Д. с.-г. н., проф., чл.-кор. НААН Вергунов В.А.

Національна наукова сільськогосподарська бібліотека

Національної академії аграрних наук України, Україна, м. Київ

О.І. КОЛЕСНІКОВ (1888–1972) – один із організаторів дослідної справи в лісівництві України

Колесніков Олександр Іванович народився 28 жовтня 1888 р. у с. Великі Терни Верхньодніпровського повіту на Катеринославщині (нині – Дніпропетровська обл.) у бідній селянській родині. Після смерті батьків у трирічному віці потрапив на виховання до дитячого притулку в с. Каксанян Верхньодніпровського повіту. Далі навчався у 2-му Катеринославському ремісничому училищі, а згодом у реальному училищі, яке закінчив у 1908 р. зі статусом земського стипендіата. Того ж року вступив до Санкт-Петербурзького лісового інституту, з якого був відрахований за участь у студентських страйках. Через рік вступив до Ново-Олександрійського інституту сільського господарства та лісівництва (м. Пулави, Люблінське воєводство, Царство Польське). На початку Першої світової війни разом із вузом переїжджає до Харкова, де й закінчує його у 1915 р. з отриманням звання лісівника першого класу.

Як одного із кращих випускників О.І. Колеснікова залишають викладачем кафедри лісовпорядкування. Влітку 1917 р. бере участь в експедиції з обстеження південного берегу Криму з метою вивчення, визначення та поширення запасів дубильних речовин у насадженнях різного видового складу від Алушти до Балаклави. Бере участь у роботі першої в Україні наради з лісової дослідної справи (15–22 червня 1918 р.), на якій було прийнято «Основні положення з організації лісової дослідної справи на Україні». У 1922 р. його обирають професором новоствореної кафедри «державне лісове господарство та статистика» ХСГІ ім. Х.Г. Раковського. Протягом 20-х років минулого століття він обіймав посади декана лісового факультету, проректора і ректора цього вузу. Разом із колегами у 1919 р. створює приватне бюро з лісоустрою для складання лісовпорядних планів для потреб лісовласника і селянських громад. Цього ж року знову вирушає в експедицію з обстеження природних агроландшафтів Криму. Після створення у 1920 р. Всеукраїнського управління лісами (ВУПЛ) на основі Центрального лісового підвідділу Земельного відділу Всеукрревкому протягом 1922–1929 рр. працює в ньому на посадах: інспектора-ревізора, завідувача відділу лісовпорядкування та заступника начальника ВУПЛ, якому було підпорядковано 469 лісництв. Ініціює проведення Другої Всеукраїнської наради з лісової дослідної справи у Харкові 15–20 березня 1925 р., на якій оприлюднив розгорнутий «Проект положення про лісові дослідні установи України» та ініціював випуск «Трудів з лісової досвідної справи України».

Не менше значення для подальшого розвитку галузевого дослідництва для потреб сільського господарства мала Нарада щодо запровадження спеціальних агролісомеліоративних досліджень під егідою лісової секції Сільськогосподарського наукового комітету України на чолі з О.І. Колесніковим, що відбулася 23 грудня 1925 р. Головним завданням стало дослідження впливу полезахисних лісових насаджень на врожайність сільськогосподарських культур у зоні Степу. Наприкінці 20-х рр. XX ст. виходить ціла серія його праць, в яких він чи не вперше сформулював основні положення природоохоронного значення лісів задовго до становлення екології як науки, вніс пропозиції щодо введення у програми вищих лісових шкіл викладання основ лісової генетики та селекції, а також проведення першого Всесоюзного з’їзду з лісової дослідної справи та заснування його друкованого органу, рекомендує для посадки використовувати інтродуковані екзоти та деревні породи вітчизняного походження та ін.

З лютого 1928 р. працює на новоствореній кафедрі лісівництва СГІ на чолі з Г.М. Висоцьким. Трохи згодом обіймає посаду завідувача відділення лісових рослин Українського інституту прикладної ботаніки. Від України бере участь у I Міжнародному конгресі лісових дослідних станцій, що відбувся у Стокгольмі в 1929 р. Відвідує лісові дослідні станції Данії і Німеччини.

28 січня 1930 р. був заарештований за контрреволюційну шкідницьку діяльність серед співробітників ВУПЛ і згідно зі статтею 54-7 УК УРСР позбавлений волі строком на 6 років. У 1936 р. звинувачення були зняті. Протягом 1.09.1930–1931 рр. на договірних засадах працював в УкрНДІ агролісомеліорації займаючись проблемою зеленого будівництва або формуванням асортименту декоративних рослин, придатних для озеленення, розробляв нові технології їх вирощування запропонувавши розбірний металевий вазон. За участю вченого організовано роботи з озеленення й укріплення схилів правого берега Дніпра в Києві, Тарасової Гори у Каневі, проведення реконструкції саду ім. Т. Шевченка в Харкові, стадіону ім. Г.І. Петровського, створення зеленого саду першого в СРСР Палацу піонерів у Харкові в 1935 р. Після заснування у 1931 р. при Харківському художньому інституті факультету зеленого будівництва очолює кафедру ботанічних основ наукового будівництва до 1.09.1934 р. Протягом 1934–1942 рр. працює завідувачем кафедри садово-паркового мистецтва Харківського інституту комунального господарства. Рішенням ВАК Всесоюзного комітету у справах вищої школи при РНК СРСР присуджено без захисту ступінь доктора сільськогосподарських наук та присвоєно звання професора у 1938 р.

