Економічні науки/10.Економіка підприємства

Сміренський В.В.

Інститут економіки промисловості НАН України, Донецьк

Особливості соціальної відповідальності українського бізнесу

Соціальна відповідальність бізнесу (СВБ) - явище не нове. Починаючи з XIX в. є безліч яскравих прикладів того, як підприємства інвестували в будівництво експериментального житла, охорону здоров'я і освіту для своїх працівників і членів їхніх родин. Однак сучасне трактування соціальної відповідальності бізнесу припускає більш системну та інтегровану програму, націлену на надання соціального впливу і впливу в області охорони навколишнього середовища, для того або іншого підприємства, а також керування даною діяльністю стратегічним образом.

Глобалізація бізнесу ще більш недвозначно вказала підприємствам на необхідність уважніше аналізувати наслідки своєї, усе більш складної і різноманітної діяльності в широкому спектрі географічних регіонів. Ріст ринкової лібералізації в багатьох частинах земної кулі привів до того, що підприємства, які ніколи не ризикнули б вийти за межі свого національного ринку, починають вести зовнішньоекономічні операції [1].

Існує ряд факторів, що додають велику значимість здатності підприємства адекватно оцінювати роль своєї діяльності в області соціальної відповідальності [2].

Фактор, що лежить на поверхні, зв'язаний з неухильно зростаючими темпами регулятивного контролю. Можливо, найбільше це відчувається в області охорони навколишнього середовища, охорони здоров'я і безпеки на робочому місці, однак строгі вимоги висуваються й у відношенні „відмивання” грошей, фінансових операцій з особами, підозрюваними в терористичній діяльності, і т.д. Всі ці вимоги накладають на бізнес позитивні зобов'язання по веденню документації і забезпеченню інформацією, а також впровадженню системи моніторингу і звітності.

У більш широкому розумінні стимул для СВБ виходить від партнерів і зацікавлених груп (стейкхолдерів, тобто фізичних або юридичних осіб, зацікавлених у фінансових та інших результатах діяльності підприємства: акціонерів, кредиторів, власників облігацій, членів органів управління, співробітників підприємства, клієнтів (контрагентів), суспільства в цілому, уряду і ін.). Цей тиск приймає різноманітні форми, найбільш розповсюдженими з яких є:

- тиск із боку партнерів, що можуть розглядати розумно вибудовану соціальну діяльність бізнесу як індикатор гарного корпоративного управління і істотний елемент у формуванні привабливого інвестиційного профілю підприємства;

- тиск із боку структур інвестування, для яких стало звичною практикою при оцінці продуктивності підприємства обстежувати широкий спектр параметрів, зв'язаних з його програмами соціальної відповідальності;

- етичні проблеми стали важливим фактором для державних і приватних фінансових інститутів при прийнятті рішень про надання позички. Багато років Всесвітній банк і інші багатобічні банки розвитку, а також структури експортного кредиту наполягають на тому, щоб їхні позичальники приділяли належну увагу питанням охорони навколишнього середовища і прав людини;

- тиск із боку клієнтів і потенційних торговельних партнерів, що самі повинні реагувати на усі виразні вимоги демонструвати, що їхні комерційні дії відповідають задачам СВБ;

- потенційно більш прозора діяльність підприємства, чому сприяє стрімке поширення інформації через Інтернет [2].

У світовій практиці добродійність складає малу частку (близько 3%) соціально-відповідальної поведінки компаній. В усім світі бізнес береться за рішення злободенних соціальних проблем і дійсно вирішує їх, зміцнюючи довіру населення і своїх клієнтів. Українські підприємства усе більше схиляються до розширеного тлумачення поняття соціальної відповідальності, що підтверджують дані соціологічного дослідження, проведеного представництвом ООН в Україні [3].

Результати дослідження показали що майже 80% українських підприємців знайомі з поняттям соціальної відповідальності бізнесу. Це не означає, що усі вони реалізують соціально відповідальну політику - скоріше проблема соціальної відповідальності бізнесу обговорюється і знаходиться „на слуху”. Рівень поінформованості в різних регіонах різний. Наприклад, у Києві і області про соціальну відповідальність бізнесу чули 90% опитаних, а в Донецькій і Львівській областях - тільки 60%.

Цікаво, що 75,8% респондентів вважають себе практиками СВБ. Разом з тим представники майже всіх підприємств (99,7%) указали на використання у своїй діяльності тієї або іншої форми СВБ. Можна зробити висновок, що українські підприємства в більшому або меншому ступені здійснюють заходи соціальної відповідальності, хоча велика частина з них це робить по інерції. Остання є реакцією бізнесу на зростаючі вимоги з боку суспільства.

Відомо, що соціальна активність частіше спостерігається серед великих підприємств. Однак дрібні і середні підприємства також демонструють досить високу відповідальність у цій сфері. 75,2% дрібних і 81,7% середніх підприємств стверджують, що вони ведуть соціально відповідальну діяльність досить регулярно. Навіть серед підприємств із чисельністю до 50 чоловік одна третина реалізує соціальні програми на постійній основі, щомісяця.

Отримані дані показують: підприємства, за рідкісним винятком, витрачають не більше 20% свого чистого прибутку на соціальні програми. Спеціальні соціальні бюджети мають менш третини опитаних підприємств. Ця цифра формується в основному за рахунок великих підприємств, серед яких 84,6% мають соціальні бюджети.

Дослідження дає можливість скласти портрет усередненого представника найкращої (у змісті соціальної відповідальності) частини підприємництва. Як правило, це підприємства з чисельністю понад 250 працівників. Перебування таких компаній на ринку — понад 11 років. Вони зіштовхуються з твердою конкуренцією з боку українських і закордонних підприємців. Чимало з них оперують на міжнародних ринках, з огляду на вже сформовані вимоги західних економік до соціального іміджу бізнесу.

Особливістю українського портрета соціально відповідального підприємства можна вважати те, що соціальна активність сприймається і практикується не тільки в традиційній формі добродійності, але і у виді соціальних програм для своїх працівників. На першому місці в списку форм прояву СВБ - впровадження програм поліпшення умов роботи персоналу (65,5%). Далі, з 63,7% - розвиток і навчання працівників компанії і на третім місці - доброчинна допомога (56%) [3].

Однією з яскравих характеристик лідерів в області СВБ є те, що вони свідомо проводять соціально відповідальну політику і переконані: бізнес може брати участь у рішенні соціальних і екологічних проблем. Це відрізняє „передовиків” від пасивних „практиків”, що реалізують політику СВБ, але разом з тим вважають, що рішення соціальних проблем — функція державних структур, а бізнес повинен тільки забезпечувати власникам (акціонерам) одержання прибутку і платити податки державі. Понад половину опитаних підприємств дотримують твердої позиції невтручання бізнесу в соціальну сферу.

Українські підприємства рано або пізно стануть перед питанням вибору моделі свого розвитку. Чи стане соціальна відповідальність конкурентною перевагою українських компаній, як це відбулося з багатьма міжнародними компаніями, - покаже час.

Литература:

1. Калашніков С. Соціальне ринкове господарство і соціальна держава // Людина і праця. – 2003. - № 9. – 46 с.

2. Мескон М., Альберт М., Хедоурі Ф. Основи менеджменту // пер. з англ. під ред. Л. И. Евенко – М.: Видавництво «ДЕЛО», 2005 –719 с.

3. Соціальна відповідальність українського бізнесу (результати опитування). – К.: „КІТ”, 2005 – 54 с.