Економічні науки

Банки та банківська система

Канська О.І., Лисенко О. О.

Національна металургійна академія України

Удосконалення методики аудиту потенційних позичальників комерційних банків.

У зв'язку зі зміною структури речової форми грошей, а саме поширенням використання безготівкових коштів та розрахунків, зростає значимість банків в економічному житті суспільства. Банки, тобто організації, які створені для залучення грошових коштів та їх подальшого розміщення від свого імені, є тими установами, фінансовий стан та результати діяльності яких цікавлять практично всіх юридичних та фізичних осіб, які є дійсними або потенційними акціонерами, клієнтами чи кореспондентами банку. Банківські установи мають можливість істотно впливати на розвиток галузей та сфер економіки, кредитуючи цій розвиток. Отже, стабільний фінансовий стан та ефективна діяльність цих організацій є одним з факторів, які обумовлюють розвиток економіки країни.

Як показує практика, високі темпи зростання обсягів споживчого кредитування істотно звеличують ризик кредиторів, якими, як правило, є комерційні банки ( також це можуть бути інвестиційні фонди, страхові компанії, біржі, брокерські та дилерські фірми та ін. ). Ця залежність пов’язана з тим, що банки надають кредити на умовах повернення, платності та строковості.

Важливою умовою забезпечення повернення кредиту є оцінка банком кредитоспроможності потенційного позичальника та надання кредиту лише платоспроможному клієнту. Невірна оцінка платоспроможності позичальника є однією з головних причин появи проблемної кредитної заборгованості, зростання обсягів якої, в свою чергу, погіршує фінансовий стан банка-кредитора та є найбільш розповсюдженою причиною банкрутства банків (характерною для країн з ринковою економікою).

Тенденція к постійному зростанню обсягів кредитування юридичних та фізичних осіб ставить перед кожним банком важливе для зменшення вірогідності його банкрутства питання про створення максимально ефективної методики аудиту потенційного клієнта. Кожна банківська установа розробляє свою методику, яка, як правило, є комерційною таємницею та недоступна для публічного використання. Ці методики, звичайно, відрізняються між собою, оскільки враховують особливості діяльності утворюючих їх установ. Але, незважаючи на це, всі вони мають спільну мету - своєчасне виявлення ймовірності та визначення розміру збитків, які може отримати банк в разі виникнення проблем з поверненням кредиту.

Аудит фінансового стану потенційного позичальника проводиться на підставі наданих їм юридичних та фінансових документів, вивчення яких мусить надати аудитору достатній обсяг необхідної інформації для прийняття рішення щодо його кредитоспроможності. Одним з джерел повернення кредитів для успішно працюючих підприємств виступають очікувані майбутні грошові надходження, отже, при прийнятті рішення про надання такого кредиту необхідна також правильна перспективна оцінка життєздатності клієнта.

Але успішне існування комерційного банку залежить не тільки від якості обраної або самостійно розробленої методики аудиту кредитоспроможності клієнтів, а також від ефективності використання різноманітної економічної інформації, джерела отримання якої кожен банк повинен визначати на свій погляд.

На даний момент серед організацій та фізичних осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, широко використовується практика отримання кредиту під заставу, особливість якого полягає в тому, що місцезнаходження заставленого майна не змінюється, тобто воно залишається у позичальника та використовується ним в процесі своєї діяльності. Оскільки кожен банк намагається залишити закритою як можна більш інформації щодо своїх клієнтів, отримав розповсюдження такий вид шахрайства, як одночасне отримання в декількох банках кредитів під одну й ту ж заставу. Тобто недостатній обсяг інформації, яка була доступна аудитору під час здійснення перевірки, не дозволяє приймати адекватні рішення щодо кредитування окремих позичальників. В такому випадку застосування поняття „комерційна таємниця” та пов'язані з цим дії банку негативно впливають на прийняття рішення щодо можливості надання кредиту.

Отже, практична відсутність взаємного обміну інформацією між банками відчиняє широкий простір для різноманітного шахрайства, пов’язаного з отриманням кредиту, якій одразу ж можна було б класифікувати як „безнадійний” та не наражувати банк на фінансові втрати. Проте він оформлюється та видається, оскільки при прийнятті рішення аудитори банку не мають можливості перевірки відносин потенційного клієнта з іншими комерційними установами.

Таким чином, у зв'язку з відсутністю в Україні централізованої бази даних про позичальників виникає проблема дефіциту інформації про діловий та фінансовий імідж клієнтів банківських установ. Проте сучасний рівень розвитку комп’ютерних технологій надає принципово нові можливості отримання необхідної інформації. Створення раціонального та достовірного інформаційного потоку відносно платоспроможності та порядності позичальників – одна з найважливіших задач для кожного банку, мета якого – прибутковість та фінансова стабільність.

Таку інформацію могла б надавати створена спільними зусиллями банків інформаційна організація (міжбанківський центр), яка б проводила додатковий контроль за діями позичальників у різних банках. Проведення порівняльного аналізу сукупності даних щодо клієнтів кожного з банків дасть можливість виявлення деяких збігів щодо закладеного майна або інших даних, що дозволить зацікавленій банківський установі своєчасно отримати інформацію про необхідність додаткової перевірки певного позичальника.