Экономические науки / 14 Экономическая теория

Здобувач Лазур П.Ю.

Львівський кооперативний коледж економіки і права

Особливості політики формування конкурентного середовища у підприємницькій діяльності

Надання Україні статусу країни з ринковою економікою, вступ у СОТ, посилення вектора європейської і євроатлантичної співпраці вимагають наукового обґрунтування оптимальних шляхів створення ефективного конкурентного середовища.

У світі нині найпоширенішими є дві головні концепції конкурентної політики. Перша ґрунтується на пануванні ринку, і згідно з нею підприємцям законом дозволено займати монопольне становище на ринку, але не допускаються зловживання із застосуванням ринкової влади. Законодавства держав на основі цієї концепції більше уваги приділяють створенню здорового конкурентного середовища та контролю за дотриманням суб'єктами господарювання встановлених правил поведінки на ринку.

Друга концепція конкурентної політики базується на владі над ринком: законодавства держав опираються на визначення частки на ринку підприємницьких структур та структури ринку, вивчення умов виходу на ринок, наявність бар‘єрів та товарів-замінників.

У сучасній економічній науці відомі також різновиди державної політики щодо захисту конкуренції: антитрестівська політика, характерним прикладом якої є політика США; конкурентна політика, якої найсуворіше дотримуються законодавства країн Європейської спільноти; антимонопольна політика, яка представлена законодавчою системою, що функціонує в Японії.

У Законі України “Про обмеження монополізму і недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності” (1992 р.) були закладені основні засади політики, спрямованої на запобігання монопольній діяльності, її обмеження та припинення.

У сучасних умовах формування основних засад вітчизняної конкурентної політики набули важливого значення і є предметом дискусії серед економістів-науковців.

У концентрованому вигляді її можна представити як вузьке та широке розуміння конкурентної політики: у вузькому розумінні конкурентна політика - діяльність держави та її виконавчих структур різних рівнів з контролю за дотриманням суб'єктами ринку законів і нормативних правових актів, усієї сукупності елементів системи конкурентного права; у широкому розумінні конкурентна політика - сукупність економіко-правових чинників, спрямованих на стабільний, динамічний розвиток економіки, зокрема в напрямах реформування існуючих та створення нових конкурентоспроможних підприємницьких структур.

У чинному Господарському кодексі України визначено, що „антимонопольно-конкурентна політика” - це політика, спрямована на створення оптимального конкурентного середовища діяльності суб'єктів господарювання, забезпечення їх взаємодії на умовах недопущення проявів дискримінації одних суб'єктів іншими, насамперед, у сфері монопольного ціноутворення та за рахунок зниження якості продукції, послуг, сприяння зростанню ефективної соціально орієнтованої економіки.

Нині більшість вітчизняних науковців-економістів наполягають на необхідності забезпечення балансу конкурентної політики з промисловою, структурною, інноваційно-інвестиційною, ціновою політикою тощо. Стверджується, що гострою проблемою в Україні є “новий монополізм”, пов'язаний з нерівністю у сфері доступу до державних ресурсів інформації та політичної влади. Саме ці проблеми мають стати пріоритетними напрямами конкурентної політики.

Дієвість конкурентного середовища має забезпечити належна інституційна структура регулювання конкуренції в Україні. Вона передбачає функціонування та вплив міжнародних організацій, органів державної влади, фондового ринку, об'єднань підприємців конкретних галузей господарювання на розвиток конкуренції в Україні.

Важливу і пріоритетну роль в інституційній структурі економіки виконують міжнародні організації (СОТ, ЮНКТАД ООН, СОІВ, ОЕСР, МРАП) та їх співпраця з відповідними органами різних країн, спрямована на гармонізацію національних конкурентних політик та механізмів її реалізації.

Основними документами СОТ у сфері розвитку та регулювання конкуренції є:

- Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (TRIPS) - стаття 40 "Про інструменти, які можуть застосовувати країни-члени СОТ у відповідь на антиконкурентні зловживання з правами інтелектуальної власності";

- Генеральна угода про торгівлю послугами (CATS) - стаття 8 "Про неможливість зловживань ринковою владою монополіями та виключними постачальниками послуг". Стаття 9 — "Про міждержавні консультації щодо ділової практики, яка стримує конкуренцію";

- Угода про пов'язані з торгівлею інвестиційні заходи (TRIMS ) - стаття 9 “Про Раду з торгівлі товарами як орган, який розглядає необхідність доповнення Угоди положеннями з конкурентної політики" тощо.

Багатостороннє регулювання конкуренції здійснюється також на основі прийнятого в рамках ЮНКТАД ООН Комплексу погоджених на багатосторонній основі принципів та правил для контролю за обмежувальною діловою практикою ( 1980 р.). Цей Комплекс має рекомендаційний характер і включає перелік принципів, найважливішим з яких є принцип розвитку співпраці між урядами на двосторонній та багатосторонній основі з метою полегшення контрою за обмежувальною діловою практикою, а також розробки на міжнародному рівні відповідних механізмів для полегшення обміну інформацією між урядами різних країн.

Наступним елементом інституційної структури регулювання конкуренції є Світова організація інтелектуальної власності (СОІВ), яка розробила певні заходи захисту від несумлінної конкуренції:

- країни даної організації зобов'язані забезпечувати громадян ефективним захистом від несумлінної конкуренції;

- актом несумлінної конкуренції вважається конкурентна поведінка, яка суперечить чесним звичаям у промислових та торговельних справах, зокрема ними є усі дії, які можуть якимось чином викликати сумніви щодо підприємства, товарів, промислової чи торговельної діяльності конкурента, а саме надання інформації, використання якої у здійсненні комерційної діяльності може ввести громадськість в оману відносно характеру, способу виготовлення, властивостей тощо.

Ще одним компонентом інституційної структури регулювання конкуренції є Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), яка 1998 року запропонувала систему основних принципів і процедур конкурентного права.

Крім цього, укладаються регіональні та двосторонні міжнародні угоди, які сприяють успішній інтернаціоналізації конкурентної політики.

Процеси глобалізації посилюють роль та вплив цих міжнародних організацій на розвиток і регулювання конкуренції. Вже нині конкурентна політика набуває рис глобальної, що і підтверджує важливий вплив таких структур на формування вітчизняного конкурентного середовища.

Нині Українській державі для активізації політики формування конкурентного середовища у підприємницькій діяльності необхідно:

1. Розвивати інституційну структуру конкурентного середовища.

2. Удосконалювати правове поле функціонування конкурентного середовища.

3. Реформувати сектор природних монополій за допомогою механізму, який ґрунтується на встановленні цінових обмежувачів та контролюванні витрат.

4. Оптимізувати поєднання та використання інструментів політики лібералізму та протекціонізму в сучасних українських реаліях.

5. Застосовувати дієві інструменти щодо змов учасників ринку з метою підвищення цін.

6. Формувати систему саморегулювання рекламної діяльності.