История / 2. Общая история

Кірічок О. А.

Національний технічний університет України

«Київський політехнічний інститут»

Проблеми збереження і відновлення культових споруд

міста Прилуки за часів незалежності України

Однією з актуальних проблем відродження культурної сфери незалежної України є збереження та відновлення культурної спадщини як на національному, так і на регіональному рівнях. Дослідження історії розвитку регіональних пам’яток культури актуальне для розробки пам’яткоохоронних програм, формування історичної пам’яті місцевих мешканців населення. Частиною історії таких пам’яток культури і є проблема збереження і відновлення культових споруд міста Прилуки за часів незалежності України.

Мета роботи: визначити основні аспекти відновлення храмів міста Прилуки в роки незалежності з огляду на їхній стан та особливості функціонування за часів радянської влади.

Історію створення та функціонування окремих культових споруд Прилук розглядали місцеві дослідники Д. О. Шкоропад, О. А. Савон, С. Джевага, М. І. Куриленко, О. Ф. Лукаш, В. Сапон та ін. Проте виникає потреба в науковій праці, яка змогла б актуалізувати ряд досліджень та проаналізувати відновлення храмів, що знаходяться на території сучасного міста.

Прилуки — районний центр на півдні Чернігівської обл., на берегах річки Удай. На території міста налічується 67 пам’яток історії та культури. Серед них особливе місце займають культові споруди, яких у Прилуках 8 [1].

Сучасний стан споруд культового призначення Прилук визначається їхньою долею з моменту побудови. Втім, особливо помітний вплив на релігійне життя України справила радянська доба, атеїзм якої визначив долю багатьох церков незалежної держави. Мирну церковну буденність призупинила більшовицька революція. У роки п’ятирічки було знято та безкоштовно передано церковні дзвони в Прилуках до фонду індустріалізації країни [2, с. 161]. 29 квітня 1930 року на засіданні президії Прилуцького окружного виконавчого комітету було прийнято рішення про закриття багатьох церков у кількох районах Прилуцького округу. В самих Прилуках закрито всі церкви, деякі з них було передано для потреб держави. Так, постановою Президії Прилуцької міськради № 16 від 22 липня 1931 р. собор Різдва Богородиці (1806–1815 рр.) було передано під архів. Тоді ж, у 1930-х рр. було розібрано на цеглу дзвіницю собору. В липні 1929 р. були знято хрести зі Стрітенського собору (1889 р.), а через рік тут було створено краєзнавчу експозицію та фондосховище. Наприкінці 1929 р. в Пантелеймонівській церкві (1905 р.) окружне аптекоуправління організувало аптеку, яка проіснувала до 1941 р. Як рукавичну фабрики з 1930 р. використовували Іванівську церкву (1865 р.) [1].

Дещо змінилася ситуація у воєнний період. 1941 р., за рішенням німецької окупаційної влади, Стрітенську церкву передали вірянам, а музей перебрався до іншої будівлі. Відкритими для вірян були і Пантелеймонівська, Трьохсвятительська (1752 р.), Іванівська церкви. Залишалися закритими Спасо-Преображенський собор і Миколаївська дзвіниця-церква (1717–1720 рр.) [1; 2, с. 142].

Післявоєнний період характеризується деяким послабленням утисків церковного життя, проте ця тенденція стає помітнішою тільки за часів відлиги. В перші роки після закінчення війни Спасо-Преображенський собор та Миколаївська церква з дзвіницею стояли напівзруйновані. В Миколаївській дзвіниці-церкві місцева прилуцька влада розмістила місце продажу гасу для населення. В стінах Спасо-Преображенського собору розташували склад господарчих виробів, солі, фарби та інших хімічних речовин. Десь у 1960-х рр. було зроблено спроби реставрувати храм, але тільки у 1980-х рр. відреставровано куполи, дещо пізніше поштукатурено стіни. Миколаївську церкву з дзвіницею почали реставрувати тільки на початку 1980-х рр. 1988 р. тут розмістили картинну галерею [5, с. 38]. Дещо іншою була доля Стрітенського собору, який 1959 р. було знову передано на баланс Прилуцькому краєзнавчому музею. 1960 р. було проведено реконструкцію церкви і в наступного року відкрито експозицію. В 1978–1991 рр. проведено капітальний ремонт і реконструкцію споруди. З 1991 р. розгорнуто історичну експозицію. За правління Хрущова розпочалася нова компанія гоніння на церкву. В Прилуках 1962 р. закрили Іванівську та Пантелеймонівську церкви. Останню використовували як склад до 1988 р., коли її передали кооперативу «Старий замок». Лише Трьохсвятительську церкву в Прилуках після війни не закрили, але постійним був тиск на священнослужителів з боку влади міста [2, с. 196].

