История / 2. Общая история
Національний технічний університет
України
«Київський політехнічний інститут»
Внесок М. І. Сікорського у розвиток Національного
історико-етнографічного заповідника «Переяслав»
1979 р. в
Переяславі-Хмельницькому утворено Державний історико-культурний заповідник,
перейменований 1999 р. на історико-етнографічний. Статус національного
закладові надано теж 1999 р. У складі заповідника
понад 400 пам’яток. Історія заповідника пов’язана з іменем Михайла Івановича
Сікорського — незмінного директора до 2008 р. [2]. Актуальність
роботи полягає в тому, що досвід Михайла Івановича з відкриття та вдосконалення
заповідника може знадобитися подальшим дослідникам, тож потребує аналізу, адже
кожен з нас може стати відкривачем у справі, яка до душі.
Мета роботи: визначити внесок М.
І. Сікорського у відкриття та розвиток Національного історико-етнографічного
заповідника «Переяслав».
Коли до
Переяслава-Хмельницького приїхав М. І. Сікорський (1951 р.), відмовившись Після Київського
державного університету ім. Т. Шевченка від пропозиції вступити до аспірантури
[3], місцевий краєзнавчий музей займав три
кімнати [2]. Там було лише 32 експонати [3].
Проте вже 1954 р. було відкрито нову експозицію
до «300-ліття возз’єднання України з Росією». Того ж року рішенням Ради
Міністрів УРСР музею присвоїли ІІІ республіканську категорію і він отримав
назву «Переяслав-Хмельницький державний історичний музей». На базі цього
закладу й створеного ним комплексу пам’яток 1979 р. й утворено заповідник, який
за понад 50 років праці під керівництвом М. І. Сікорського став відомий
у всьому світі. Там налічується 27 тематичних музеїв, 370 нерухомих пам’яток
народної архітектури, близько 200 тис. експонатів [3].
Особисто Михайло Іванович
врятував від знищення, перенісши в Музей народної архітектури та побуту
Середньої Наддніпрянщини, церкву святого Георгія (1768 р.) з с. Андрушів і
церкву святої Параскеви (1891 р.) із с. В’юнищ Переяслав-Хмельницького р-ну
Київської обл., церкви Покрови Богородиці (1606 р.) з с. Острійок
Білоцерковського р-ну Київської обл. та Покрови Богородиці (1708 р.) з с.
Сухого Яру Ставищенського р-ну Київської обл. (пам’ятка архітектури
національного значення) [1]. 2008 р., у 85 років,
Михайло Іванович став почесним
генеральним директором НІЕЗ
«Переяслав» [4; 5].
У складі
заповідника діють 24 тематичні музеї різних профілів, більшість з яких
розміщується в пам’ятках архітектури (церкви, колишні міщанські та поміщицькі
будинки, селянські хати та ін.). Найзначнішими пам’ятками
унікальної археологічної колекції (біля 90 тис. од.) є кам’яні монументальні
скульптури та поховальні скрині ІІ–І тис. до н. е. (69 од.); речі скіфського
часу; комплект скляних «шашок» ІІІ ст. н. е., бронзові вироби ХІ–ХІІІ ст. До
етнографічної колекції (понад 30 тис. од.) входять різні предмети побуту,
знаряддя праці, меблі, музичні інструменти тощо. Велику наукову і художню
цінність мають колекції одягу (10 тис. од.), рушників (4 тис. од.), стародруків
ХVІІ–ХІХ ст. (близько 5 тис. од.), ікон (понад 1200 од.), гутного скла
ХVІІ–ХVІІІ ст. Вражає колекція вітряків (15 од.) і народного сухопутного
транспорту (понад 60 од.). В колекції декоративно-вжиткового мистецтва
представлено керамічні вироби, різьбу, сволоки, оклади ікон та Євангелій. Серед
творів народного мистецтва — роботи Г. Шостак, М. Приймаченко та ін.
[2].
М. І. Сікорський протягом
багатьох років був членом правління Українського товариства охорони пам’яток
історії та культури, Всеукраїнської спілки краєзнавців, Всеукраїнського фонду
культури. Був новатором музейної справи, і слова «вперше, неповторно, єдиний…»
стосуються багатьох його починань [5]. Він систематично публікував матеріали з
історії України, краєзнавства, археології, пам’яткознавства в наукових
збірниках, альманахах, періодичних виданнях як в Україні, так і за кордоном,
входив до редколегії журналів «Українська культура» і «Музеї України». Автор
130 наукових праць і публікацій, серед них — 12 книг і монографій,
зокрема: «На землі Переяславській», «Скарби нашої пам’яті», «Велика сучасність
державного діяча», «Українська народна естетика», «Музеї землі Переяславської» [4].
