Бохан А.В.
доц. кафедри економічної теорії
Державна академія житлово-комунального
господарства (м. Київ) Україна
Екологізація
підприємництва: стратегічні інноваційні виміри та пріоритети
Сучасні стратегічні виміри
глобальної еволюції світової цивілізації, дедалі набувають ознак переходу до
постіндустріального суспільства. Визначальними складовими якого є:
інноваційно-інвестиційна спрямованість, розширення підприємницької соціально орієнтованої
інфраструктури та її потужне інформаційне забезпечення. З цього огляду, зростання
пріоритетів екологізації підприємництва як запоруки збалансованого розвитку та
конкурентоспроможності країн на світових ринках, вважається основним чинником і
пріоритетом гармонізації еколого-економічного поступу.
Впровадження вищезазначених і загальновизнаних стратегічних пріоритетів
суспільних трансформацій поки що не набуло належного рівня політичного
розуміння, а тим більше визначення шляхів і засобів їх реалізації в Україні. Це
пов’язано зі складністю й інертністю владних структур щодо впровадження ринкових
механізмів господарювання. Воно також стримується політичною, фінансовою,
соціально-економічною та екологічною кризами; а також проблемами:
нераціонального використання інтелектуальних людських і природних ресурсів;
відсутності дієвої мотивації щодо активізації підприємницької діяльності;
міграції висококваліфікованих фахівців, науковців, підприємців, бізнесменів;
диспропорцій у сферах виробництва і надання послуг; високого ступеню ризику
інноваційних підприємницьких проектів; недосконалістю законодавства та рівнем державної
підтримки підприємництва і в т. ч. його інноваційних і екологізованих напрямків
розвитку.
Проте, слід зазначити, здійснення підприємництва за вихідними засадами та
принципами переходу України на модель інноваційного розвитку, визначені Законом
України “Про інноваційну діяльність”, яке має передбачати: 1) формування
державних пріоритетів інноваційного розвитку економіки України; 2) створення
умов для збереження, розвитку і використання вітчизняного науково-технічного та
інноваційного потенціалу стосовно раціонального використання і відтворення
природних ресурсів; 3) забезпечення взаємодії науки, освіти, виробництва, підприємництва,
фінансово-кредитної сфери у розвитку інноваційної діяльності; 4) ефективне
використання ринкових механізмів для сприяння інноваційній діяльності,
підтримки підприємництва в науково-виробничій сфері щодо його екологізації; 5) сприяння
розвитку інноваційної інфраструктури та інформаційного забезпечення суб’єктів
інноваційної та еколого підприємницької діяльності; 6) підтримка міжнародної
науково-технічної кооперації, трансферту технологій, інтеграції підприємницької
ініціативи та ін. [1].
Вищезазначені принципи інноваційного розвитку загалом можуть бути
реалізовані в Україні за відповідного сприятливого підприємницького середовища,
оскільки наша держава характеризується високорозвинутим і потужним науковим
потенціалом, який оцінюється експертами у 137-138 млрд. дол. За відносною
кількістю осіб з вищою освітою Україна входить до першої десятки розвинутих
країн [2]. Ефективне використання цього потенціалу могло б у найближчий
перспективі забезпечити зростання та еколого-економічну інтеграцію нашої
держави.
Проте, цей потенціал практично дуже повільно трансформується у виробничу,
підприємницьку та екологічну діяльність. Наприклад: питома вага підприємств, що
впроваджували інновації у 2005 р. складала 8,2%; у 2004 р. – 10%; нові
технологічні процеси у 2005 р. – 1808; у 2004 р. – 1727 підприємств; у т.ч. маловідходні,
ресурсозберігаючі технології відповідно 690 (645). [3]. Крім того, в останні роки спостерігається
тенденція до зменшення чисельності виконавців наукових та науково-технічних
робіт (у 2005 р. – 105512 осіб; 2004 р. – 106603; 2003 р. – 104841; 2002 р. – 107447; 2001 р. –
113341; 2000 р. – 120773 осіб). При
тому, що чисельність науковців впродовж цього часу зросла: кандидатів наук з 58741
осіб (2000 р.) до 68291(2005 р.), докторів наук відповідно від 10339 до 12014 осіб [4]. Через це, мабуть, Україна на
світовому ринку наукомісткої продукції контролює лише 0,1% її загального
обсягу.
Такий стан справ пояснюється: 1) недостатньою соціально-економічною
мотивацією наукових кадрів щодо самореалізації власного науково-інтелектуального
потенціалу в стратегічно необхідних інноваційних і підприємницьких напрямках;
2) відсутністю державних механізмів
законодавчого забезпечення обов’язкового залучення національного підприємницького
та інтелектуального потенціалу до реалізації наукових досліджень і
технологічних розробок спільно з іноземними інвесторами. В зв’язку з тим
відбувається поступова переорієнтація та міграція українського інтелектуального
потенціалу до європейських науково-технологічних інституцій та сфер.
Зокрема, Європейський Союз, ставлячи за стратегічну мету бути найбільш
динамічним, конкурентоспроможним та інноваційним економічним утворенням, вже сьогодні
потребує бл. 700 тис. науковців. Зокрема на 1 тис. працівників у Європейському
Союзі припадає бл. 6 дослідників, тоді як в США – понад 8, в Японії – понад 9.
Такі намагання посилюються рядом нових інституційних утворень, що передбачені
Лісабонською стратегією, а саме
Європейського інституту технологій (ЄІТ). Він має забезпечити поєднання тріади “освіта–наука–інновації”,
а також сприяти розширенню дослідницьких мереж (академічних осередків
університетів, дослідницьких лабораторій) із залученням практичного досвіду та
ініціатив підприємницьких структур [5].
Отже, активізація процесу екологізації підприємництва та його стратегічних
інноваційних вимірів розвитку, передбачають не лише поліпшення соціально-економічних
умов функціонування в Україні, але й збереження і примноження інтелектуального
потенціалу нації. Адже існує велика ймовірна загроза, що цей потенціал може
бути задіяним і використаним іншими глобальними наддержавними спільнотами задля
власного благополуччя та процвітання, залишивши інтереси України далеко від
інтелектуальних і інноваційних інтересів сьогодення.
Література:
1. Закон України “Про інноваційну
діяльність” від
04.07.2002, № 40-IV.
2. Данилишин Б. Куценко В.
Інтелектуальні ресурси в економічному зростанні: шляхи поліпшеня їх
використання. //Економіка України. – 2006. – № 1. – С. 71-72.
3.
Інноваційна активність промислових підприємства. Держкомстат
України. http:/www.ukrstat.gov.ua.
4.
Наукова та науково-технічна діяльність. Держкомстат України. http:/www.ukrstat.gov.ua.