Право/10.Хозяйственное право.
Присяжнюк М.П.
Хмельницький національний університет,Україна
Правове регулювання державних
закупівель у країнах Європейського Союзу
Системи оцінки державних закупівель та
засобів правового захисту країн — членів ЄС мають створюватися та
вдосконалюватися на основі конкретних вимог Директив 89/665/ЄЕС та 92/13/ЄЕС
про засоби правового захисту стосовно державних закупівель у ЄС, Договору про
заснування ЄС та прецедентного права Європейського Суду. Зокрема, ці системи
мають забезпечувати для постраждалих учасників тендера оперативну, дієву,
прозору та недискримінаційну оцінку і засоби правового захисту.
Існує важлива спільна основа, але є й
значні розбіжності між системами оцінки та засобами правового захисту 24 країн
— членів ЄС, включених до цього дослідження. Спільне та відмінне стосується
інституційних основ, доступних засобів правового захисту, правових основ, що
регулюють сферу застосування та процедуру, а також культури оцінки.
Що стосується інституційних основ, то у
країнах — членах ЄС спільною основою організації системи оцінки є те, що в
більшості країн передбачено подання скарги безпосередньо до
організації-замовника, яка вчинила заявлене порушення законодавства про
державні закупівлі, як безпосередньо чи опосередковано перший етап процесу
оцінки. Водночас ця можливість не вважається першим етапом процесу оцінки
згідно з відповідними директивами ЄС. Отже, можна виявити розбіжності щодо
того, чи подання такої скарги встановлено як обов’язковий перший етап оцінки,
та чи учасники використовують цю можливість на практиці, а також щодо
процедурних деталей, зокрема термінів. У всіх країнах — членах ЄС передбачено
судовий або квазісудовий розгляд першою інстанцією рішень про закупівлі.
Одні країни класифікуються за принципами
подвійної системи, а інші — за принципами одинарної системи оцінки державних
закупівель. У країнах з одинарною системою існує один ланцюжок органів з оцінки
(перша, друга і третя інстанції), тоді як країни з подвійною системою
характеризуються наявністю двох окремих ланцюжків органів з оцінки. Часто
чинником, що розділяє ці два ланцюжки у подвійній системі, є укладення
контракту. Разом з тим вони також можуть бути розділені державним чи приватним
характером організації-замовника, що є „відповідачем”. Як інституції з оцінки у
країнах— членах ЄС використовуються і суди загальної юрисдикції, і
адміністративні суди, а також спеціальні органи з оцінки державних закупівель.
За деякими винятками, результати оцінки першою інстанцією, тобто спеціальним
органом з оцінки державних закупівель, можна оскаржити в суді загальної
юрисдикції чи в адміністративному суді. Спеціальні сенати чи палати з державних
закупівель у цих судах загальної юрисдикції чи адміністративних судах наявні в
меншості країн. У деяких країнах — членах ЄС друга інстанція є останньою
інстанцією, тоді як у низці країн дозволяється навіть третя інстанція судового
розгляду.
У низці країн — членів ЄС існують несудові
дорадчі органи, до складу яких входять представники обох сторін, що проводять
оцінку справ про закупівлю, рішення яких зазвичай не мають обов’язкової сили.
Країни — члени ЄС також мають спільні та
відмінні риси стосовно доступних засобів правового захисту. Такі засоби
правового захисту включають скасування неправомірних рішень про закупівлі,
тимчасові заходи, відшкодування збитків та, в секторі комунальних послуг у
деяких країнах — членах ЄС, періодичні виплати недотримки. Передовсім країни —
члени ЄС дозволяють своїм органам з оцінки скасовувати неправомірні рішення про
державні закупівлі до укладення контракту. Укладення контракту є вирішальним
етапом у процедурі закупівлі, після якого в більшості країн дозволяється лише
відшкодування збитків. Для уможливлення скасування рішення про надання
контракту у багатьох правових системах запроваджено період бездіяльності
тривалістю 7-30 днів з моменту ухвалення рішення про надання контракту до
моменту укладення контракту. Проте ефективність цього періоду бездіяльності є
різною для різних правових систем, оскільки існують розбіжності щодо того, чи
порушення провадження зупиняє процедуру надання контракту, чи укладення
контракту в період бездіяльності робить такий контракт недійсним, а також
стосовно терміну, протягом якого суддя має ухвалити рішення за підсумками
оцінки. Загалом, укладений контракт може бути лише анульований, якщо це взагалі
можливо тоді, коли виконані чітко визначені вимоги.
Наявні доступні тимчасові заходи, але
стосовно їх використання є певні розбіжності. У низці країн — членів ЄС подання
позову має автоматичну зупиняючу дію, перериваючи процедуру закупівлі. У
більшості країн учасники тендера мають подати клопотання до органу з оцінки про
вжиття тимчасових заходів, приміром припинення процедури. Орган з оцінки після
цього може вжити тимчасових заходів до винесення остаточного рішення, беручи до
уваги можливі наслідки цих заходів для всіх інтересів, яким може бути завдано
шкоди, у тому числі для державного інтересу, або може вирішити не вживати таких
заходів, якщо їх негативні наслідки переважатимуть вигоди від них. Переважно
всі засоби правового захисту можуть надаватися як тимчасові, тому існує спільна
основа стосовно цих вимог.
Література:
1.
Влялько І.В. Практика Суду ЄС в сфері державних закупівель / І.В. Влялько
// Актуальні проблеми міжнародних відносин: збірник наукових праць. – К.:
Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних
відносин, 2006. – Випуск 61, Частина ІІ. – С. 186–192.
3.
http://www.lib.ua-ru.net/diss/cont/343769.html.
4.
http://www.oecd.org/site/sigma/publicationsdocuments/42620150.pdf.