Лавріненко О. В.

кандидат юридичних наук, доцент,

Донецький юридичний інститут МВС України

Правовий механізм укладення трудового контракту як проблемна сфера реалізації принципу обмеження сфери правового регулювання відносинами найманої праці

Правовий механізм укладення трудового контракту є важливою сферою реалізації галузевого трудо-правового принципу обмеження сфери правового регулювання відносинами найманої праці. Утім, у цій царині залишається низка проблемних питань. Саме тому дослідженню одного з різновидів трудового договору – контракту про службу в ОВС приділяється увага в науці [1-9, 10, с. 120-177]. Окреме питання, якому наразі буде приділено основну увагу, це з’ясування конкретних шляхів удосконалення й гармонізації (системного узгодження) відповідних положень спеціального трудового законодавства про службу в ОВС із наявними приписами Кодексу законів про працю України (далі –КЗпП України).

Ураховуючи, що контракт як найбільш «гнучка» форма трудового договору має укладатися вибірково (з висококваліфікованим фахівцем, ураховуючи його індивідуальні здібності й професійні навички з метою забезпечення умов для проявлення ініціативності, підвищення взаємної відповідальності сторін, правової та соціальної захищеності працівника), викликають непорозуміння приписи ст. 17 Закону «Про міліцію», де встановлено виключно «контрактну основу» комплектування органів міліції. Така ситуація є неприпустимою, а тому вважаємо за необхідне окреслити принаймні два шляхи вдосконалення законодавства про контрактну форму комплектування ОВС: перший – доцільно було б змінити редакцію вказаної норми Закону i застосовувати при прийнятті на службу до міліції, як і загалом, – до органів внутрішніх справ, за загальним правилом, безстроковий трудовий договір, а у випадках, що зазначені в ст. 23 КЗпП України, – строковий трудовий договір, а при необхідності – його особливу форму – контракт про службу. Такий підхід слід нормативно закріпити при розробці нового базового закону, який конче необхідний на сьогодні, – закону про службу в ОВС України.

Слід також зауважити, що стосовно такої умови контракту, як строк його дії, то в галузевій науці існують різні підходи: одні автори вважають, що «контракт не обов’язково повинен укладатись на визначений строк. Право його сторін – визначати чи не визначати в ньому конкретний строк» [11, с. 145-146]. Якщо припуститися такої думки, то можна дійти висновку, що строк є по суті факультативною умовою контракту, а тому перший напрям удосконалення законодавства втрачає сенс: блокується «гнучкість» цієї форми трудового договору в царині її змісту, зводиться нанівець можливість реалізації важливого принципу – принцип диспозитивності під час установлення сторонами контракту строку дії останнього. Інша група дослідників обстоює позицію, що контракт завжди характеризується іманентною за суттю ознакою – терміновістю [12, с. 223], а відтак є видом строкового трудового договору. Строковий характер контракту, за думкою адептів другого підходу, за таких обставин уже не може розглядатися в якості факультативної умови трудового договору, така умова очевидно може кваліфікуватися виключно як обов’язкова умова в структурі трудового договору. Означений концептуальний підхід, як на нас, черговий раз підтверджує актуальність розробки й запровадження такого напряму трансформації спеціального законодавства про службу, як відхід від беззастережного застосування на практиці «контрактної основи» комплектування персоналу ОВС.

