Музыка и жизнь / 6. Композиторы
Пилипець Л.М.
Коледж Луганського державного інституту культури і
мистецтв
Поезія О.Пушкіна у творчості Г.Свиридова (на прикладі хорового концерту
«Пушкінський вінок»). Загальна характеристика.
«Пушкин
принадлежит к вечно живущим и движущимся явлениям, не останавливающимся на той точке,
на которой
застала их смерть, но
продолжающим
развиваться в сознании общества. Каждая эпоха производит
о них свое суждение, и как бы ни
верно поняла
их, но
всегда оставит следующей за нею эпохе сказать что-нибудь
новое и более верное» (1). Це висловлювання В.Бєлінського якомога краще підтверджує той факт, що О.Пушкін завжди є невичерпним джерелом творчого натхнення для
художників різних рангів і поколінь. Непрохідний вплив його поезії на мистецтво і музику зокрема, з усією
переконливістю свідчать про те,
що Пушкін належить до великих досягнень людської культури.
О.Пушкін
був першим поетом Г.Свиридова. Звертаючись до його
творчості композитор, вже в ранньому своєму опусі, одержує можливість
наблизитися до розуміння сутності поезії, призначенні поета. В останньому
пушкінському творі композитор знову повертається до рішення цих проблем,
намагаючись з позиції зрілого художника пірнути в мир поезії Пушкіна.
Наприкінці
70-х рр. ХХ століття був написаний «Пушкінський вінок» Георгія Свиридова -
твір, в якому О.Пушкін, його
поезія і сама особа стає символом найвищої Духовності, Епосу, Красоти,
Гармонії. Поетичністю і простотою музика Свиридова перегукується з творчістю
великого поета. Композитор дарує дивовижний звуковий вінок поезії поета,
показує нам його поезію ще більш прекраснішою і живою.
Для того
щоб глибше зрозуміти джерела, які привели
до створення хорового
концерту, необхідно розповісти про шлях, яким прийшов Свиридов до «Пушкінського вінка». Першим звертанням до Пушкіна був цикл романсів, де виник і вирушив
у мандри по світу головний
герой - «Поет» (6). Різні настрої володіють героєм, це і елегійні мотиви, ознаки
піднесеної душі («Роняет
лес багряный свой узор»), а також похмурі передчуття хмар, які зібралися
за обрієм («Предчувствие»). Разом з тим, пушкінський герой підкупає своїм
душевним здоров'ям, закоханістю в життя. Як
відмічає О.Сокурова «в нем чувствуется ощущение своего таланта,
своих огромных сил, окрыляющее, несущее
eго, сообщающее ему
неподдельную
веселость» (6). Необхідно відзначити, що в
романсах пушкінський початок визначає класичний звичайний стиль Свиридова.
Далі звертання Свиридова до
Пушкіна відбувається в 50-их роках, де в його творчості підіймається вже
громадянська тема. Зразком цього є використання в ораторії «Декабристы»
послання «Во глубине сибирских руд». Наприкінці 50-их років виник твір у дусі
балади «Ворон к ворону летит» - пісня на особливо звучну тему про людське
віроломство. В наступне десятиріччя композитор зіткнувся з іще одною гранню
пушкінської творчості – з повістями Бєлкіна. Стиль повістей, їх атмосфера,
образи героїв зумовили композитора ХХ століття знову воскресити красу
російського пейзажу, образи зимової дороги, швидкої їзди на трійці, пісні ямщика.
Робота над музикою до кінофільму «Метель» дозволила композитору заново відкрити
поезію музичного просторіччя. Тут знайшла відображення і пушкінська тема долі,
втілена у лейтмотиві «Метели».
Таким чином, видно, як у
творах Свиридова на різних етапах його творчого шляху впліталися теми, образи,
думки Пушкіна. І це закономірно, так як з одного боку Пушкін ввійшов в кров і
плоть російської культури, з другого – композитор несе в своїй творчості
неповторний «пушкінський» початок.
Весь життєвий, композиторський
досвід Свиридова створив те поле, на якому виник зрілий свиридовський Пушкін,
Пушкін 1970-х років. Дух часу визначив відбір творів поета.
