Кримчак Л.Ю., Крымчак Л.Ю., Krymchak L.Yu.

Дніпропетровський національний

університет імені Олеся Гончара

кафедра соціальної роботи,

старший викладач

АТТИТЮДИ ДО ВИХОДУ НА ПЕНСІЮ

АТТИТЮДЫ К ВЫХОДУ НА ПЕНСИЮ

АТTIТUDES TO RETIREMENT

Ключові слова: людина похилого віку, вихід на пенсію, зайнятість, звільнення, вільний час, дозвілля.

Ключевые слова: человек пожилого возраста, выход на пенсию, занятость, разобществление, свободное время, отдых.

Keywords: elderly people, retirement, employment, disengagement, spare time, rest.

Висвітлюються особливості готовності людей похилого віку до виходу на пенсію, що відіграють значну роль у їх подальшій життєдіяльності, фізичному, психічному та соціальному здоров`ї, позитивній соціальній адаптації.

Освещаются особенности готовности людей пожилого возраста к выходу на пенсию, которые играют большую роль в их дальнейшей жизнедеятельности, физическом, психическом, социальном состоянии здоровья, успешной социальной адаптации.

Highlights the particular willingness of older persons for retirement, which plays an important role in their future life, physical, mental, social, health, positive social adjustment.

Відомо, що припинення професійної діяльності у похилому віці призводить до того, що людина опиняється на узбіччі суспільного життя. Вона переживає зміни у статусі, потребу в соціальній адаптації, реінтеграції в суспільство. Тому актуальність проблеми, а саме - готовність людей похилого віку до виходу на пенсію, на сьогодні є очевидною. Адже вона пов`язана з багатьма факторами, серед яких: старіння українського населення, яке у своїй більшості (майже третина) складається з людей передпенсійного та пенсійного віку; інтенсивні зміни у стані здоров`я особистості (психічного, фізичного, соціального) після виходу на пенсію та відсторонення від професійної діяльності; психологічна криза похилого віку.

Тому, у данній статті ми гіпотетично припускаємо, що підготовка людей похилого віку до виходу на пенсію, яка має носити державний характер, здатна стати головною умовою благополуччя у старості.

На наш погляд, така постановка проблеми виправдана й перспективна, оскільки вихід на пенсію у науковому світі розглядається по-різному.

Так, на думку І. Кемпер, саме вихід на пенсію є тією подією (поряд з іншими: розлучення, смерть близьких, загроза статусу, клімакс тощо), яка перериває нормальний життєвий ритм людини похилого віку та потребує від неї збільшення витрат до пристосування [2]. За твердженням науковця, за умови співпадіння зазначених кризових ситуацій з виходом на пенсію, у людини виникає перенавантаження психічного стану, що призводить до стресів, екстремальних неврологічних або гармональних реакцій.

О. Краснова вважає, що вихід на пенсію не слід вважати причиною психо-соціальної кризи. На думку авторки, негативний вплив цього процесу на стан здоров`я проявляється лише у взаємозв`язку з наявністю певних рис характеру у людини, її психологічної непідготовленості до цього етапу життя, неприйняття нової соціальної ролі – «пенсіонер». Адже, за результатами досліджень О. Краснової, лише третина пенсіонерів висловлює невдоволення своїм новим положенням, що з точки зору дослідниці, дає право розуміти під поняттям «криза виходу на пенсію» лише ілюзією масової свідомості [3]. Вчена наголошує, що пенсійний вік іноді сприймається людиною як довгоочікуваний відпочинок від важкої праці та нелюбимої роботи, що пов`язане не тільки з відношенням до праці, а і з способом інтеграції особистості в суспільне життя, джерелами її рівноваги та духовним збагаченням.

Отже, у своїх дослідження науковці доходять висновків, що вихід на пенсію знаходитья у континіумі від «чудової старості», яка призводить до здійснення усіх бажань, до «катастрофічної пенсії», що позбавляє життєвого сенсу.

У сучасній науковій літературі поняття «вихід на пенсію» характеризується багатозначністю та багатоаспектністю, що пов`язано з рядом особливостей, серед яких:

- перебудова стилю життя та свідомості, результат якого залежить від індивідуальності людини похилого віку та об`єктивних обставин, в яких вона опинилася;

- раціональна організація та правильний вибір занять у сфері дозвілля, що сприяє покращенню здорового способу життя;

- зростання ролі сім`ї. Адже саме сім`я, як соціальний інститут виконує компенсаційну функцію у період виходу людини на пенсію, тобто стає основною сферою міжособових контактів та комунікативних зв`язків;

- незайнятість, яка поширюється завдяки частковій втраті соціальних зв`язків та ін.

Важливим для нас є висвітлення поняття «незайнятість». Саме його соціальні психологи та геронтологи пов`язують зі штучним відмежуванням людей пенсійного віку від активного соціального життя, тобто роз`єднанням особистості з соціумом. Вони розглядають його як важливу й особливу проблему, що слід вирішувати починаючи з передпенсійного періоду.

Теорія «звільнення» (disengagement) (Дж. Розен, Б. Ньюгартен, Є. Каммінг, В. Генрі), зміст якої характеризується як зменшення енергії людини похилого віку та погіршення якості тих соціальних зв`язків, які у неї залишилися [1, с. 9]. Автори теорії наголошують на тому, що «звільнення» - це психосоціальне явище, сутність якого складається як з природніх змін, що простежуються у психології старіючої людини, так і з впливу на неї соціального середовища. Важливим є те, що з виходом на пенсію «звільнення» особистості поглиблюється. Це призводить не тільки до погіршення здоров`я, а й до матеріального неблагополуччя, падіння соціального престижу. Втрата попередніх соціальних зв`язків у сукупності з погіршенням стану здоров`я, затуханням розумової активності, матеріальним неблагополуччям призводить до порушень в існуючому динамічному стереотипі людини похилого віку, до змін у її стратегії життя, світогляді та поведінці. Явище «звільнення» проявляється в змінах мотивації, звужені кола інтересів та спрямуванні їх на власний внутрішній світ, розладах комунікативності тощо.

