Лонюк М. Я.
Національний технічний університет України
«Київський політехнічний інститут»
Залежність вигляду кінської збруї
від історичного значення коня.
Актуальність
роботи полягає в тому, було проаналізовано історію зв’язку кінської збруї з
роллю коней в історії з погляду людини, яка працює з кіньми.
Мета
цієї роботи — простежити залежність вигляду кінської збруї від історичного
значення коня.
Вважається,
що вперше стародавні люди приручили коня в Південному Передураллі на стоянках
Муллін і Давлеканово (Башкортостан). Там знайдено найдавніші останки коня, які
датуються межею VІІ–VІ тис. до н. е. До розкопок у Муліні вважалося, що
першого коня приручили в степах України [3].
Відтоді,
як приручили коней, з’явилася професія шорник [10]. Адже для того щоб їздити верхи, потрібна збруя.
Так з’явилися перші сідла та вуздечки, трензелі.
Найважливішою
частиною кінської упряжі є трензель, завдяки якому і керують конем. Але перші
трензелі датуються І тис. до н. е. До цього замість трензеля використовували
мотузку або смужку шкіри, яку засовували коню в рота й таким чином контролювали
його [6]. Але це лише припущення.
Перші
трензелі було зроблено з бронзи, а пізніші — з заліза. Вони вже тоді були найоптимальнішим
варіантом [6], бо сучасні зовні дуже на них схожі.
Трензель
був елементом вуздечки. З розвитком верхової їзди вуздечки мінялися залежно від
вимог до коня. Сідла також змінювалися [2; 8], але лише ззовні,
сама конструкція полок залишалася.
Всюди в світі коні були дуже шановані й потрібні. Завдяки коням орали
землю, перевозили екіпажі на далекі відстані, найспритнішою частиною війська
завжди була кавалерія. В горах коні були низькі на зріст, вони допомагали людям
дістатися важкодоступних місць. У степах коні були невеликими й швидкими, на
півночі — дуже пухнастими, вони не давали вершникові змерзнути. Коні робили
життя людей зручнішим та простішим. Коні забезпечували степові народи м’ясом і
молоком, на них було зручно пересуватися, перевозити речі й людей, вони швидкі
та невибагливі. Тож не дивно, що кінь швидко став невід’ємною частиною життя
людини (а для степових народів — культовим створінням) [5].
Загалом
скіфська збруя не дуже відрізнялася від кіммерійської. Кільця трензеля скіфи
прикрашали фігурками тварин, нащічні ремені вуздечки прикрашали пластинами з
цінних металів, нагрудники — заклепками й пряжками. Вважалося що мідні або
латунні елементи кінської упряжі збережуть коня від нечистої сили, невдачі та «лихого
ока» [11]. На
нашу думку, саме любов скіфів до коштовних матеріалів та до коней дала їм змогу
виготовити справжні шедеври збруї. Можливо, тому збереглося дуже багато деталей
скіфської збруї, які не мають чіткого практичного значення, а є лише прикрасами.
В
арабських країнах кінь вважається найпрекраснішою твариною. Важко уявити життя
в пустелі без коней. Цікаво, що мусульмани вважають ціннішими кобил, аніж
жеребців. Всі родоначальники кровних ліній — кобили [5]. Отже, араби оберігали коней за допомогою збруї
від лиха. Традиційною прикрасою арабських коней є широкий нашийник із шовку
розшитій золотими та срібними нитками [9]. Взагалі збруя в арабських
країнах дуже вишукана була і є. Сідла та вуздечку часто прикрашали золотом та коштовним
камінням, а під сідла стелили шовкові тканини.
В
Індії коні також важливі. Національна порода коней марварі — єдина порода в
світі, котру не можна вивозити за територію країни [7]. Збруя індусів дуже схожа на арабську [9], але до дорогоцінних металів та
каменів додавалися яскраві китиці й прикраси з вишитих шовковими нитками
тканин.
Найстарішою
породою коней вважається ахалтекінська, вона з’явилася на території нинішнього
Туркменістану. Самі по собі ці коні дуже витончені, худі, витягнуті за пропорціями
[1]. Збруя на них [9] також робилася тонкою, мінімалістичною,
щоб не заважати коневі рухатися на далекі відстані. Здавна оберегом для цих
коней слугував шкіряний нашийник. Його прикрашали латунними або мідними заклепками.
Нашийників могло бути декілька.
На
території Європи в період Середньовіччя коні стали вірними супутниками лицарів.
Збруя стала тяжчою, в ній з’явилося багато нових елементів, більшість з яких мали
захищати коня від ворожої зброї [5]. Кінні обладунки виготовляли в кузнях, вони були
не менш важливими, ніж обладунки воїнів. Металеві пластини закривали грудину,
шию, верхню частину ніг, круп, голову. Часто по металу робили візерунки або
зображення гербів. Також з’явилися попони, які майже повністю закривали коня
тканиною. Були тільки вирізи для носа, вух, очей та живота з ногами. Попони
також прикрашали гербами або кольорами прапорів, на збрую коням чіпляли
бубонці, робили їх у формі тварин [4]. Отже, забобонність не зникла.