І ось на цьому багатоголосному фоні думок і почуттів виростає дещо
суцільне, монументальне, вершинне – «Пушкінський вінок». «Главное назначение «Венка»
- увенчать главу мудреца, проникшего в тайну жизни, отношение человека к миру». (6). Свиридов відмінно знає і відчуває класичну поезію. Десять віршів,
які стали основою для створення Концерту, написані в різні періоди
творчості Пушкіна. Це своєрідне відображення художнього видіння поета у певний етап життєвого шляху. Свиридов
розташовує тексти таким чином, що Концерт виявляється збудованим за принципом
образно жанровому контрасту. Не виявивши зовнішніх
зв’язків, поетичні першоджерела є, в той же час, внутрішньо взаємозв’язані,
утворюючи таким чином, єдину образно-смислову концепцію.
Геніальні пушкінські рядки в
деяких випадках служили йому сюжетним зерном, з якого виростала цілком
самобутня музична композиція. "Чем свободнее, смелее,
независимее
была трактовка стиха, тем ярче и сильнее
оказывался музыкальный итог, композитор при этом выступал не как иллюстратор
или «переводчик», а как самостоятельный художник,
строящий свой образный мир под впечатлением стихов Пушкина» (3).
Саме так з’явилися найкращі
вершинні частини Концерту: «Колечушко», «3орю бьют», «Стрекотунья-белобока».
Судячи з «Пушкінського вінка», Свиридову виявився надзвичайно співзвучним
універсалізм Пушкіна, захоплення поета красою всесвіту, усвідомлення себе його
невід’ємною частиною. «Универсальный
принцип, лежащий в основе
пушкинской
гармонической концепции мира и преломленный в свиридовском
миросозерцании, просматривается не
только в принципе композиции, но и в
каждой из частей. Они, как правило, очень
лаконичны и в слове, и в звуке, но чрезвычайно объемны
по смыслу»
(6).
У музиці
Свиридова відчутні неосяжність,
багатомірність пушкінського вірша. і мова композитора також свідомо зрозуміла і
проста, як мова поета. Лише істинним художникам
дано
великий талант у дитячій простоті відкривати оточуючий
світ.
Невипадковий
також вибір композитором «виконавця» - хора a capella. Багаті виразні можливості хору, його здібності передавати найрізноманітніші відтінки
відчуття і настрою, дозволяють розкрити найтонші нюанси лірики Пушкіна.
Ранкова дорога, з якої починається «Пушкінський
вінок» Свиридова виявляється не тільки
дорогою у далечінь, але й рухом усередину, у глибочінь життя та творчості, до
музичної гармонічної суті буття. Композитором посилено, поглиблено почуття таємності всесвіту. Але непорушним
залишається пушкінське прозріння про те, щo ця тайна радісна, чудова, повна змісту. І сам
Пушкін стає перед нами як вічна жива таємність, невичерпна у досягненні.
У визначенні жанру твору
пізнається бажання композитора зафіксувати цю цілісність: ні «цикл», ні «хор»,
а «концерт». І насправді, одне з перших та головних вражень, які виникають
після прослуховування «Пушкінського вінка» складається у тому, що в ньому
міститься пушкінська філософія життя. Його призначення - увінчати голову
мудреця, який проникає у таємницю життя, таємницю відносин людини до світу, до іншої людини і людини до
самої себе. У назві твору
відобразилась і композиційна ідея Концерту.
«Родственные по смыслу
и настроению хоры
не стоят рядом, а, соприкасаясь друг с другом
на расстоянии, образуют «венок»
сложной композиционной цепи» - відмітив у своїй
рецензії композитор
А.Ніколаєв (4).
