Ткаченко С.А.

Національний університет кораблебудування імені адмірала Макарова

Області, в яких приймаються маркетингові рішення та потреба використання обліково-аналітичної інформації

«Сучасні умови переходу до ринкових відносин потребують формування нової концепції сутності та змісту бухгалтерського обліку, спрямованих на задоволення інформаційних потреб не узагальненого, а конкретного користувача» [2, с. 26]. Так, керівникам підприємств «в сучасних умовах, коли суттєво змінились і форми бухгалтерського обліку, і процеси збору, обробки, зберігання та передавання інформації, з`явились нові погляди щодо основ бухгалтерського обліку: треба відходити від традиційних елементів формування, накопичення та передавання інформації для управління» [3, с. 46]. В процесі своєї діяльності їм доводиться постійно шукати відповіді на наступні питання, які пов`язані із витратами коштів і зусиль на маркетинг, - скільки, в яких комбінаціях, де і коли? Саме вони визначають зміст основних управлінських задач, для вирішення яких потрібна відповідна інформація. Ці завдання щільно взаємопов’язані, тому що, по-перше, від вирішення одного залежить вирішення іншого, а по-друге, вони вимагають врахування усієї інформації з маркетингу.

Наведемо області в яких приймаються рішення, за якими керівництво повинне бути у змозі передбачити: суму коштів, потрібну для здійснення асигнувань на маркетинг; найбільш вдале сполучення компонентів маркетингу, в тому числі цін, реклами, запасів готової продукції; географічне розподілення витрат; розподілення витрат в часі. Наведені чотири проблеми, рівно як і потреби в інформації для їх вирішення, взаємозв`язані і взаємозалежні.

Так, визначення обсягу асигнувань на маркетинг включає в себе прийняття рішень щодо спрямування суми коштів, потрібної для здійснення усього комплексу операцій в області маркетингу на протязі встановленого часу. Ця сума може розглядатися як бюджет, або фінансовий кошторис маркетингу. Неясно, як приймаються рішення про асигнування на маркетинг на різних підприємствах. Одні з них, виявляється, відраховують певний відсоток від суми продажу, інші відраховують приблизно той ж відсоток, що і їх конкуренти. Ряд підприємств використовує суму витрат за попередній період в якості бази, тоді як інші підприємства, очевидно, спрямовують на цілі маркетингу усі кошти, які вони в змозі виділити. На жаль, такі інтуїтивні методи приносять менш ніж задовільний результат з позиції ефективності управлінських рішень, які приймаються. Тому, керівники підприємств повинні використовувати замість них докладний аналіз інформації про суму продажу, частку ринка, витратах і ринковому потенціалі. Це, у свою чергу, призведе до необхідності збирання і використання більш різноманітної облікової інформації для визначення правильного обсягу асигнувань на потреби маркетингу.

Найбільш вдале поєднання компонентів маркетингу відображає структуру асигнувань, які виділяють на маркетинг кожного виду продукції або послуги. Це широке поняття включає в себе також планування і контроль обсягу і видів робіт, які складають маркетинг. Так, основна задача керівників підприємства є в тому, щоб пов`язати між собою найкращим чином такі умови підприємства, як переговори торгових представників із замовниками, рекламна робота, формулювання політики цін, створення запасів продукції і інше. Одна із задач на інших рівнях управління виступає в створенні для кожного товару або послуги інформаційних і рекламних матеріалів, а також у виборі найбільш придатних засобів їх розподілу. Проблема визначення структури маркетингу доволі складна; навіть масштаби цього завдання важко піддаються визначенню. Очевидно, однак, що в основі її вирішення повинна бути інформація про ринковий потенціал, фактичну реалізацію і маркетингові витрати.

Географічне розподілення асигнованих на маркетинг коштів покликано показати, де саме потрібно підприємству впливати на хід реалізації своєї продукції за допомогою різних компонентів маркетингу. Адже асигновані кошти самі по собі ще не гарантують оптимальних результатів. Із-за недостатньої уваги до питання географічного розподілу, а також з-за існуючої думки, що кошти повинні виділятися пропорційно потенціалу ринка, часто відбувається неправильне розподілення асигнувань. Використання такої інформації, як, фактичні і прогнозні оцінки ринкового потенціалу, витрати усіх підприємств галузі на маркетинг конкуруючих виробів і загального обсягу збуту підприємств галузі, повинне призвести до покращення розподілення асигнувань.

Розподілення асигнованих коштів у часі повинне здійснюватися на основі тих ж принципів, що і географічний розподіл. Інакше кажучи, підприємство може витрачати достатню кількість коштів і зусиль на збут, не досягаючи все ж встановлених цілей, із-за того що ці зусилля здійснені несвоєчасно. Наявні по меншій мірі чотири основних часових фактори, які керівництво повинне приймати до уваги: часовий лаг і перехідні результати; сезонність; циклічні коливання; життєвий цикл товару.

В кінцевому рахунку ми приходимо до висновку, що розуміння цих факторів, необхідне для правильного керівництва роботою підприємства, неможливе без наявності різноманітної інформації, серед якої провідне місце займають обліково-аналітичні дані. З цим погоджується Зіновій Гуцайлюк, вказуючи на те, що «важливою … є необхідність обліку для управління, тобто системи збирання й опрацювання інформації в розрізі, максимально придатному для прийняття рішень» [1, с. 14].

Література:

1. Зіновій Гуцайлюк. Прогнозний (стратегічний) облік і сучасні проблеми розвитку теорії бухгалтерського обліку // Бухгалтерський облік і аудит. – 2006 - № 2. – С. 14 – 19.

2. Любов Нападовська. Методологічні засади управлінського обліку // Бухгалтерський облік і аудит. – 2004. - № 4. – С. 26 – 30.

3. Микола Кужельний. Теоретичні аспекти бухгалтерського обліку // Бухгалтерський облік і аудит. – 2005. - № 8-9. - С. 45-49.