М. І. Сікорський був нагороджений
Почесними грамотами Президії Верховної Ради УРСР (1983), Кабінету Міністрів
України (1998), Київської обласної державної адміністрації (2001) орденами
Трудового Червоного прапора (1976), Жовтневої Революції (1986), Богдана
Хмельницького III ступеня (1995), Ярослава Мудрого V ступеня (2001) і 15
медалями Радянського Союзу [1]. Ще 1966 р. указом Президії Верховної Ради УРСР
М. І. Сікорському присвоєно звання Заслуженого працівника культури [4], 11 березня 2005 р. Указом Президента
України № 459 — звання Героя України з врученням ордена Держави [6]. З 1984 р. М. І. Сікорський — Почесний
громадянин м Переяслав-Хмельницький, а з 1997 р. — Почесний громадянин
Останкінського району м Москви, він отримував такі премії: Державну премію УРСР
імені Тараса Шевченка галузі літератури, журналістики і мистецтва (1989),
республіканську премію імені Дмитра Яворницького (1993) [4], імені Володимира Вернадського (2001), «Гордість України»
(2003) та почесні грамоти: Президії
Верховної Ради УРСР (1983), Кабінету Міністрів України (1998), Київської
обласної державної адміністрації (2001); ордени: Трудового Червоного прапора
(1976), Жовтневої Революції (1986), Богдана Хмельницького III ступеня (1995), Нестора Літописця, Ярослава Мудрого V ступеня
(2001) і 15 медалей Радянського Союзу [1], золоті медалі Академії мистецтв
України та Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури України
(2008), почесні відзнаки Міністерства культури і туризму України «За багаторічну
плідну працю в галузі культури» Переяслав-Хмельницького державного
педагогічного університету ім. Г. С. Сковороди та Почесну грамоту Верховної
Ради України [5]. Рішенням вченої ради
Переяслав-Хмельницького державного педагогічного інституту ім. Г. С. Сковороди
1996 р. М. І. Сікорському присвоєно вчене звання доцента. Загальними
зборами Української Академії архітектури та мистецтв 1998 р. він був обраний її
почесним членом з врученням диплома, 1999 р. отримав звання «Почесний діяч
Єврейської ради України». Його ім’я — у Книзі пошани республіканського
правління Українського товариства охорони пам’яток історії та культури,
енциклопедичних виданнях України [4]. Але від квартири в Києві Михайло Іванович
відмовився, хоча 17 років взагалі прожив у музеї [5].
27 вересня 2011 р. М. І. Сікорський помер. Поховали його на Заальтицькому
цвинтарі м. Переяслав-Хмельницький [4].
Отже, М. І. Сікорський зробив неоціненний внесок у збереження культурної
спадщини України, зокрема в розвиток музейництва, розвинув заповідник з маленького
і непомітного до відомого у світі, брав діяльну участь у поповненні та
систематизації колекцій, був цілковито відданий справі, тож закономірно
заслужив на всенародне визнання.
1.
Авраменко Ю. Пам’яткоохоронна діяльність Михайла Івановича Сікорського /
Авраменко Ю. // Краєзнавство. — К. : Ін-т історії України НАН України. —
2013. — № 4. — С. 99–104.
2.
Історія. Національний
історико-етнографічний заповідник «Переяслав» : [Електронний ресурс]. —
Режим доступу : http://www.niez-pereyaslav.com.ua/about
3.
Михайло Сікорський : [Електронний
ресурс]. — Режим доступу :
http://gordist.org/laureate/2003/mihajlo_s_korsky/
4.
Міністр Леонід Новохатько рятує музеї Переяслава! 09 Березня 2013 : [Електронний ресурс]. — Режим доступу : novasich.org.ua/index.php?go=News&in=view&id=8082
5.
Павленко Н. Михайло Сікорський відмовився від квартири в Києві : [Електронний ресурс] / Павленко Н. — Режим доступу :
http://gazeta.ua/articles/people-newspaper/_mihajlo-sikorskij-vidmovivsya-vid-kvartiri-v-kiyevi/198282
6.
Указ президента України № 459/2005 «Про присвоєння М. Сікорському звання
Герой України» : [Електронний
ресурс]. — Режим доступу :
www.president.gov.ua/documents/2500.html?PrintVersion