ОСОБЛИВОСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРИНЦИПІВ РІВНОСТІ СТА-ТЕЙ ТА ПОЄДНАННЯ ЄДНОСТІ Й ДИФЕРЕНЦІАЦІЇ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ТРУДОВИХ ВІДНОСИН У СУЧАСНИХ УМОВАХ

Лавріненко О. В.

кандидат юридичних наук, доцент,

Донецький юридичний інститут МВС України

Особливості реалізації принципів рівності статей та поєднання єдності й диференціації правового регулювання трудових відносин у сучасних умовах

Історія свідчить, що до 1919 р. органи міліції комплектувалися виключно чоловіками, охорона правопорядку здійснювалася на основі «міліцейської повинності», і тому жінки від такої служби звільнялися. І лише в часи громадської війни, в умовах гострої нестачі міліцейських кадрів, до служби в міліції стали залучати жінок [1]. Процес «фемінізації» органів внутрішніх справ України продовжує здійснюватися, з урахуванням специфіки службово-трудової функції працівників ОВС, а також відповідних конституційних приписів і норм законодавства про працю. Дотримання прав жінок як суб’єктів службово-трудових відносин безпосередньо впливає на рівень ефективності правоохоронної діяльності [2-7]. Сьогодні у світі спостерігається тенденція зростання частки жінок стосовно загального числа осіб, прийнятих на службу в поліцію. Професор О.М. Бандурка наголошує, що на сьогодні в поліції західних країн жінки складають 25-40% особового складу [8, с. 92], у той же час в Україні частка чоловіків від загальної чисельності співробітників ОВС явно перевищує й складає 95,5% [9, с. 9], але ситуація вже змінюється. Так, В.Л. Лапшина пише, що «реалії сьогоднішнього дня свідчать про активне залучення жінок до діяльності силових структур. Цей процес, хоча й закономірний та носить загальносоціальний характер, але при цьому породжує цілий ряд проблем, у тому числі й соціально-психологічного змісту. На наш погляд, найбільш серйозними й слабо вивченими з них є проблеми професійної мотивації й самореалізації жінок, які обрали професії, що раніше вважалися суто чоловічими. Насамперед це стосується жінок – співробітників ОВС» [10, с. 173]. За твердженням В.П. Сальникова, існують «серйозні проблеми» використання праці жінок-співробітників міліції й ряд особливостей при прийомі їх на службу, не можна не враховувати й етичну сторону взаємовідносин чоловіків і жінок-співробітників між собою; взаємовідносини жінок-співробітників зі злочинцями й правопорушниками; моменти пов’язані з особливостями фізіології, психіки жінок [11, с. 144]. О.А. Мартиненко наголошує, що «позитивним аспектом... є робота жінок-професіоналів у такому важливому напрямку, як профілактика жіночої злочинності, де на першому місці стоїть адекватне розуміння логіки скоєних злочинів. По-друге, відсутність тісного контакту правоохоронних органів із населенням свідчить про те, що далеко не всі співробітники із числа дільничних інспекторів, оперативних працівників, інспекторів патрульно-постової служби володіють комунікативними здібностями та навичками переконання, не всі здатні вирішити проблемні та конфліктні ситуації. У тих випадках, коли авторитет правоохоронних органів залежить від культури спілкування із громадянами того чи іншого регіону, роль жінки-співробітника важко переоцінити. Нарешті, стан морально-психологічного клімату в підрозділі також визначається наявністю в ньому людей, які виконують роль «емоційної віддушини». Присутність жінок у чоловічому колективі, – підсумовує автор, – не тільки підвищує внутрішню культуру співробітників, але й сприяє нейтралізації конфліктів, що виникають під час роботи, зменшує ризик правопорушень серед особового складу» [12, с. 169-170]. Проте, у науці звертається увага на те, що «однією з найбільш дискримінаційних сфер» для жінок є саме сфера державної служби [13, с. 134-135]. Поділяємо й стурбованість В.О. Тюріної, яка наголошує, що, «як свідчать результати численних досліджень, права жінок порушуються у всіх країнах світу. І коли причини цих порушень кореняться в сфері гендерних уявлень про жінок та чоловіків, то за означені порушення не карають юридичне. Не є виключенням і Україна, зокрема, її органи внутрішніх справ. Але, незважаючи на розповсюдженість зазначеної проблеми, у нашій країні дотепер вона повністю не вивчена» [14, с. 200]. Підстави для такого висновку, дійсно, існують.