Ми солідаризуємося з позицією авторів, які стверджують, що строк (терміновість) є факультативною умовою контракту, хоча слід зазначити, що, на жаль, правозастосовна практика, дійсно, пішла протилежним напрямом. Між тим, факультативна природа (характер) умови про строк у змісті контракту підтверджується й більш прискіпливим аналізом редакції ст. 21 КЗпП України, де йдеться про можливість установлення останнього саме «за погодженням» сторін трудового договору (контракту), тобто, на їхній власний розсуд. До того ж, і нормотворча практика багатьох зарубіжних країн також не завжди дозволяє віднести терміновий характер до обов’язкових ознак контракту: наприклад, у країнах ЄС існує система «безстрокових контрактів» [13, с. 709-712]; комплектування посад середнього, старшого й вищого начальницького складу органів внутрішніх справ Росії, згідно п. 11 Положення про службу РФ, може провадитися на основі в тому числі й безстрокових контрактів про службу [14, с. 17]. Ураховуючи розбіжності між практикою застосування контрактної форми трудового договору та приписами чинного законодавства про працю, уважаємо за необхідне внести зміни до редакції ст. 21 КЗпП України, де чітко й однозначно закріпити (вказати) характер такої умови контракту, як строк його дії, зазначивши на його обов’язковий або факультативний (диспозитивний принцип установлення) характер, та розробити в межах системи спеціального трудового законодавства про порядок та умови проходження служби працівників ОВС Примірну форму контракту про службу в ОВС. Реалізація означеного не лише впорядкує правозастосовну практику, а ще й, що не менш важливо, у відомій мірі гармонізує відповідні нормативні приписи, що містяться в загальному та спеціальному законодавстві України про працю.

І ще одне питання, на яке хотілося б звернути увагу. Службово-трудові відносини, які виникають на підставі контракту про службу (з урахуванням сьогоднішньої практики застосування цієї форми трудового договору), мають виключно й незмінно строковий характер, що в принципі, на наш погляд, унеможливлює його «трансформацію», у порядку, ч. 2 ст. 39-1 КЗпП України (у разі переукладення), у безстроковий трудовий договір. Такий висновок є похідним від таких ознак контракту, як підвищений ступінь індивідуалізації змісту його умов та обмеженої сфери застосування останнього. Переконані, що сторони (працівник та роботодавець) мають самостійно визначати його зміст, у тому числі й умову про строк його чинності. Жодним іншим способом, у тому числі й передбаченим у ст. 39-1 КЗпП, термін дії контракту встановлюватися не може, це ігнорує волю його сторін. Контракт про службу в ОВС також характеризується персоніфікацією (адресністю) його умов, а відтак, коли сторони виконали прийняті на себе зобов’язання, працівник не вправі претендувати на продовження служби й, відповідно, подальший спеціальний (підвищений) рівень соціально-правового захисту [15, с. 59] без відповідної волі (згоди) на це іншої сторони – роботодавця (органу внутрішніх справ). Останнє суперечить природі контракту, і тому контракт про службу в ОВС, у разі переукладання його сторонами на відповідний строк декілька разів поспіль, не може автоматично (беззастережне, «односторонньо») трансформуватися в трудовий договір на невизначений термін (безстроковий).

Разом із тим, уважаємо за доцільне запровадити, надавши відповідні повноваження безпосередньо начальникам органів внутрішніх справ, практику укладення саме безстрокових контрактів про службу (адже йдеться про фахівців, висока кваліфікація яких фактично підтверджена їхньою службою протягом декількох десятків років, і потреба в яких є нагальною для подальшої організації належної діяльності органу) у випадках пролонгування (продовження) строків служби для працівників ОВС, які досягли граничного віку, передбаченого п. 45 Положення про проходження служби. Аналогічний підхід убачаємо обґрунтованим і у випадках, коли йдеться про необхідність залишення на службі осіб середнього й старшого начальницького складу та – особливо – осіб, які мають учену ступінь або вчене звання й працюють у системі відомчих навчальних закладів (п. 8 Положення про службу). Зрозуміло, що означене не заперечує можливості звільнення вказаних категорій працівників ОВС останніх у запас або відставку, зокрема, за станом здоров’я – відповідно до висновків військово-лікарської комісії, у зв’язку зі скороченням штатів – у разі відсутності можливості використання на службі, за власним бажанням цих осіб; у зв’язку з переходом у встановленому порядку на роботу в інші міністерства, відомства (організації, установи); за службовою невідповідністю; у разі скоєння злочину, після набрання законної сили обвинувальним вироком суду. Існуюча нині практика продовження строків служби для зазначених вище категорій працівників строком виключно на один рік є, на наш погляд, неприйнятною, оскільки негативно впливає як на загальний психологічний клімат у трудовому колективі органі (підрозділу), так і безпосередньо призводить до зайвої «бюрократичної тяганини», постійної психологічної напруги серед таких працівників, стресових ситуацій і для роботодавця, який потенційно може «втратити» висококваліфікованого фахівця, на роботу якого розраховує. Гадаємо, не виключається повністю тут і потенційна можливість реалізації тих чи інших корупційних схем зі «щорічним звільненням-працевлаштуванням» тощо. Усе це унеможливлює належне, розраховане на тривалий період і стабільні умови праці, виконання такими категоріями досвідчених і висококваліфікованих працівників ОВС, покладених на них службово-трудових обов’язків. Зрештою, як на нас, втрачає тут саме громадянське суспільство.