Дійсно «Пушкінський вінок»
надзвичайно багатобарвний і за жанрами і за темами, і за своєю образністю. В
рівній мірі і музичне відображення віршів відрізняється вражаючою для мініатюр
різноманітністю форм, ладу, гармонії, типів мелодики, прийомів хорового письма. Тому у Концерті поруч із чарівним середньоросійським пленером («Зимнее
утро») і селянською протяжно-ліричною піснею («Колечушко»), можна зустріти і англійську застільну («Мери»), і наслідування Корану («Восстань, боязливый»), і відгуки вакхичної
античної поезії («Камфора і мускус»), і
замальовки воїнського буття 19 століття («Зорю бьют»). Чуйність альбомних
віршів 15-літнього ліцеїста у дусі російського сентиментального романсу
(«Наташа») стоїть поруч з філософськими роздумами зрілого Пушкіна про місце
поета у світі («Эхо»).
Десятичастинна композиція «Пушкінського вінка» відрізняється цільністю та
єдністю при жанровій різноманітності та гостроті контрастів. У циклі є і
урочистий вступ-пейзаж («Зимнее утро») і свого роду драматичне Allegro, яке
розповідає про прикрості кохання («Колечушко»), та кілька відхилених епізодів
пленерного або яскраво екзотичного характеру, і повна прихованого змісту епічна
кульмінація («Зорю бьют»), і поглиблено скорботне Andante («Восстань, боязливый»), і, нарешті, святковий фінал,
який гідно завершує все це яскраве оповідання («Стрекотунья-белобока»). Автор
кожний раз використовує все нові структурні рішення і різноманітні принципи
хорової фактури: традиційна для співу a capella хоральність поступається місцем багатокольоровій камерній
фактурі з цікавим протиставленням груп, з вміло вкрапленими solo, з ефектами віддаленої луни, з імітаціями
акомпануючих інструментів.
Двічі хорова тканина доповнюється
вражаючими «дзвонними» ефектами фортепіано
і ударних («Греческий пир», «Камфара и мускус»). Майже не зустрічається
елементарна куплетність: її замінюють двочасні, тричасні, рондообразні
структури, аж до, порівняно рідкісної у Свиридова, поліфонічної побудови («Восстань,
боязливый»). Цільності музичного вирішення сприяє і відома тональна єдність - панування
тональності С dur з відхиленнями у паралельний мінор та інші
родинні лади; тим гостріше сприймається сяюче забарвлення останньої частини (D dur ), підкреслюючи її різке протиставлення усьому
попередньому. Звертає на себе увагу і перевага квартових інтонацій у багатьох важливіших
темах Концерту. У цій завзято підкресленій квартовості, яка виникає .у
різноманітних темпо-ритмічних і гармонічних трактуваннях, також виявляється відома
єдність задуму.
Цікавою являється та обставина, що
при всій, камерності, ліризмі пісень вони звучать не solo, а у хоровому виконанні. Орієнтація на хори принципова:
у хоровому початку відображена гармонія людських відносин, воно несе у собі нагадування про
згоду, «лад» народного життя.
«В хоровом письме он (Свиридов)
преимущественно тяготит к диатонике, широко использует унисон, подголосочность, хоровую педаль - словом все, что
характерно для русского народного песенного творчества» (5).
Примітною рисою хорової фактури циклу є контраст стилів викладання. Taк само, як сусідні номери у циклі контрастують між собою
більшою чи меншою мірою своїм змістом, образами, так само контрастують типи
викладання сусідніх частин. Утворюється своєрідна образно-фактурна змінність. Треба
також відмітити майстерність композитора в різноманітному використанні хорової
фактури. Часті органні пункти, імітації, темпові співставлення,
темброво-драматургічне використання хорових партій - все це не тільки посилює
емоційність та барвистість звучання хору, але й сповіщає велику реалістичність
у передачі змісту.
Крім того, хор трактований композитором як особа Автора, Поета, Людини, здатної
виразити різний душевний стан. Віртуозність, барвистість, свобода хорового письма підкреслюють у «Пушкінському вінку» віртуозність
натури Поета, її незвичайність, єдність. В той же час, відкриває пророчу силу Поета, символічність кожної миті
життя, коли людина оцінює теперішнє в аспекті минулого і в думках про
майбутнє. Натхненне володіння різноманітними техніками музичної мови, поетична
точність висловлення, яскравий мелодизм, перетворене художником через музичну інтонацію
відчуття живої людської мови створюють рідкий у мистецтві «ефект органічності».
Література: