К. е. н., доцент Часовнікова Ю. С., магiстр 2 року навчання Шляхтич Т. В.

Харківський національний економічний університет

ім. С. Кузнеця, Україна

Особливості формування собівартості туристичного продукту

На сьогоднішній день туризм відіграє важливу роль в економіці будь-якого суспільства. В результаті розвитку туризму країна отримує такі переваги, як створення нових робочих місць та зростання доходів населення; залучення інвестицій (у тому числі іноземних); зростання грошового потоку (у тому числі приток іноземної валюти); зростання ВВП; збільшення податкових платежів; прискорений економічний розвиток країни.

Маючи значний потенціал, українська туристична сфера могла б посісти одне з перших місць на світовому ринку туризму. Але щорічний недоотриманий дохід від міжнародного туризму в Україні експертами оцінюється у розмірі 13,30 млрд. дол. США [1]. Така статистика свідчить про не використання туристичного потенціалу країни повною мірою.

Однією з головних причин такої ситуації на вітчизняному ринку туристичних послуг є невідповідність співвідношення «ціна-якість». Враховуючи те, що дані щодо собівартості туристичного продукту, а відповідно і ціни на нього, формуються в системі бухгалтерського обліку, порядок облікового відображення витрат на формування турпродукту потребує удосконалення та визначає актуальність обраної теми дослідження.

Проведений аналіз літературних джерел показав, що питаннями формування собівартості туристичного продукту та управління витратами туристичних підприємств займалась велика кількість вчених, серед яких Ткаченко Т.І. [9], Сметанко О.В. [8], Коросташивець Ю. [6], Дядечко Л.П. [3], проте невизначеність та нерозробленість питань щодо методики формування і калькулювання витрат на створення турпродукту, методики аналізу його собівартості потребують подальших досліджень.

Мета дослідження – визначення порядку формування собівартості туристичного продукту, відображення його в обліку та розробка пропозицій щодо зменшення витрат туристичних підприємств.

Об’єкт дослідження – собівартість туристичного продукту як основна складова загальних витрат підприємств туристичної галузі.

Предмет дослідження – основні теоретичні, методичні та практичні аспекти формування собівартості турпродукту на підприємствах туристиної галузі.

Відповідно до Закону України «Про туризм» туристичний продукт – це попередньо розроблений комплекс туристичних послуг, який поєднує не менше ніж дві такі послуги, що реалізується або пропонується для реалізації за визначеною ціною, до складу якого входять послуги перевезення, послуги розміщення та інші туристичні послуги, не пов’язані з перевезенням і розміщенням (послуги з організації відвідувань об’єктів культури, відпочинку та розваг, реалізації сувенірної продукції тощо) [4].

Результатом діяльності суб’єкта туристичної діяльності є сформований туристичний продукт, а його собівартість – це сукупність усіх понесених витрат, пов’язаних з його комплектуванням.

Собівартість туристичного продукту є вартісною оцінкою витрат, понесених для отримання доходів від здійснення туристичної діяльності, і включає наступні витрати:

на придбання прав у спеціалізованих організацій по наданню туристичних послуг;

на забезпечення туристичної організації робочою силою;

відрахування в різні фонди і бюджети;

на організований набір працівників;

пов’язані із освоєнням нових турів;

на утримання, обслуговування та управління туристичною організацією;

на виплату комісійних винагород контрагентам;

інші витрати та платежі, включаючи витрати на сертифікацію туристичних маршрутів та оплату ліцензій на здійснення туроператорської або турагентської діяльності [5].

Собівартість реалізованого турпродукту складається з виробничої собівартості, нерозподілених постійних витрат і наднормативних виробничих витрат. Так, до складу виробничої собівартості туристичного продукту включаються прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати, змінні та постійні розподілені загальновиробничі витрати.

Згідно з положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» [7] до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини і матеріалів, які складають основу виробничої продукції, придбані напівфабрикати та комплектуючі вироби та інші матеріали, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкту витрат.

Враховуючи особливості туристичної діяльності, а також той факт, що суб’єкти туристичної діяльності не здійснюють придбання таких матеріалів, то до складу прямих матеріальних витрат слід відносити вартість оплачених послуг з проживання, харчування, екскурсійне й транспортне обслуговування тощо [2].

До складу прямих матеріальних витрат на оплату праці відносять заробітну плату й інші виплати працівникам, зайнятим у створенні туристичного продукту.

Інші прямі витрати включають відрахування на соціальні заходи, плату за оренду, амортизацію.

Загальновиробничі витрати поділяються на постійні і змінні. Постійні витрати включають витрати на обслуговування й управління суб’єктом туристичної діяльності, що залишаються незмінними при зміні обсягу діяльності. Наприклад, витрати на опалення, освітлення, водопостачання, охорону праці, техніку безпеки тощо. До складу змінних витрат належать витрати на обслуговування й управління суб’єктом туристичної діяльності, що змінюються прямо пропорційно до зміни обсягу діяльності. Наприклад, оплата праці апарату управління структурними підрозділами, витрати на службові відрядження тощо.

Облік витрат і формування собівартості туристичного продукту здійснюється за дебетом рахунка 231 «Собівартість турпродукту» і кредитом рахунків 20, 22, 63, 65, 66 тощо. Остаточна собівартість турпродукту відображається закриттям рахунку 231 «Собівартість турпродукту» в дебет субрахунку 9031 «Собівартість реалізації турпродукту». В кінці звітного періоду субрахунок 9031 «Собівартість реалізації» списується в дебет рахунку 79 «Фінансові результати». У свою чергу, сальдо рахунку 79 «Фінансові результати» закривається на рахунок 44 «Нерозподілений прибуток (непокриті збитки)».

Головною метою діяльності будь-якого підприємства є одержання прибутку та його максимізація. Прибуток суб’єкта туристичної діяльності становить різницю між вартістю реалізованого турпродукту та витратами, понесеними на його створення. Витрати на створення турпродукту зростають або знижуються залежно від обсягів спожитих трудових і матеріальних ресурсів, рівня техніки, організації туристичного виробництва та інших чинників. Туристичне підприємство як виробник таких послуг володіє важелями зниження витрат, до яких належить правильний розрахунок їх собівартості.

Для туристичних підприємств актуальними будуть наступні напрямки зниження собівартості:- максимальне зниження накладних витрат, а саме адміністративних витрат і витрат на збут, інших операційних витрат за рахунок збільшення кількості туристів, яким реалізується турпродукт; - пошук постачальників більш дешевих продуктів харчування, закупівля їх безпосередньо у виробників або місцевих постачальників; - скорочення транспортних витрат, збільшення кількості туристів, економії паливно-мастильних матеріалів, вибору найкоротших маршрутів перевезень; - розширення асортименту послуг для залучення більшої кількості туристів.

Отже, у ході даного дослідження визначено, що формування собівартісті туристичного продукту має свої особливості. Головними її складовими є оплата послуг з проживання, харчування, транспортного обслуговування, заробітна плата працівникам, зайнятих формуванням турпродукту, відрахування від заробітної плати та інші витрати.

Запропоновані у статті підходи дозволять виділити основні напрямки зниження собівартості турпродукту, які забезпечать більш ефективне ведення туристичної діяльності національними підприємствами, а саме: максимальне зниження накладних витрат, пошук постачальників більш дешевих продуктів харчування; скорочення транспортних витрат, збільшення кількості туристів; розширення асортименту послуг.

Незважаючи на численні розробки щодо формування собівартості туристичного продукту, а також щодо ефективного управління витратами туристичних підприємств, дане питання потребує подальших досліджень з урахуванням специфіки діяльності підприємств даної галузі.

Література:1. Гладич М. Фактори стримування розвитку підприємницької діяльності у галузі міжнародного туризму в Україні. Збірник тез і виступів. V Міжнародна науково-теоретична конференція студентів, аспірантів і молодих вчених «Соціально-економічні, політичні та культурні оцінки і прогнози на рубежі двох тисячоліть», 2007 р. – С. 51-52. 2. Грибова Л. Туризм: організація та облік // Дебет-Кредит. – 2002. – №29. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.dtkt.com.ua/show/1cid01916.html. 3. Дядечко Л.П. Економіка туристичного бізнесу./Л. П. Дядечко. – К.: Центр учбової літератури, 2007. – 224 с. 4. Закон України «Про туризм» від 15.09.1995 р. № 324/95-ВР [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/324/95-%D0%B2%D1%80. 5. Козырева Т.В. Управленческий учет в туризме. – М.: Финансы и статистика, 2005. – 160 с. 6. Коросташивець Ю. Спільні та відмінні риси понять «туристична послуга» та «туристичний продукт» за законодавством України та інших держав / Ю. Коросташивець // ПГіП – 2010, – №7. – С.105-108. 7. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати»: вiд 31.12.1999 № 318 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http:// http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0027-00. 8. Сметанко О. В. Методика та організація обліку і аудиту витрат у туристській галузі (на прикладі туристських підприємств Автономної Республіки Крим): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. ек. наук / О.В. Сметанко. – РВВ КЕІ КНЕУ, 2004. – 18 с. 9. Ткаченко Т.І. Туристичний продукт як об’єкт виробничого підприємництва [Електронний ресурс] // Культура народов Причерноморья: Т.І. Ткаченко. – Режим доступу: nbuv.gov.ua / Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, Київ. - http://www.nbuv.gov.ua/Articles/Kultnar/knp67/knp67_130-135.pdf.- 11.01.2012.