На початку Другої світової війни очолив роботу професорсько-викладацького складу ХІКГ у лавах народного ополчення щодо маскування міста від авіаційних польотів. Разом з інститутом їде в евакуацію до радгоспу «Південні культури» (м. Адлер). Працює на посаді наукового співробітника Абхазького НДІ лісового господарства АН Грузинської РСР (м. Сухумі) і водночас заступника директора Нікітського ботанічного саду. Продовжує дослідження флори парків Абхазії, розпочаті у 1936–1937 рр. Ініціює створення Сочинської науково-дослідної лісової станції на базі Дендрарію.

Разом із колегами розробляє методику виділення колхіцину із кавказького розвитку пізньоцвіту (Colchicum speciosum) (1947), а також досліджує новий алкалоїд – колхіцерин (1949). За дорученням Міністерства лісової промисловості бере активну участь у будівництві експериментального колхіцеринового заводу. Водночас очолює колхіцинову лабораторію при Центральному НДІ лісової хімії. Згодом керує фітохімічною лабораторією Московського аптечного НДІ та колхіциновим заводом у Адлері (1949–1950). Під керівництвом академіка О.Є. Щусєва бере участь у розробці плану відбудови і озеленення Сталінграда, Севастополя, Туапсе та ін. У 1946–1949 рр. очолює кафедру декоративного садівництва МСТА ім. К.А. Тімірязєва. Крім того, на запрошення інших аграрних вузів читає в них лекції з парко будівельної справи і декоративного садівництва. Починаючи з 1949 р. як керівник сочинської дендрогрупи Міськпроекту займається проектуванням парків у санаторіях Чорноморського узбережжя, у тому числі створюючи нові парки у Криму. В подальшому працює в інституті Діпрокомунбуд Міністерства комунального господарства РРФСР у м. Сочі. З 1956 р. очолив Сочинську дослідну лісову станцію. Збирає величезну колекцію сосен, що нараховує понад 80 таксонів, а також колекцію дубів, кипарисів, декоративних чагарникових порід, сортових троянд. На запрошення Словацької Академії Наук у 1957–1958 рр. працює у Чехословацькому дендрологічному інституті з питань озеленення міст і курортів цінних історичних парків. Із квітня 1961 р. очолює Абхазьку лісову дослідну станцію. Йому присвоєно почесне звання «Заслужений діяч науки РРФСР».

Помер у 1972 р. від серцевого нападу. Похований в Абхазії у затишній місцині неподалік від мису Піцунда.

Творча спадщина вченого за період 1916–1974 рр. налічує 80 наукових праць, а ще чотири видання вийшли за його рецензією. Завдячуючи його зусиллям були закладені дослідні культури сосни, дуба та ясена різного географічного походження в багатьох лісгоспах і дендропарках. Ним були розпочаті перші роботи з селекції деревних порід в Україні. Він автор серії оригінальних монографій та науково-популярних брошур. Серед них: «Декоративна дендрологія» (М.: Держбудвидав, 1960. – 675 с.), «Архітектура парків Кавказу і Криму (М.: Держ. архітект. вид-во, 1949. – 175 с.), «Озеленення водоймищ» (М.: Вид-во М-ва комун. госп-ва РРФСР, 1954. – 188 с.), «Декоративні форми деревних порід» (М.: Вид-во М-ва комун. госп-ва РРФСР, 1958. – 272 с.), а серед рецензованих: «Культура авокадо» (М.: Сільгоспвидав, 1950. – 96 с.), «Китайський фінік (ююба)» (М.: Сільгоспвидав, 1956. – 54 с.), «Сосна піцундська і близькі до неї види» (М.: Держмістбудвидав, 1963. – 176 с.), «Колхіцин і отримання нових форм сільськогосподарських рослин» (Л.: Колос, 1972. – 128 с.). Під час Другої світової війни широкою популярністю серед партизан користувалась його брошура «Дикоростучі лікарські, їстівні і ядовиті рослини гірського Криму» (Сочі: Красний Крим, 1943. – 51 с.).

Література:

1. Професор Колесніков Олександр Іванович (1888–1972) : бібліогр. покажч. / НААНУ, ДНСГБ, М-во освіти і науки України, Харків. нац. акад. міськ. госп-ва ; уклад. : В. А. Вергунов, О. П. Басун, Н. Т. Тріпутіна ; наук. ред. В. А. Вергунов. – Вінниця, 2010. – 124 с. ; – порт. – (Сер. «Бібліографія вчених-аграріїв України»; кн. 32).