Секція ґрунтознавство

Габчак Н.

Ужгородський національний університет

Закарпатський державний університет

Особливості ґрунтів та рослинного покриву в межах Закарпатської області

Природні умови Закарпатської області характеризуються значною різноманітністю, що спричинює диференціацію формування ґрунтового і рослинного покриву в гірській, передгірській та рівнинній території. В цілому ґрунти Закарпатської області сформувались в умовах помірного клімату з достатнім зволоженням, тому переважають різновиди дерново-підзолистих ґрунтів на низинній території та бурі гірсько-лісові, лучно-лісові в гірській території [4].

Аналіз карти ґрунтів Закарпатської області свідчить, що у верхів’ях басейнових систем Ужа, Латориці, Ріки, які лежать у межах Великоберезнянського, Воловецького та Міжгірського адміністративно-територіальних районів, сформувались світлобурі лісові ґрунти, а у верхів’ях – Боржави, Тереблі, Тересви, Чорної і Білої Тиси (відповідно Іршавського, Тячівського та Рахівського районів) – бурі гірсько-лісові ґрунти. Вони формуються під смерековими, ялице-смериковими, дубовими та буковими лісами [3] і розвинулись до нижньої межі альпійських і субальпійських лук. Це найбільш поширений фоновий тип ґрунтів Закарпатської області. Їх ґрунтоутворюючий процес проходить в умовах вологого клімату під дерев’янистою рослинною формацією на всіх добре дренованих щебенюватих, багатих первинними мінералами породах – елювії і делювії карпатського флішу, метаморфічних і магматичних породах [3].

В цілому, у межах гірської частини території Закарпатської області чітко прослідковується вертикальна диференціація ґрунтів та рослинного покриву, яка тісно пов’язана з ярусністю рельєфу досліджуваної території. В межах річкових басейнів смуга бурих гірсько-лісових ґрунтів під буковими лісами в західній гірській частині оконтурює висоти від 300 до 1100м, а в східній та південно-східній – до 700м. Їх загальна площа сягає 953,3 тис.га. У верхньому гірсько-лісовому поясі західної частини південного макросхилу Карпат окремими масивами простягаються ґрунти мішаних хвойних і хвойно-листяних лісів. Вони на відміну від попередніх мають більший гумусний горизонт та більшу водоутримуючу здатність. Вертикальне розчленування рельєфу гірської території призводить до активного змивання ґрунтів схиловими водами. Зруйновані пухкі породи у вигляді дрібнозему відкладаються на пологих схилах та в річкових долинах басейну Тиси на алювіальних та алювіально-делювіальних нижніх заплавах та конусах виносу, де формуються лучно-буроземні ґрунти площею 4,2 тис.га.

Аналіз ґрунтової карти, карти лісів та матеріалів розрізів ґрунтів гірської і рівнинної частини досліджуваної території Закарпатського обласного управління земельних ресурсів свідчить, що більш пологі гірські схили вкриті суглинковими буроземно-підзолистими ґрунтами. Вони мають суттєві відмінності в північно-західній та південно-східній частині області. Значніше опідзолювання ґрунтів північно-західної частини регіону відбувається внаслідок їх інтенсивнішого промивання та переважання в лісовому покриві хвойних порід. Наприклад, північні схили масиву Свидівця вкриті хвойними лісами і тут ґрунти значно опідзоленіші, ніж на південних схилах, де переважають листяні ліси [2].

У середній течії річки Закарпатської області дренують бурі ґрунти дубово-букових і букових лісів, які утворились на вулканічних породах Вигорлат-Гутинського хребта, висотою 400-500м. Вони сформувались на виположених схилах середніх та високих річкових терас у нижній частині лісового покриву під буковими та дубовими лісами. Материнська порода – елювій-делювій карпатського флішу та давньоалювіальні відклади [2]. Серед бурих гірсько-лісових ґрунтів виділяють різновиди (ненасичені, насичені, слабонасичені), які не мають високої продуктивності, але мають важливу протиерозійну і водорегулюючу здатність.

У високогірному ярусі під альпійськими і субальпійськими трав’янистими угрупуваннями найбільш поширені гірсько-лучно-буроземні ґрунти на висотах 1100-1200м у західній частині та у східній частині на висоті 1500-1600м. За будовою профілю ці ґрунти нагадують неглибокі або середньоглибокі бурі лісові ґрунти. Вони формуються під лучною і чагарниковою рослинністю. Найбільш чітко виражений альпійський пояс на Чорногорі.

На правобережжі і лівобережжі річок Мокрянки і Брустуранки – допливів Тересви у високогірному поясі (гг. Побита, 1420м, Климова, 1492м та ін.) сформувались торф’яно-гірсько-підзолисті ґрунти під гірською сосною в нижній підстилці яких мохи і чагарники.

