Амелькін В.І., к.т.н., доцент

Бердянський університет менеджменту і бізнесу

Особливості розробки стратегій в кризових умовах

Слаборозвинений ринок характеризується низьким попитом на продукцію деяких підприємств, які дісталися у спадщину економіці України від колишнього Радянського Союзу. Це стосується в першу чергу борошномельно-круп’яної та комбікормової промисловості, де в останні роки спостерігається тенденція значного скорочення обсягів виробництва борошна, круп та комбікормів. Таке явище сталося через суттєве зменшення кількості і якості зернової сировини, яка виробляється і заготовлюється в країні, насичення ринку хлібопродуктів за рахунок ввезення в країну харчових продуктів іноземного виробництва, збільшення в країні кількості міні-млинів, міні-крупорушок та млинів різних форм власності вітчизняного та іноземного виробництва, низьку платоспроможність споживачів хлібопродуктів, кризовий стан галузі птахівництва і тваринництва. Особливо у невигідному становищі опинились міжгосподарські комбікормові заводи потужністю 50 – 100 тонн на добу, питома вага яких в Україні становить близько 80% від загального обсягу комбікормів [1]. Такі заводи побудовано практично в усіх адміністративних районах України. Оскільки більшість сільськогосподарських підприємств, які займаються тваринництвом, віддають перевагу останнім часом концентрованим кормам власного виробництва (крім галузі птахівництва, де навіть найменші відхилення від технології призводять до великих втрат), то така ситуація потребує нових переходів до підвищення ефективності як комбікормових заводів, так і птахофабрик. Одним із варіантів вирішення цього питання є пошук ефективного власника через механізм об’єднання даних організаційних структур з централізованим управлінням.

Найбільш важливим внутрішньогалузевим інтеграційним фактором будуть конкретні характеристики ресурсного потенціалу, які забезпечують ефективність кооперації: вузька спеціалізація обладнання, на якому вироблена продукція може мати збут лише в межах інтегрованої структури; близькість місцезнаходження суміжних виробництв; наявність взаємодоповнюючої спеціалізації робочої сили.

До основних форм інтеграції можна віднести горизонтальну, вертикальну та конгломеративну.

Горизонтальна інтеграція відбувається з метою поєднання виробників для використання стандартних виробничих технологій для підвищення ефективності виробництва, єдиної дистриб’юторської мережі, централізованого відділу закупівель, щоб одержати значну знижку, обумовлену обсягом закупівель. Завдяки цим економічним факторам фірми стають більш ефективно діючими і прибутковими. Головне завдання – створити економічно вигідний розмір інтегрованої структури. Споживачам інтеграція теж є вигідною, тому що ефективна робота об’єднання дозволить йому продавати високоякісні товари за відносно низькими цінами.

Перевагами груп малих або середніх підприємств є скорочення витрат виробництва, швидке входження у нові сфери діяльності через вже існуючі спеціалізовані одиниці, швидка кооперація для реалізації складових інноваційних проектів.

Горизонтальну інтеграцію можна розглядати як перехідну форму до більш високого ступеня кооперування – вертикальної інтеграції. Особливо це стосується кооперування малих і великих підприємств на основі задоволення їх спільних інтересів.

Великі корпорації підпорядковують собі формально самостійні дрібні і середні фірми на основі довгострокових контрактних відносин. Така інтеграція відбувається за різними формами. В сучасних умовах господарювання для українських підприємств є доцільними такі форми як підряд, підприємницька мережа, франчайзинг, венчурний бізнес [4].

Саме за таким принципом створені об’єднання в ряді зарубіжних країн, у птахівництві яких досягнуто значних успіхів. Наприклад, у США 97% бройлерів виробляється агропромисловими об’єднаннями, створеними на основі вертикальної інтеграції. Як правило, до них входять: інкубаторна станція, комбікормовий завод, птахопереробні підприємства, головна контора з апаратом управління та 150 – 300 фермерів-птахівників, які працюють за контрактом. Вертикальна інтеграція у птахівництві набула великого поширення і у ряді інших країн, у тому числі Англії, Польщі, Франції, Германії[2].

В Україні одним із таких формувань є корпоративне об’єднання, створене на базі ВАТ “Родники” (Миколаївська область) і ряду самостійних та економічно зацікавлених у такій асоціації підприємств та господарств області. До такого об’єднання з виробництва птахівницької продукції входять: Веселинівський міжгосподарський комбікормовий завод, Веселинівський завод сухого знежиреного молока, Миколаївський гідролізно-дріжджовий завод, АТ ім. Тельмана Миколаївського району (в якого є зрошувані землі) з метою виробництва в достатній кількості вітамінно-трав’яного борошна, а також система “Соя”, створена на базі ряду господарств, у тому числі і фермерських, у північній частині Миколаївської області для вирощування кукурудзи – одного із основних компонентів раціону для годівлі птиці [3.