Цілком зрозуміло, що за такого стану культових споруд міста після розпаду Радянського Союзу питання відновлення та реставрації постало перед місцевою владою на першому плані. Храми масово відкривалися після періоду розрухи й забуття. Так, з 1991 р. розпочинається відновлення Спасо-Преображенського собору. Було зроблено підлогу, нові кліроси, хори, двері, вікна, розпис, завезено новий чотирьохярусний позолочений іконостас. 2005 р. встановлено пам’ятний знак Іоасафу Білгородському, який народився та виріс в Прилуках. На кошти благодійників було виготовлено ковані ворота та огорожу для собору, дзвони вагою 2 та 5 т [5, с. 64].

У перші роки незалежності розпочинаються реставраційні роботи і в Пантелеймонівській та Трьохсвятительській церквах. 1993 р. напівзруйновану Іванівську церкву повернули вірянам. Розпочалися ремонтні роботи в Миколаївській церкві-дзвіниці [2, с. 143].

Проте все ще не за призначенням до 2000-х рр. використовувалися будівлі двох соборів: Стрітенського та Різдва Богородиці. Останній було повернуто вірянам лише 2005 р. Це стало знаковою подією для місцевого населення, оскільки собор став єдиним у місті храмом Української Православної церкви Київського патріархату. Після вивезення архівних документів досить гостро постала проблема реставраційних робіт. Занедбане приміщення відбудовували за рахунок коштів прихожан та меценатів. Лише у 2010–2011 рр. було проведено ремонтні роботи завдяки підтримці почесного громадянина міста Юрія Коптєва [2, с. 155].

Стрітенський собор, який понад 30 років використовувався як місцевий краєзнавчий музей, 2007 р. повернули церковній громаді й передали Густинському Свято-Троїцькому монастирю. Нині час храм відреставровано, він є окрасою сучасних Прилук [1].

Унікальною в межах міста є історія церкви Всіх Святих. Початок функціонування храму датується 1721 р. 1831 р. після пожежі в місті дерев’яну церкву на міському кладовищі реконструювали як кам’яну. Проте в 1930-х роках її розібрали й знищили вщент. На її місці вже після проголошення незалежності встановили великого дубового хреста в пам’ять про Голодомор [6]. Однак 30 травня 2010 р. єпископ Ніжинський і Прилуцький освятив місце для відбудови храму. Розпочалося будівництво, проте факт плюндрування могил у зв’язку з розчищенням території навколо храму не міг залишитись непоміченим, і місцеві мешканці звернулися до «Свободи» з проханням розслідувати наругу над похованнями. В результаті, в листі від інспекції архітектурно-будівельного контролю у Чернігівській обл. йдеться, що будівельні роботи Московський Патріархат веде без затвердженої проектної документації та без дозволу [4]. Будівництво було припинено 2011 р., наразі храм існує лише як маленька тимчасова споруда й вагончик.

Проте руйнація храмів з часом неминуча. Вона відбувається не стільки під впливом природних, скільки антропогенних чинників. За умов, коли державні структури через брак фінансування неспроможні забезпечити належний рівень ремонтно-реставраційних робіт, одним з шляхів розв’язання цього питання є залучення спонсорів [7, с. 55]. За часів незалежності в Прилуках сформувалася плеяда меценатів та благодійників, які готові долучитися до справ відновлення храмів. Однак на заваді цьому часто стоїть політична та економічна ситуація в країні та місті.

Таким чином, місто Прилуки є одним з прикладів впливу атеїзму радянської влади на стан релігійної сфери українського населення. Масові закриття культових споруд, використання їх не за призначенням або ж узагалі їх повна руйнація значною мірою визначили спадок, який отримала незалежна Україна після розпаду Радянського Союзу. Відновлення храмів міста відбувалося за умов браку коштів, нестабільної економічної та політичної ситуації в державі, проте всі їх було повернуто вірянам, які відновлюють споруди в межах своїх можливостей. Загалом, окрім випадку з церквою Всіх Святих, повернення й відновлення відбувалося мирно.

1. Гайдай Г. Історичні пам’ятки, музеї, церкви : [Електронний ресурс] / Г. Гайдай – Режим доступу : http://pryluky.osp-ua.info/ch-5_fl-histor_pamyatky.html

2. Куриленко, М. І. Прилуцьке Благочиння: історія, трагедія, відродження [Текст] / Куриленко М. І. — Чернігів : Деснянська правда, 2001. — 432 с.

3. Прилуки : [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://uk.wikipedia.org/wiki/Прилуки

4. «Свобода» домоглась зупинення будівництва у м. Прилуки московської церкви на могилах : [Електронний ресурс] / Високий Вал. — Режим доступу : http://val.ua/politics/30553.html

5. Спасо-Преображенський собор : [Текст] : історичний нарис / Українська Православна церква. Ніжинська єпархія; ред. протоієрей М. Котеленець; фото В. Г. Удод. — Прилуки : АІР-Поліграф», 2008. — 80 с.

6. У Прилуках відновлять храм Всіх святих : [Електронний ресурс] / Високий Вал. — Режим доступу : http://val.ua/culture/Culture/206117.html

7. Червінський А. І. Актуальні проблеми збереження та охорони пам’яток Івано-Франківщини / А. І. Червінський // Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету. — 2012. — Вип. XXXIV. — С. 48–53.