Руденко Б.В.,

профессор, к.п.н. Терещенко В.І.

Національний університет державної податкової служби України, м. Ірпінь

МЕТОДОЛОГІЯ ПІЗНАННЯ ЗДОРОВ'Я ЛЮДИНИ

Холістичні уявлення про здоров'я людини відомі з часів крито-мікенської культури. Давньогрецький вчений та лікар Гіппократ відокремлює міфологічні уявлення про здоров'я від філософських та природничо-наукових знань, вводить поняття «здоровий спосіб життя».

Гіппократ підкреслював значення способу життя, соціальних факторів для здоров'я людини. У походженні хвороб він бачив не тільки порушення в основних рідинах організму – крові, слизу й жовчі, але й вплив звичаїв, звичок, тобто умов життя. Гален і Уельс зовсім недвозначно розрізняли хвороби панів і рабів.

У наступні століття створюється чимало творів, що вказують на взаємозв’язок соціальних факторів із станом здоров'я. Як приклад, згадаємо утопістів-соціалістів Т. Мора (1478-1535) і Т. Кампанеллу (1568-1639), що наділили жителів острова «Утопія» і «Місто сонця» прекрасним здоров’ям – наслідком ідеально організованого суспільства й чудових умов життя.

Аристотель характеризує людину як «суспільну тварину» – людина живе та проявляє свою сутність у суспільних стосунках.

У Європейській філософській традиції питання природи та сутності людини (основи її здоров'я) представлені чисельними концепціями від грецької натурософії – матеріалістичної (Фалес, Геракліт), ідеалістичної (Платон), морально-аксіологічної (Протагор, Сократ) до філософських напрямів – німецька класична філософія (моральний імператив І. Канта, філософська антропологія (М. Шелер, Е. Кассірер), екзистенціоналізм (М. Гайдер, Ж. Сартр) та ін.

У дослідженнях останніх років валеологія презентується як наука про індивідуальне здоров'я людини, що характеризує медико-біологічну спрямованість у розумінні сутності здоров'я. Соціальні умови розглядаються лише як середовище, у якому формується особистість. Необхідно зазначити, що у соціальному середовищі, життєдіяльності людини, способі життя проявляються природа та сутність людини.

Проблема соціального і біологічного у розумінні здоров'я людини може бути вирішена з позиції системного, міждисциплінарного підходу природно-наукових та гуманітарних знань.

Спосіб життя людини (а в цьому контексті здоровий спосіб життя) ми розглядаємо як соціально-філософські та психолого-педагогічні категорії, а проявлення здоров'я – як його сутнісну характеристику у всьому розмаїтті соціокультурних зв’язків. Такий підхід не виключає, а доповнює біологічну концепцію здоров'я людини.

Потрібно зазначити, що до сьогодні, переважаючою залишається біологічна парадигма знань про здоров'я – як вираження ньютоно-картезіанського світогляду.

Привертає увагу також убогість уявлень про здоровий спосіб життя. Уявлення про здоровий спосіб життя обмежується раціональним харчуванням, режимом праці і відпочинку, заняттям спортом, але при цьому не включає індивідуальної відповідальності за своє здоров'я. Здоровий спосіб життя оцінюється як система штучно прийнятих заходів, що покликані викоренити шкідливі звички (паління, алкоголізм, боротьба із наркоманією та СНІД), а не як природний спосіб існування.

Аспекти здорового способу життя належить розглядати в контексті більш широкої біосоціальної категорії «спосіб життя».

Спосіб життя охоплює всі сфери суспільства: працю і побут, суспільне життя й культуру, поведінку (стиль життя) людей та їхні духовні цінності. Він реалізується через діяльність, виробництво, в якому вирізняють такі провідні елементи: безпосереднє виробництво, розподіл, обмін, споживання.

Спосіб життя відображає також рівень розвитку духовної культури суспільства, наявні типи світогляду, моральні норми, ціннісні орієнтації, що реалізуються у вчинках і діях людей, у їх ставленні до праці інших людей, різних соціальних груп і суспільства в цілому.

У процесі спілкування люди як фізично, так і духовно творять одне одного, тобто формують і відтворюють якісну своєрідність свого життя як суспільного. У спілкуванні та через нього відбувається взаємовплив і взаємодія індивідів, виявляється і формується спільність поглядів, думок, настроїв, досягається взаєморозумінням, здійснюється передача і засвоєння манер, звичок, поведінки, відтворюється спосіб життя.

Концепція способу життя відображає зовнішню повсякденну поведінку та інтереси окремих осіб і цілих суспільних груп. Можливо розуміти її також як сукупність конкретних підходів кожної людини до використання ресурсів та можливостей, які надаються їй соціальними умовами, традиціями, освітою та ринковими відносинами. Необхідно враховувати також ті фактори, що становлять основу поведінку, тобто мотивацію, потреби та прийнятті у суспільстві цінності.

Категорія «здоровий спосіб життя», на наш погляд, являє собою специфічний зріз способу життя та засобів життєдіяльності людини. Основу даної специфіки становить той бік кожного із способів життєдіяльності, що пов'язаний із ставленням людини до здоров'я в його багатобічних проявах, з тим, наскільки ті або інші фактори сприяють фізичному, психічному та духовному оздоровленню людини.

У другій половині ХХ сторіччя принципи комплексного вивчення, обґрунтовані у світлі міждисциплінарної теорії систем, були впроваджені в різних галузях знань про людину й утворили нову науково-дослідну парадигму. У сфері вітчизняної біологічної науки системний підхід був запропонований П.К. Анохіним, тоді як у гуманітарних дисциплінах необхідність його застосування обґрунтував Б.Г. Ананьєв. У своїй роботі «Людина як предмет пізнання», присвячений питанням комплексного вивчення людини Б.Г. Ананьєв писав про необхідність дослідження цілісної особистості як багаторівневої системи, що відрізняється за багатьма параметрами неповторною своєрідністю. Здоров'я характеризує особистість у всій повноті проявів; у цьому феномені відбивається сутність і ціль основних біологічних, соціокультурних та інтрапсихічних процесів, що інтегрують особистість.

Наукові дослідження проблем здоров'я, нерозривно поєднані з розвитком медико-біологічних знань з одного боку, та філософських, психолого-педагогічних, та соціологічних знань з іншого.

Поліваріантність філософських і наукових інтерпретацій здоров'я вимагає урахування якісно різних аспектів проблеми й застосування комплексного, інтегративного підходу при побудові моделі здоров'я й здорової особистості.

Література:

1. Буева Л.П. Человек: деятельность и общение / Л.П. Буева. – М., 1978.

2. Булатов М.О. Філософська антропологія в контексті сучасної епохи / М.О. Булатов, В.П. Загороднюк, К.С. Макєєв, Л.А. Солонько. – К., «Стилос», 2001. – 245 с.

3. Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность / А.Н. Леонтьев. – М., 1975.

4. Філософія. Світ людини. Курс лекцій: навчальний посібник / В.Г. Табачковський, М.О. Булатов, Н.В. Хамітов та ін. – К., Либідь, 2003. – 432 с.