УДК 159.922:316.64:165.242.2 nayira@starnet.com.ua 8-057-336-65-09

Дмитрієнко Ю.М., член-кореспондент Міжнародної академії наук екології та безпеки життєдіяльності, канд. філос. наук, доцент, здобувач наукового ступеня доктора юридичних наук Київського національного університету ім. Т. Шевченка

МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ ДО ОРГАНІЗАЦІЇ ПРАЦІ СПІВРОБІТНИКІВ З ПРИРОДНО-ПРАВОВОЮ ФОРМОЮ ПРАВОСВІДОМОСТІ В УПРАВЛІННІ ТРУДОВИМИ РЕСУРСАМИ

За сучасною методологією педагогічної та правової науки, активна правосвідомість як і право має природну та позитивну форму, які презентують різні аксіологічно-правові цінності, детермінанти та перспективу, що за сучасних інноваційних педагогіко-методологічних підходів висуває гостру потребу обов’язкого врахування природної та позитивної (легістської) форми правової свідомості співробітників, особливо при управлінні трудовими ресурсами. Таке завдання, у свою чергу висвітлює наступне завдання методології та методики організації праці співробітників виявити специфіку первинної, природної форми їх правосвідомості, що, фактично, детермінує педагогіко-психологічну цілісність управління трудовими ресурсами організаційно-управлінського комплексу „держави-державного господарства-підприємства”.

У чому ж полягає сутність природно-правової форми правосвідомості співробітників? Сучасні молоді співробітники, як активна частина українських трудових ресурсів, зазнає на собі, як й всі українські громадяни, того позитивного та негативного досліду будівництва нових ринкових відносин, але зазнає більш суттєво та принципово, ніж людина досвідчена. Але за будь-яких умов, специфіка природно-правової форми правової свідомості співробітників має не якісь суто специфічні, що домінують, а має загальні, суспільно ідеалізовані риси природно-правової форми правосвідомості, яка має певні універсалізовані характеристки. Звідси виникає нове питання: - Які ж характері риси має загальна природно-правова форма правової свідомості?

Згідно природно - правовому розрізненню правосвідомості та законосвідомості, природна правосвідомість завжди об'єктивна у тому особливому смислі, що її об’єктивність принципово протилежна штучності позитивної правосвідомості, а також її суб’єктивності. Природну правосвідомість трактуємо як наперед данну можливість правових суб’єктів права та професійної діяльності духовно-ідеалізовано засвоювати реальність у правових почуттях, поглядах, теоріях стосовно чи-то чинного, чи-то бажаного права. Фактично, природну правосвідомсть можна диференціювати передпозитивною (депозитивною, надпозитивною): 1) принцип природної правосвідомості, визначаючи правосвідомість як сферу свого процесуального застосування та дії, заперечує правовий зміст принципу позитивного права, стверджує наявність різноджерельного різногалузевого природного статичного права як власних норм різногалузевої та різноджерельної правосвідомості у вихідному, безумовному та істинному змісті цього явища й поняття; 2) у протиставленні природної та позитивної правосвідомості - позначає протилежність двох якісно різних сфер – протилежність праворефлексій «природного» відбиття дійсності, включаючи природну правосвідомість, та «штучну», включаючи позитивну правосвідомість як дещо вторинне, другорядне, суб’єктивне. 3) природна правосвідомість, як правова ідентифікація правильного віддзеркалення будь-яких правових рефлексій, та позитивна правосвідомість, як правова ідентифікація їх неправильного віддзеркалення або маргінально-правова ідентифікація штучних, ідеологічно структурованих правових рефлексій, за природно-правовим принципом виступають як взаємопов’язані протилежності та парні правові категорії. 4) універсальний природно-правовий принцип природної, ментально структурованої правосвідомості, це принцип та поняття універсальної моделі природної правосвідомості, яка пропонується як універсальний зразок для всіх окремих видів природної правосвідомості. Природно-правову форму правосвідомості як первинну, що істинно віддзеркалює дійсність слід, постійно поновлювати. За ідеями Радбруха для поновлення природної правосвідомості слід звернутися до відродження юридичної науки, до ідеї надзаконного (надзаконодавчого) права, пов’язаного зі становленням актуальної ідеї права, процесуально реалізованої як ідея правосвідомості. У якості інструмента поновлення презентуємо формулу української правової ідіоми-правової свідомості-норми права [1]. Таким чином, запропоноване нами загальне уявлення про сутність природно-правової форми правової свідомості за методологічних потреб вдосконалення управління трудовими ресурсами може бути використане з метою оптимізації різних підходів до організації індивідуальної роботи, наприклад, з молодими співробітниками, у яких домінує природно-правова форма правосвідомості при їх навчанні тим організаційним навичкам роботи, які вимагають широкого розуміння професійної дійсності з точки зору її природно-правового змісту, при самостійному поповненні професійних знань. Їх природно-правова форма теоретичної правосвідомості, маюча широкі ідейно-світоглядні константи, що є набагато більшими, аніж у легістській формі, слугує певним субстратом для надання завдань для самостійного виконання більш творчих, різноаспектних професійних робіт, спрямованих на виявлення духовної, ідейної природи наданого їм права, професійного поповнення ціннісної аксіології різних підходів до творчого відношення до роботи. Але такі завдання будуть змушувати співробітників, як реальних учасників трудових правовідносин творчо пригадувати ті начальні, різноджерельні, але ментально структуровані умови виконання професійної діяльності, пов’язані з формування якісних продуктів виробництва, в які вкладений їх професійний дух. Природно-правова форма правосвідомості здатна пригадати саме той дух творчого професійного права, який пронизує будь-яку діяльність наскрізь за будь-яких часів. Думаємо, що подальше дослідження окреслених питань значно сприятиме активному розвитку сучасних уявлень про ті високопрофесійні правосвідомості, які сформувались здавна як якісні та типово раціональні.

Список літератури:

1. Дмитрієнко Ю.М. Прямі ефекти девіантної правосвідомості: перша формула української правової ідіоми // Право і безпека. – 2004. - N '2. - С.11-18