Водночас не можемо повністю погодитися з дещо «звуженим діапазоном» підходу, який обстоюється, зокрема, В.М. Венедіктовою. Так, цей автор, з одного боку, цілком справедливо пише про необхідність створення «оптимального середовища для поєднання професійних функцій жінок-працівників ОВС із материнськими», обґрунтовано вказуючи, що на заваді цьому стоять: «примушення працівників до роботи», «постійна перевтома та виникнення сімейних конфліктів з-за невиконання сімейних обов’язків», але, з іншого боку, – пропонує «з метою пошуку схованих резервів робочого часу... створення гнучкого графіка робочого часу для жінок, які мають дітей у віці до 14 років, або дитину інваліда», що призведе до «забезпечення оптимальної працездатності жінок-працівників органів внутрішніх справ», «скоротить відсоток розлучень жіночої частини персоналу ОВС», «дозволить зберегти кадровий потенціал за рахунок залишення на службі тих жінок – досвідчених фахівців, які на сьогодні вимушені звільнюватися з органів внутрішніх справ внаслідок неможливості поєднувати службу з материнством». У підсумку автор указує: «Здійснення зазначених заходів дасть змогу створити позитивне середовище для створення реальної гендерної рівності в органах внутрішніх справ України» [15, с. 12-15]. Поділяючи в цілому висновок цієї дослідниці, не можемо погодитися, що означені проблеми є притаманними винятково сфері, де відбувається «поєднання професійних функцій жінок-працівників ОВС із материнськими», виконанням сімейних обов’язків. Це нагальні питання організації служби всього персоналу органів внутрішніх справ, у тому числі й чоловіків-працівників, які також згідно із чинним законодавством про працю можуть і досить часто, на сьогодні, фактично здійснюють функції, пов’язані з доглядом дітей, у тому числі й малолітніх. А тому залишати осторонь законні інтереси чоловіків-працівників у цій царині правового регулювання, правозастосовної практики не можна. Проблема, як на нас, потребує комплексного підходу, у тому числі й із точки зору гендерних засад. Справедливо наголошується в літературі, що «до кола практичної діяльності з реалізації прав жінок мають потрапити 1) принцип рівності чоловіків та жінок (тобто незалежно від ознак статті в усьому законодавстві країни)...» [16, с. 9]. Слід дослухатися й інших близьких за суттю висновків[1]. Відтак, можливість належної реалізації працівниками ОВС трудових прав потребує комплексних, у тому числі й за «статевою ознакою», «ефективних засобів, що виконували б превентивну функцію, запобігаючи порушенням цих прав» [22, с. 221], але «рухатися» тут слід виважено: особливості діяльності органів внутрішніх прав відзначаються, зокрема, на психологічному стані жінок. Жінки – працівники ОВС, як і чоловіки, постійно знаходяться в стані внутрішнього психологічного напруження, вирішують складні службові завдання та водночас вирішують ще й «сімейні проблеми» – певною мірою професійна психологічна напруженість природно екстраполюється на «позаслужбове середовище» – головно сімейні стосунки. Жінкам – працівникам ОВС доводиться мати справу з «асоціальними елементами», представниками злочинного світу, і тому працювати в атмосфері ворожості, злоби, агресії. «Постійне перебування в стані напруженості, породженої негативними емоціями, накопиченням нереалізованих почуттів, які чекають нагоди знайти вихід, призводить у результаті до деструктивного конфлікту як у сім’ї, так і на службі, до виникнення стресового стану» [23, с. 193].

Література

1. Алтуєв В. Участь жінок в роботі міліції УРСР в перші роки Радянської війни // Радянське право. – 1987. – №11. – С. 27-29.

2. Лавріненко О.В. Правовий та соціальний захист жінок як суб’єктів службово-трудових правовідносин // Дотримання прав жінок та завдання правоохоронних органів України: Зб. наук. ст. – К.: Ла Страда – Україна, 1999. – С. 157-168.