Враховуючи вищевикладене, зрозумілим стає інтерес науковців (Дж. Розена, Б. Ньюгартена, Є. Каммінга, В. Генрі) до проблеми «зайнятості» у пенсійний період, сутність якої дослідники вбачають в адекватній інтеграції людей похилого віку в соціальне життя з врахуванням їх психічних і фізичних сил. Особливістю проблеми зайнятості в цей період є те, що зі змінами у професійній діяльності наступають і зміни в мотивації до праці, що характеризується бажанням людей пенсійного віку виконувати ту роботу, яка носитиме емоційно забарвленний характер.

Слід зазначити, що науковці, які вивчали проблеми людей пізнього віку після їх виходу на пенсію дійшли наступних висновків:

1. Вихід на пенсію має носити очікуваний характер, тому що різкі зміни соціального статусу, втрата попередніх соціальних ролей, авторитету, лідерства тощо може призвести до дезадаптації, яка проявляється в набутті негативних соціальних захворювань (ігроманія, алкоголізм, табакокуріння тощо), погіршень фізичного здоров`я, відхилень у психічному стані особистості.

2. Людям пенсійного віку необхідно надавати реальну можливість для різнобічних проявів соціальної активності, як передумови раціонального способу життя на їх пізньому етапі.

Цікавою є думка ряду дослідників, які розглядають вихід на пенсію, як позитивний чинник, що сприяє збільшенню вільного часу у пенсіонерів. Адже цікаво проведене дозвілля, зазвичай, позитивно впливає на стан здоров`я людини, визиває у неї відчуття задоволеності. Зазначене, у свою чергу, потребує особливого погляду на проблему раціонального використання вільного часу, підвищення рівня соціокультурної активності непрацюючих пенсіонерів, правильний вибір занять у площині їх відпочинку. За висновками науковців (М. Шахматов та ін.) лише 20% від загальної кількості непрацюючих пенсіонерів використовують вільний час раціонально, тобто відпочивають достатню кількість годин, регулярно перебувають на свіжому повітрі, займаються фізичними вправами, мають улюблені заняття, відвідують культурні заклади та інше. За твердженнями О. Краснової та М. Шахматова проблема вільного часу залежить від соціального оточення пенсіонерів, наявності особистісних інтересів, освітнього рівня та їх соціального стану в суспільстві до виходу на пенсію.

Поряд з наявністю вільного часу у людей похилого віку особливої уваги заслуговує організація їх дозвілля як сфера життєдіяльності пенсіонерів. Саме це поняття займає одне з провідних місць в соціально-геронтологічному та психологічному аналізі, коли мова йде про спосіб життя особистості пізнього віку. Враховуючи те, що в деяких наукових джерелах «вихід на пенсію» асоціюється з «заслуженим відпочинком» або пасивним проводженням часу, то організація дозвілля відіграє важливу роль у запобіганні виникнення психологічного пригнічення пенсіонерів, апатії, нудьги, тобто передчасного старіння.

Резюмуючи вищевикладене, слід звернути увагу на точку зору Н. Паніної, яка вважає, що існує необхідність формування в суспільній думці уявлення про пенсійний вік як про активний етап життя людей похилого віку, та орієнтувати цю категорію населення на всебічний пошук корисних й значущих занять, які відповідають їх схильностям, інтересам та здібностям [4].

Не менш важливим у площині готовності особистості до виходу на пенсію є процес соціальної адаптації, результативність якого, на думку Н. Паніної, залежить від соціальних чинників (стать, вік, професія), відчуження особистості від професійної діяльності та особливостей її повсякденного життя, звички конструктивно використовувати вільний час протягом життя, фінансової готовності до пенсії та обрання стилю життя в пенсійний період. Разом з тим, вчена наголошує, що успішність соціальної адаптації людей похилого віку залежить більшою мірою від їх відношення до виходу на пенсію, яке дослідниця визначає за типами: позитивно-визначений, позитивно-невизначений, нейтрально-визначений, нейтрально-невизначений, негативно-визначений, негативно-невизначений. У своїх роботах Н. Паніна стверджує, що люди у яких превалює один із перших трьох типів – краще адаптуються до виходу на пенсію, ніж ті, в яких провідним є наступні типи. Проте, для більшості людей передпенсійного віку характерна невизначенність відношення до виходу на пенсію, що може призвести до негативних наслідків у процесі їх адаптації до статусу пенсіонера.

Резюмуючи вищевикладене, ми наголошуємо на тому, що готовність людей похилого віку до виходу на пенсію слід розглядати як державну соціальну проблему, як головну умову благополуччя в старості, що надасть можливість запобігти виникненню дезадаптивних станів та відхилень у їх здоров`ї.

Література

1. Александрова М.Д. Проблемы социальной и психологической геронтологии [Текст]/ М.Д. Александрова. – Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1974. – 135 с.

2. Кемпер И. Легко ли не стареть? [Текст]/ И. Кемпер. – М.: Прогресс, 1996. – 207 с.

3. Краснова О.В. Социально-психологическое сопровождение выхода на пенсию [Текст]/ О.В. Краснова. – М.: Изд-во: «Принтер», 2000. – 52 с.

4. Meunier G.F. Encouragement Groups with Nursing Home Elderly.// Individ. Psychology. – 1989. – Vol. 45. - № 4. – P. 459-464/