История / 2. Общая история

Шевченко Г. О.

Національний технічний університет України

«Київський політехнічний інститут»

Роль жертовного півня в житті давніх слов’ян

Наші предки слов’яни язичницької та ранньохристиянської епох вивчали природу тварин і властивості рослин задля співпраці з навколишнім світом. У роботі ми зосередимося на тому, чи були одні тварини більш шанованими за інших. На прикладі півня ми спробуємо простежити зв’язок між практичною та теоретичною стороною їх вірування, та детальніше дослідимо особливості ставлення наших предків до окремої тварини.

Слов’яни приносили в жертву тварин і людей у різних цілях. Так, вони здебільшого бачили у дітях, яких приносили у жертву, провідників до царства мертвих та вісників громади до підземних богів [3, с. 67]. Жертвопринесення ж певних тварин Богам і ритуальне вживання м’яса сакралізованих тварин (або їх хлібних зображень), що супроводжувалося магічними діями і словами, у давнину мало на меті прилучення родини до сил природи, і через це — примноження добробуту, забезпечення родючості людей і тварин [6]. Слід також розрізняти сакральну жертву тварини та звичайне бажання наших предків вгамувати голод. Ця відмінність відігравала значну роль для слов’ян, підтвердженням є письмове джерело: на острові Хортиця перед відплиттям у довгу і небезпечну мандрівку на Візантію слов’яни: «…приносят в жертву живых петухов… Насчет петухов они бросают жребий — зарезать ли их (в жертву), или съесть или пустить живыми…» [1; 5]. Кидання жеребу завжди має ціль дізнатися волю Богів чи інших Істот щодо того, чи необхідна їм жертва. Тут ми підійшли до основної мети нашого дослідження: визначити, якого священного значення надавали слов’яни півню і чим він вирізнявся серед інших тварин.

Кістки птахів археологи знаходять на розкопках стародавніх святилищ і капищ давніх слов’ян, але, на жаль, без ідентифікації виду та опису скелета, з чого сказати, чи був це півень, неможливо. Так, у роботі І. П. Русанової та Б. А. Тимощук «Языческие святилища древних славян» знаходимо: Шумськ, Житомирська область — біля могильника з трупоспаленням знаходимо заглиблену хрестоподібну споруду, орієнтовану за сторонами світу. В центрі — велика яма, заповнена камінням. В центрі палало полум’я. Знайдено кераміку кінця ІХ–Х ст., кременевий наконечник стріли, спалені кістки бика та птиці. Городище-святилище Богит — у восьми заглибленнях, що оточують капище, знайдено кістки великої рогатої худоби, свині та птиці. Городище-святилище Звенигород — знайдено кістки людей, тварин та птахів [2]. Відомі й писемні свідчення про жертовних півнів, одне з них належить Леву Диякону (друга половина Х ст.). Він, зокрема, згадує, що руські війська ритуально топили в Дунаї немовлят і півнів у пам’ять про загиблих воїнів. Арабський мандрівник Ібн-Фалдан (перша третина Х ст.) писав, що під час поховання знатного руса на Волзі в могилу кинули заколотих півня й курку [1]. Півень також наділявся різними якостями залежно від кольору (червоного, чорного) [7, с. 309].

Окрім півня важливе значення мали кабан, що вважався в східних слов’ян одним з уособлень чоловічого начала, життєвої сили й родючості, та свиня. Кістки свиней дослідники фіксують у жертовних ямах багатьох східнослов’янських язичницьких храмів, а в деяких випадках вони сусідять там з залишками людей. Так, в одній з жертовних ям Рівненського святилища було виявлено кальциновані кістки людей і необпалені кістки свиней. Майже до початку XX ст. у всіх областях східнослов’янського світу вірили в те, що кров убитого кабана оберігає від нечистої сили. її звичайно бризкали у вогонь, на якому обпалювали тушу, і думали, що внаслідок такого обряду нечиста сила перестане ходити по хлівах і псувати худобу. За селезінкою кабана ворожили про погоду. Також важливим для наших предків був бик. Відомо, що в Києві на Подолі діяв язичницький храм «Турова божниця». Дикий бик-тур вважався уособленням сили й мужності. Про поширення культу Тура — дикого бика в східних слов’ян свідчить і існування міста Турова — одного з найбільших східнослов’янських міст. Серед матеріалу давньоруських святилищ більшість становлять кістки великої рогатої худоби [4, с. 31].

Таким чином, давні слов’яни не були зосереджені на жертвопринесенні однієї певної тварини. Кожна зі згаданих тварин була особливою для наших предків і займала своє місце в системі їхніх вірувань.

1. Дуйчев И. С. К вопросу о языческих жертвоприношениях в Древней Руси : [Электронный ресурс] / И. С. Дуйчев // Культурное наследие древней Руси. — М., 1976. — Режим доступа : http://krotov.info/history/10/2/duychev.htm

2. Жертвенные животные славян: Петух, 25 апреля 2012 : [Электронный ресурс]. — Режим доступа : http://www.perunica.ru/vedi/6250-zhertvenye-zhivotnye-slavyan-petuh.html

3. Козлов М. М. Жертвоприношення дітей у східних слов’ян домонгольської епохи / М. М. Козлов // Науковий вісник Миколаївського національного університету імені В. О. Сухомлинського. Сер. : Історичні науки. — 2013. — Вип. 3.35. — С. 65–70.

4. Козлов М. М. Місце та роль тотемів-годувальників в язичницькій свідомості східних слов’ян язичницької доби / М. М. Козлов // Культура і сучасність: альманах. — № 1. — 2010. — К. : Міленіум, 2010. — С. 29–33.

5. Костянтин Порфирородний. Про управління імперією : [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://bookwu.net/book_slovyanske-viruvannya_1028/6_2.-kostyantin-porfirorodnij-905-959-rr.

6. Росава. Міфи та легенди України. Зозуля, півень, ворон, 6 вересня 2012 : [Електронний ресурс] / Росава. — Режим доступу : http://www.skarby.org.ua/mify-ta-lehendy-ukrajiny-zozulya-piven-voron/

7. Топоров В. Н. Петух / В. Н. Топоров // Мифы народов мира: Энциклопедия. — Т. 2. — М., 1992. — С. 309–310.