Але
це була тяжка кіннота, була й легка. На коней не надягали металевих обладунків,
їх замінювали на шкіряні. Вони закривали лише грудину й голову, не надягали й
попон [4]. Кінь мав рухатися легко, швидко
та беззвучно, тому металева збруя не підходила для цього.
На
особливу увагу заслуговує витончена збруя коней, які належали королям,
імператорам та князям. Як і одяг вельмож, кінська збруя підкреслювала статус. У
Середні Віки релігія посягала важливе місце в політиці та в житті Європи. На
обладунках коней часто робили ілюстрації до уривків із Біблії [4]. Це була також своєрідна
забобонність, тільки тепер від лиха оберігали не маленькі металеві дрібниці, а
зображення. Збруя була витонченою, прикрашали візерунками навіть трензелі й стремена.
Водночас
на території України почали з’являтися козаки. Культ «коня і меча», який
існував ще в Київській Русі, не зник. Кінь для козака був товаришем по зброї,
втім козацька збруя була не дуже складною [2]. Просто шкіряна вуздечка, іноді на дерев’яних
елементах сідла висікали візерунки, нагрудник із металевими заклепками. Козаки
вішали біля ока коня на вуздечці червоні китиці [2], вони слугували оберегом і виконували функцію шор.
У XVIII–ХІХ ст. мода на тяжкі обладунки майже зникла,
збруя коней стала легшою, простішою, а мистецтво верхової їзди ускладнилося.
З’явилися школи кінної виїздки. Збруя стала суворою, без зайвих деталей: темна
шкіра та невеличкі металеві прикраси. Трензелі стали суворішими, від коня
вимагали уваги та зосередженості, від цього на війні може залежати життя
вершника.
Популярність
коней почала спадати з появою машин. Збруя ставала більш культурною,
перетворювалася на традицію, яка стиралася з повсякденного життя. Породисті
коні стали предметом розкоші, а безпородні працюють у селі. Кавалерія ще якийсь
час існувала, але її повністю витіснила техніка [5].
Дотепер
збереглося багато традицій у збруї коней. У кожній країні є якісь елементи, що
відрізняють її від інших. В Індії та арабських країнах традиційна збруя
залишилася така сама, як і тисячі років тому. В Європі традиційною стала збруя зразка
XVIII–ХІХ ст. [9].
В
Україні зараз кінь — це розвага або помічник у господарстві,
про традиції рідко згадують, але коней досі прикрашають оберегами. В селі це
маленька червона китиця або червона нитка, вплетена в хвіст чи гриву. Кінь
зробив величезний внесок в історію людства, завдяки йому з’явилася професія
шорник, яка розвивалася й на вершині розвитку стала мистецтвом.
Отже,
вигляд збруї для коней та її функції прямо залежали від ролі коня в той чи
інший час. В тяжкі часи воєн коней одягали в обладунки, в період культурного
розвитку й появи перших шкіл верхової їзди збруя стала витонченою та простою.
Незмінною залишалася лише традиція оздоблювати коня різними прикрасами, щоб уберегти
його від лиха.
1. Ахалтекінець,
16 січня 2013 р. : [Електронний ресурс]. — Режим доступу :
http://my-world-animals.blogspot.com/2013/01/akhal-teke.html
2. Кінська
збруя й кінський обладунок : [Електронний ресурс]. — Режим доступу :
http://chernenko-oleg.blogspot.com/2013/08/blog-post_20.html
3. Кінь
свійський : [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://uk.wikipedia.org/wiki/Кінь_свійський
4. Конские доспехи в эпоху железных лат :
[Электронный ресурс]. — Режим доступа :
http://ludota.ru/konskie-dospehi-v-epohu-zheleznyh-lat.html
5. Курс
лекцій з дисципліни: «Конярство» : [Електронний ресурс]. — Режим доступу :
socrates.vsau.org/b04213/literat/view/getfile/459098001297325009.doc
6. Личман А. Самоучитель: Это сладкое
слово «Железо» : [Электронный ресурс] / А. Личман // Мустанг. — № 11–12 (147).
— 2014. — Режим доступа :
http://www.goldmustang.ru/magazine/samouchitel/2958.html
7. Марвари — порода лошадей с необычными
ушами : [Электронный ресурс]. — Режим доступа :
http://www.levadiya.ru/mir.htm?id=6894
8. Седло. История седла : [Электронный
ресурс]. — Режим доступа : http://www.yugzone.ru/horse/sedlo.htm
9. Серкова Ю. Национальные украшения
лошадей : [Электронный ресурс]. — Режим доступа :
http://www.litmir.me/br/?b=137260
10. Толковый словарь Ушакова :
[Электронный ресурс]. — Режим доступа :
http://dic.academic.ru/dic.nsf/ushakov/1093154
11. Упряж для лошадей скифов : [Электронный ресурс]. —
Режим доступа : http://altaj-otdyh.ru/articles/upryazh_dlya_loshadej_skifov