3. Лавріненко О.В. Упровадження гендерної рівності в діяльності органів внутрішніх справ України (проблемні питання сучасності) // Права людини в діяльності органів внутрішніх справ України: Мат-ли міжн. наук.-практ. конф. (м. Євпаторія, 11-13 травня 2006 р.). – К.: Ла Страда – Україна, 2006. – С. 206-213.

4. Лавріненко О.В. Проблема гендерного паритету в сфері найманої праці: теоретико-методологічний аналіз // Правничий часопис Донецького університету. – 2006. – №1. – С. 49-55.

5. Лавріненко О.В. Сучасні наукові дослідження «проблем припинення» трудових відносин із жінками – працівниками органів внутрішніх справ України: аналіз теоретико-методологічних засад їхнього здійснення // Образование и наука на 21 от век – 2008: Мат-ли за IV межд. науч. практ. конференция (София, 17-25 октомври 2008 г.). – София: «Бял ГРАД-БГ» ООД, 2008. – Т. 7. – С. 20-28.

6. Lavrinenko O.V. Directions of improvement of the special labour legislation on service in internal affairs bodies of Ukraine in a context of the decision of a problem of a gender inequality in sphere of hired labour: theoretical-applied aspects // Nauka і Studia: Zb. nauk. pr. / Red. prof. dr hab. S. Gorniak. – Przemysl: Nauka і studia, 2007. – №3. – T. 3. – S. 70-82.

7. Lavrinenko O.V. Gender aspect of service-labour relations of employees of law-enforcement bodies of Ukraine (IAB): the modernity and prospects // Nowoczesnych naukowych osiagniec – 2008: Mat-ly IV мiedzynarod. nauk.-prakt. konf. (Przemysl, 1-14 lutego 2008 r.). – Przemysl: Nauka і studia, 2008. – T. 8. – S. 50-53.

8. Бандурка О.М. Управління в органах внутрішніх справ України. – Харків: Основа, 1998. – 296 с.

9. Бандурка О.М., Соболєв В.О., Руденко І.П., Ярмиш О.Н. Соціологічне забезпечення діяльності органів внутрішніх справ. – Харків: ХІВС, 1996. – 76 с.

10. Лапшина В.Л. Социально-психологические проблемы профессиональной самореализации женщин – сотрудников ОВД // Вісник Університету внутрішніх справ. – 1999. – №8. – С. 173-176.

11. Полиция, Женщина. Гуманизм (Обзор материалов международной научной конференция женщин-полицейских) // Государство и право. – 1996. – №1. – С. 143-145.

12. Мартиненко О.А. Особливості соціально-психологічної підтримки жінок у правоохоронних органах // Дотримання прав жінок та завдання правоохоронних органів України: Зб. наук. ст. – К.: Ла Страда – Україна, 1999. – С. 168-173.

13. Морозова Л.А. Женщины и право (Обзор материалов конференции) // Государство и право. – 1995. – №9. – С. 134-139.

14. Тюріна В.О. Права людини і статус жінок в органах внутрішніх справ: гендерний аспект ) // Права людини в діяльності органів внутрішніх справ України: Мат-ли міжн. наук.-практ. конф. (м. Євпаторія, 11-13 травня 2006 р.). – К.: Ла Страда – Україна, 2006. – С. 198-202.

15. Венедиктова В.М. Напрями подолання гендерної асиметрії в органах внутрішніх справ // Форми соціально-правового захисту працівників у службово-трудових відносинах: Матер. наук.-практ. конф. (м. Суми, 2-4 червня 2005 р.) – Х.: УАФТП, 2005. – С. 12-15.

16. Левченко К. Права жінок у сучасному суспільстві // Міліція України. – 2005. – №12. – С. 9-10.

17. Болотіна Н.Б. Соціальне законодавство України. Гендерна експертиза. – К.: Логос, 2001. – 125 с.

18. Вєтухова І.А. Особливості правового регулювання праці жінок, які поєднують роботу з материнством, та його подальше вдосконалення. Дис… канд. юрид. наук: 12.00.05 / Національна юридична академія ім. Ярослава Мудрого. – Харків, 2000. – 191 с.

