Уголовное право и криминология.

Асташева Юлія Ернестівна

Криворізький економічний інститут

Необхідність удосконалення процесуального статусу слідчого у кримінально-процесуальному законодавстві України.

У сучасних умовах поряд з проблемою реформування органів досудового слідства негайного вирішення вимагає удосконалення процесуального статусу слідчого. Чинний Кримінально-процесуальний кодекс України (далі КПК України) не розкриває змісту поняття "слідчий", його процесуальний статус, а тільки визначає відомчу приналежність слідчого. Відомча приналежність не розкриває сутності поняття "слідчий" і певною мірою навіть його звужує. Тому метою дослідження є аналіз перспектив удосконалення статусу слідчого за кримінально-процесуальним законодавством. Особливої актуальним є це питання у контексті ухвалення нового кримінально-процесуального законодавства. Його ухвалення є єдиним зобов‘язанням України перед Радою Європи, не виконаним з 1995 року. У країні досі діє кодекс 1961 року, значна частина положень якого не відповідає європейським стандартам у галузі кримінального судочинства, а низка норм визнана неконституційною.

Варто зазначити, що слідчий - це, перш за все, посадова особа, яка уповноважена на проведення досудового слідства у кримінальних справах, хоча закон не містить достатніх гарантій його процесуальної незалежності, крім випадків, визначених ст.114 КПК України. Згідно зі зазначеною статтею, в разі не погодження слідчого з вказівками прокурора про притягнення як обвинуваченого, про кваліфікацію злочину й обсяг обвинувачення, про направлення справи до суду або про закриття справи слідчий має право подати справу прокуророві з письмовим викладенням своїх заперечень. Але це не є достатньою гарантією забезпечення процесуальної самостійності у вирішенні цих питань. Розгляд письмових заперечень слідчого на вказівки наглядаючого прокурора здійснюється представником цього ж самого органу. Діють і інші фактори. Тому із зрозумілих причин оскарження вказівок прокурора з цих питань на практиці поодинокі. З питань неефективності дії цього механізму оскарження дій прокурора вже висловлювалися ряд фахівців, таких як Ю. П. Аленін, О. В. Баулін, М. С. Городецька, Ю. М. Грошевий, Л. М. Лобойко, М. М. Михеєнко, С. М. Стахівський. Науковці неодноразово наголошували на проблемі, пов’язаній з необхідністю забезпечення справжньої процесуальної самостійності слідчого.

Тобто бачимо, що нормативно-правові положення щодо процесуальної діяльності слідчого, його процесуального статусу не знаходять свого відображення в чинному кримінально-процесуальному законодавстві.

Позитивним є те, що проекті нового кримінально-процесуального кодексу, закріплені положення щодо процесуального статусу слідчого, гарантій його процесуальної самостійності та незалежності.

Удосконалення процесуального статусу слідчого полягає в тому, що слідчий є особливою посадовою особою, яка в передбаченій законом процесуальній формі веде дослідження в кримінальній справі для встановлення події злочину, осіб, які його вчинили, та з’ясування всіх обставин злочину з метою підготовки справи, за наявності для того підстав, до розгляду її в суді. Його дослідницька робота специфічна: він повинен за допомогою кримінально-процедурних дій у межах можливостей, наданих законом, зібрати всі необхідні докази, на підставі яких відтворити істинні обставини конкретного діяння та виявити осіб, що його вчинили. Для виконання таких завдань слідчий повинен мати владні повноваження, але вони мають бути такими, які б не кинули тінь на його об’єктивність та неупередженість. Крім того, до дій слідчого повинна бути довіра всіх сторін, і в першу чергу – обвинуваченого. Всебічне, повне та об’єктивне дослідження слідчим обставин справи сприяє її розгляду й справедливому вироку в суді. За своєю метою, предметом, деякими умовами та досить чітко визначеною законом формою процесуальна діяльність слідчого багато в чому схожа з діяльністю судді по здійсненню правосуддя. Слідчий, як і суддя, може бути дійсно об’єктивним при дослідженні доказів у кожній справі лише тоді, коли він буде процесуально незалежним суб’єктом судової влади, який підпорядковується тільки закону. Дане питання є складним і дискусійним, але на нашу думку, воно обов’язково повинно бути вирішено. Потрібно закріпити гарантії незалежності слідчого від будь-яких інших суб’єктів кримінально-процесуального процесу: прокурора, судді, начальника слідчого відділу. Адже ніхто не вправі не примусити слідчого до того, щоб він усупереч своєму переконанню притягнув ту чи іншу особу як обвинуваченого, змінив кваліфікацію злочину або обсяг обвинувачення. Також вважаємо, що між прокурором і слідчим повинен діяти принцип розподілу функцій переслідування і розслідування, який має місце в ряді країн світу

Також існує думка, що забезпечення процесуальної самостійності та незалежності слідчих стане можливим лише зі створенням єдиного слідчого органу, наприклад, Слідчого Комітету України чи Національного бюро розслідувань, до структури яких повинні ввійти всі слідчі підрозділи, які сьогодні розосереджені в різних правоохоронних органах. Виходячи із стану системи органів досудового слідства, вважаємо, що створення органу такого типу є цілком доцільним. Створення такого органу безумовно закріпить незалежність та самостійність процесуального статусу слідчого, вовидячи цього суб’єкта кримінального процесу на новий рівень. Ефективність діяльності слідчого зросте з прийняттям законів, що врегулюють питання організаційної перебудови, статусу слідчого і його соціальний захист.

Приходимо до висновку, що законодавче врегулювання процесуального статусу слідчого, забезпечення його процесуальної незалежності та самостійності є важливим і необхідним кроком для реформування органів досудового слідства, встановлення істини та захисту прав і свобод людини в кримінальному процесі.

Література:

1.Сич В.О.Проблеми вдосконалення діяльності слідчих підрозділів // Наукові праці: Політичні науки. Правознавство. - 2010. - Том. 69. - Выпуск. 56. - С. 202 - 208.

2.http://gska2.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?pf3511=31115

3.http://www.unn.com.ua/ua/news/16-06-2011/390414/