Література

1. Лавриненко О.В. Контракт о службе // Бизнес-Информ. – 1998. – №1. – С. 16-21.

2. Лавриненко О.В. Контрактная форма трудового договора как основание возникновения служебно-трудового правоотношения работников органов внутренних дел: Научно-практическое пособие. – Харьков: Знание, 1999. – 48 с.

3. Лавріненко О.В. Удосконалення законодавства про контрактну форму комплектування органів внутрішніх справ як тенденція розвитку інституту трудового договору // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. – 2003. – №1. – С. 193-208.

4. Лавриненко О.В. Природа, значение и место контракта о службе в общей и отраслевой системах юридических фактов // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ. – 2006. – Вип. 2. – С. 67-75.

5. Лавріненко О.В. «Розірвання» та «припинення» договору (контракту) про службу в органах внутрішніх справ: співвідношення понять за спеціальним законодавством України про працю // Vedecky pruinysl evropskeho kontinentu – 2007: Mat-ly IV mezinärodni vedecko-prakt. konference (Praha, 1-15 prosmcu 2007 r.). – Praha: Education and Science, 2007. – Dil 10. – S. 26-27.

6. Лавріненко О.В. Контракт про службу в органах внутрішніх справ України: напрями вдосконалення спеціального законодавства та практики його застосування // Південноукраїнський правничий часопис. – 2007. – №4. – С. 197-202.

7. Лавріненко О.В. Удосконалення гарантій прав науково-педагогічних працівників ВНЗ ОВС України під час застосування контрактної форми трудового договору: питання теорії й практики // Економіка, фінанси, право. – 2008. – №2. – С. 34-39.

8. Lavrinenko O.V. The bases of the termination of the labour contract: their maintenance and structural-specific classification // Nauka і Studia: Zb. nauk. pr. / Red. prof. dr hab. S. Gorniak. – Przemysl: Nauka і studia, 2008. – №6. – Tym 1. – S. 31-38.

9. Лавриненко О.В. Индивидуально-договорные акты в системе общего и специального трудового законодательства о службе в органах внутренних дел Украины: их роль, содержание и сравнительно-правовой анализ // Современный научный вестник / Гл. ред. Н.Х. Корецкий. – Белгород: Руснаучкнига, 2008. – №2. – С. 85-112.

10. Лавриненко О.В. Правовая природа и порядок возникновения служебно-трудовых отношений работников органов внутренних дел Украины: Монография. – Донецк: Норд-Пресс – ДЮИ ЛГУВД, 2007. – 262 с.

11. Науково-практичний коментар до законодавства України про працю / Стичинський Б.С., Зуб І.B., Ротань В.Г. – К.: АСК, 2002. – 1024 с.

12. Прокопенко В.І. Трудове право. – К.: Вентурі, 1996. – 480 с.

13. Типовой контракт трудящегося-мигранта // Лавриненко О.В. Трудовое право Украины: наука, отрасль, учебная дисциплина (современное состояние и перспективы развития в XXI веке). – Харьков: АВГ-Пресс, 2000. – С. 709-712.

14. Кудрявцев А.В., Сергун П.П. Служба в органах внутренних дел. – М.: Академия МВД РФ, 1996. – 136 с.

15. Лавріненко О.В., Бесчастний В.М. Механізм соціального забезпечення працівників органів внутрішніх справ // Віче: Журнал Верховної Ради України. – 2007. – №7-8. – С. 58-61.