19. Левченко К.Б. Права жінок: зміст, стан та перспективи розвитку: Монографія. – Харків: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2001. – 348 с.

20. Поленина С.В. «Женский вопрос» и строительство социалистического правового государства. Труд, семья, быт советской женщины. – М.: Юрид. лит., 1990. – 174 с.

21. Лушникова М.В., Лушников А.М. Очерки теории трудового права. – Спб.: Изд-во Р. Асланова «Юридический центр Пресс», 2006. – 940 с.

22. Венедиктов B.C. Юридична відповідальність працівників ОВС України: Монографія. – Харьков: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2003. – 269 с.

23. Шевченко Л.О. Система факторів соціальної адаптації жінок-співробітників ОВС // Вісник Університету внутрішніх справ. – 1999. – №8. – С. 193-195.

[1] Н.Б. Болотіна, здійснюючи гендерну експертизу соціального законодавства України, уважає, що «...все ж зроблено ухил на захист прав жінок, тоді як і чоловіки потребують аналогічних захисних засобів. Зокрема, ідеться про створення умов, які лише жінкам надають можливість поєднувати працю з материнством» [17, с. 40]. На її думку, такі положення порушують принцип гендерної рівності, а власне підхід – є «характерною ілюстрацією формального розуміння принципу гендерної рівності та механістичного підходу до гендерного аналізу законодавства» [17, с. 40-41]. Приміром, за думкою І.А. Ветухової, є достатні підстави виокремити такі чинники (підстави) диференціації правового регулювання праці жінок, як «наявність дітей; родинний стан (одинокі матері); стан здоров’я дітей (діти-інваліди); кількість дітей у сім’ї (один, два, багатодітні сім’ї); поширення гарантій, які надаються жінкам, також на батьків, які виховують дітей без матері (у тому числі в разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також на опікунів (піклувальників); вік дітей; фактичний догляд за дитиною; полегшення умов праці; наявність грудних дітей; умови підвищеного ризику для здоров’я» [8, с. 29-30]. На наш погляд, усі зазначені підстави диференціації потенційно, за певних умов, цілком стосуються й правового регулювання чоловіків – працівників ОВС. Певні застереження в цьому сенсі, як на нас, то небезпідставно, висловлює і відомий дослідник цієї проблематики професор К.Б. Левченко у своїй науковій монографії «Права жінок: зміст, стан та перспективи розвитку» [19, с. 23-27, 178-187], а зокрема С.В. Полєніна зауважує, що надання додаткових прав жінкам є своєрідним «пом’якшенням» негативних результатів фактичної нерівності, але мета надання таких прав повинна бути не в максимальному їх розширенні, а в науково обґрунтованому виокремленні тих із них, які дійсно, у силу біологічних причин, можуть належати лише жінкам [20, с. 13]. У науці також справедливо звертається увага на те, що «в теории... трудового права, а затем и в трудовом законодательстве равенство рассматривается как одно из основных проявлений единства трудового права, и проводится неразрывная связь единства и дифференциации в правовом регулировании трудовых отношений. Но дифференциация как антипод равенства в правовом регулировании должна проводиться в довольно жестких рамках-пределах, чтобы не превратиться в дискриминацию. Нашему законодателю далеко не всегда удавалось реализовать принцип равенства и дифференциации в правовом регулировании трудовых отношений без нарушения запрета дискриминации... В качестве мировой тенденции отметим акцент в пользу равенства в ущерб дифференциации, в том числе мужского и женского труда. При всей деликатности вопроса все более распространенной является следующая позиция: «С медицинской точки зрения нет оправдания для защиты исключительно трудящихся женщин, если не считать, что в силу их репродуктивной функции возникает риск для детей». Вероятно, данная тенденция будет углубляться... В настоящее время большое внимание уделяется проблемам гендерного равенства в трудовых отношениях... Примечательно, что гендерная дискриминация не сводится только к дискриминации женщин, а понимается шире, как дискриминация по признаку пола и, в частности, дискриминация женщин» [21, с. 433, 438, 440].