Приморський комбікормовий завод - далі ПКЗ (Запорізька обл.) збудовано у 1970 р. в центрі адміністративного району з метою розвитку тваринництва і птахівництва у районі та ефективного використання ресурсів. З самого початку роботи до 1990 року виробництво комбікормів було стабільним і складало щороку 30 – 35 тис. тонн, а в 2004 році – лише 5200 тонн, що свідчить про глибоку кризу галузі. Значне скорочення поголів’я худоби та птиці, висока вартість і низька якість комбікормів, відсутність коштів у потенційних споживачів призвели до значного скорочення попиту на комбікорми.

Сьогодні підприємство відшукує нові шляхи підвищення ефективності своєї роботи. Зокрема на взаємовигідних умовах воно залучає давальницьке зерно фермерів, орендарів, сільськогосподарських кооперативів для зберігання та переробки на комбікорми. Завдяки цьому у 2005 році вироблено вже близько 9000 тонн найбільш простих і масових комбікормів із застосуванням покупних білково-вітамінних добавок. Але, якщо врахувати, що проектна потужність заводу складає 150 тонн продукції на добу, то виходить, що підприємство працює всього 60 – 70 днів на рік. Звідси і хронічні неплатежі і велика текучість кадрів. Звісно, якщо врахувати стан обладнання для переробки продукції, його фізичну зношеність, то не викликає сумнівів і велика собівартість 1 тонни комбікормів. У 2005 році вона становила в середньому 535 грн., що у 2 – 3 рази більше, ніж вартість такої продукції, виготовленої господарствами власними силами. І хоч комбікорми, виготовлені в господарствах, незбалансовані за харчовою цінністю, що приводить до великих втрат зерна, господарства часто відмовляються від послуг ПКЗ є Приморська птахофабрика та птахокомплекси ПП «Зоря» і ПП «Лан», бо навіть невеликі відхилення від технології приготування комбікормів призводять до великих втрат птиці.

Звичайно, на 2007 рік для ПКЗ ще занадто рано говорити про такий високий ступень інтеграції. На самому початку треба спробувати інтеграцію (спільну діяльність) тільки двох-трьох підприємств. Спочатку це може бути інтеграція на контрактній основі ПКЗ, Приморської птахофабрики та птахокомплексів ПП «Зоря» і ПП «Лан» Приморського району. При цьому, на першому етапі інтеграції (2007 р.) організаційні структури перелічених підприємств можуть бути незмінними. На другому етапі інтеграції (2008 – 2009 рр.) на базі цих підприємств можна створити об’єднання (корпорація, холдинг і т.ін.), яке буде централізованим і потребує від кожного суб’єкта інтеграції радикального перетворення організаційної структури. Запропонована стратегія вертикальної інтеграції досліджуваного підприємства з виробниками продукції птахівництва має ряд позитивних моментів:

1. Гарантійні обсяги реалізації продукції. додаткових маркетингових заходів протягом року).

2. Централізоване управління та корпоративний контроль над спільною діяльністю підприємств дає можливість приймати своєчасні рішення з точки зору орієнтації на кон’юнктуру ринку та забезпечення ефективності не лише виробництва, а й реалізації продукції.

3. Можливість регулювати ефективність окремих галузей. Всередині такої структури на стиках галузей є можливість встановлювати такі ціни на продукцію, які включають витрати іншої галузі-споживача, і таким чином підтримують галузі, які в короткостроковому періоді приносять збитки, але які є перспективними і потребують досить довгого періоду часу для свого відновлення (птахівництво, галузі тваринництва, частково кормовиробництво та ін.

4. Інтегроване виробництво у складі комбікормових заводів і птахофабрик створюють додаткові конкурентні переваги для такого об’єднання. Це проявляється в тому, що завод може пропонувати споживачам продукцію за цінами, нижчими ніж в конкурентів.

5. Інтегроване виробництво значно зменшує маркетингові витрати. З’являється можливість централізовано планувати витрати по просуванню як кінцевої продукції птахівництва, так і комбікормів.

Але найважливішою перевагою корпоративних інтегрованих структур є те, що вони дають змогу вижити в перехідний для економіки період.

1. Борщевський П.П., Князєв С.І. основні напрями розвитку борошномельно-круп’яної і комбікормової промисловості України // Економіка АПК, 2003, № 5, с 36 – 47.

2. Мельник Б.А. Розвиток інтеграційних процесів у промисловому птахівництві // Економіка АПК, 2002, № 2, с 59 – 62.

3. Михайлик В. Холдинги та можливість їх створення в Україні (на матеріалах комбікормової промисловості) // Економіка, фінанси, право, № 4, 2003, с 7 – 9.

4. Люткевич О., Бібен І. Обґрунтування ефективності інтеграції в сфері малого бізнесу // Регіональна економіка, 2001, № 3, с 54 – 61.