умови фінансування – його етапи й обсяги, відповідність виконуваним завданням – є акти виконання робіт чи надання послуг.

Обов’язковим елементом реалізації контракту є складання кінцевої звітності – аналітичної, фінансової; у містах Львів та Чернігів вимагається підготовка медіа-продукту. В більшості випадків передбачена й проміжна звітність.

Постконтрактний моніторинг часто визначається як можлива, тобто не обов’язкова процедура; її учасниками, як правило, виступають виконавчі органи місцевого самоврядування, конкурсні комісії; лише іноді передбачене залучення до оцінки сторонніх організацій.

Наведений вище аналіз існуючих в Україні моделей соціального замовлення дозволяє наголосити на деяких їх недоліках. Основними є:

- право місцевої влади подекуди довільно визначати ті проблеми, які в подальшому розв’язуються через механізм соціального замовлення;

- гомогенність складу конкурсних комісій за рахунок недостатньої представленості членів НДО та фактичної незадіяності представників громадських рад;

- недостатньо чіткі критерії оцінювання конкурсних пропозицій;

- непрописаність правових процедур врегулювання конфліктних ситуацій під час роботи конкурсних комісій;

- відсутність вимог щодо інформування широкої громадськості про хід та результати реалізації проектів, необов’язковість (в більшості випадків) проведення їх незалежного моніторингу;

- розмитість стандартів надання соціальних послуг.

Важливо, щоб акти різних галузей чинного законодавства складали єдину системи норм із забезпечення вільного виходу НДО на ринок соціальних послуг.

На даному етапі необхідно враховувати обмеженість наявного в НДО, що діють в ювенальній сфері, досвіду виконання соціальних контрактів, обумовленість їх доступу до матеріальних, інформаційних і, в певному сенсі, кадрових ресурсів. Важливо акцентувати увагу на спільності завдань, розв’язуваних молодіжними НДО та відповідними офіційними відомствами. Ефективна, законодавчо внормована міжсекторна взаємодія в ювенальній сфері – це основа формуванні соціальної солідарності, що виступає важливою засадою громадського суспільства.

1. Конституція України: Закон України від 28 червня 1996 року № 254-к/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - №30.

2. Порядок проведення конкурсу проектів програм, розроблених громадськими організаціями, стосовно дітей, молоді, жінок та сім’ї: Постанова Кабінету Міністрів України від 25 липня 2002 р. № 1062 // Державна підтримка молоді в Україні: Практ.посіб. / Упоряд. Є.І.Бородін (кер.авт.кол.), Ю.В.Борисова, Н.М.Сєднева. – Дніпропетровськ: Вид-во ТОВ «Днепррост», 2006. - С.291-295.

3. Про благодійництво та благодійні організації : закон України від 16 верес. 1997 р. № 531 / 97-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1997. - № 46. – ст.292.

4. Про додаткові заходи щодо забезпечення відкритості діяльності органів державної влади: Указ Президента України від 1 серпня 2002 р. № 683 // Ібрагімова І.М. Прозорість влади: основи забезпечення інформаційної взаємодії державних органів з громадськістю. – К.: ПРООН, 2002. – С.14.

5. Про забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики: Указ Президента України від 15 вересня 2005 р. № 1276/2005 // Урядовий кур’єр. – 20 вересня 2005. - № 177.

6. Про затвердження правил організації та проведення конкурсу на залучення бюджетних коштів для надання соціальних послуг: Постанова Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2004 р. за № 559 // Офіційний вісник України. – 2004. - № 17. – ст.1189.

7. Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України від 21 травня 1997 р. № 280/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1997. - № 24. – ст.170.

8. Про об’єднання громадян: Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 1993. - № 45.

9. Про органи самоорганізації населення: Закон України від 11 липня 2001 року № 2625-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2001. - №48. – ст.254

10. Про соціальні послуги: Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 2003. - №45. – ст.358.

11. Соціальна робота в Україні: перші кроки / Під ред. В.Полтавця. – К.: КМ Academia, 2000. – 236 с.