Виключенням є район Ясинської западини і долина Чорної Тиси. Ясинську западину перетинає Чорна Тиса і її лівий доплив р.Лазещина в межах яких сформувались бурі гірсько-лісові ґрунти, які освоєні людиною і мають значне сільськогосподарське використання.

У всіх вертикальних поясах гірської зони на безлісих ділянках – полонинах поширені дерново-буроземні ґрунти, які сформувались на виположених схилах та високих терасах гірських річок.

Рослинний та ґрунтовий покрив – головні важелі стабільності екоситуації в басейнових системах Закарпатської області. Особливо це твердження відноситься до гірської частини досліджуваної території, де домінуючими фітоценозами є ліси, які мають важливу протиерозійну і водорегулюючу здатність. Не зважаючи на це площа лісів зменшується з кожним роком, особливо в останнє десятиліття, коли вирубування лісів набуло масового і неконтрольованого характеру. Катастрофічне винищення лісу на схилах сприяє виникненню зсувів, швидкому розвитку ерозійних процесів. В своїх працях Н.М. Горшеніна (1971) доводить, що у перший рік після вирубування лісу темп змиву ґрунту сягає 600 т/га, а на другий і четвертий – відповідно 300 – 144 т/га. Максимальних показників досяг модуль змиву ґрунту із схилових земель під час березневого паводку 2001 року і становив 520 т з га при середньому показнику 13-27 т родючого ґрунту з 1 га. Зокрема, великий обсяг матеріалу був винесений із гірської частини басейнових систем та акумульований на заплавах та низьких терасах річок рівнинної території під час проходження листопадового паводку 1998р..

Ґрунтовий покрив Закарпатського передгір’я на висоті від 175м до 275м складають буроземно-підзолисті ґрунти, які об’єднують у собі властивості підзолистих і бурих лісових ґрунтів. Він простягається вузькою смугою через Ужгородський, Мукачівський, Свалявський, Іршавський, Хустський та Тячівський адміністративно-територіальні райони. Материнська порода цих ґрунтів – щебенюватий делювій магматичних порід [2]. Буроземно-підзолисті ґрунти сформовані також на виположених формах рельєфу на високих терасах річок. Профіль буроземно-підзолистих ґрунтів має значну глибину, але будова профілю та властивості його горизонтів спричиняють незадовільний водно-повітряний режим ґрунтів, що приводить до формування поверхневого стоку та розвитку ерозійних процесів. Тераси середньої течії річок Уж, Латориця, Боржава, Ріка складені щебенюватими піщаними і супіщаними породами, а їх днище вистеленно глинистим і суглинковим маловодопроникним делювієм. Тут активно проявляється зсувний процес у долинах басейнових систем та значна еродованість ґрунтів на пологих схилах.

В межах Іршавської западини, зокрема, в долинах басейнових систем Боржави і Іршави переважають болотно-глейові і лучно-глейові ґрунти, які багаті на гумус. Надмірне землекористування привело до того, що більшість схилів еродована, піддана водній ерозії і як результат – збільшилась площа сильно змитих скельних ґрунтів.

Домінуючим типом ґрунтів у нижній течії рр. Уж, Латориця і Боржава, що примикають до Закарпатської низовини є дерново - опідзолені оглеєні ґрунти поширені на надзаплавних терасах Тиси та її допливів. Дерновий, підзолистий та глейовий процеси стали вирішальними у їх утворенні. Вони відносяться до категорії родючих ґрунтів. Ґрунти давніх похованих терас є значно менш продуктивними, ніж сучасні молоді річкові алювіальні відклади. В Чопській западині на межиріччі басейнів Тиси і Латориці зафіксовано різновиди ґрунтового покриву: дерново глейові ґрунти поширені на глинистих алювіальних відкладах Тиси, лучно опідзолені глейові на піщано-середньосуглинкових відкладах, а лучні ґрунти – на супіщаних відкладах. При надмірній волозі вони приводять до заболочення річкових долин.

Ґрунти та рослинність впливають на формування кори вивітрювання, стік зважених наносів, спектр екзогенних процесів, тобто на формування і переміщення матеріалу в басейнових системах. Наприклад, у районі Полонинського хребта виділяють два пояси – лісовий з переважанням бурих гірсько-лісових ґрунтів і субальпійських лук з гірсько-лучними і гірсько-торф’яними ґрунтами. Спектр та інтенсивність екзогенних процесів в обидва боки від цієї межі сильно відрізняються. В поясі субальпійських лук переважають нівальні, соліфлюкційні та лавинні процеси, а хід ерозійних процесів помітно ослаблений [1]. Не зважаючи на великі кути похилу водостоки не мають великої ерозійної здатності через малу водність. У нижній частині лісового покриву в басейнових системах спостерігається активна діяльність ерозійних, обвально-обсипних, зсувних і сельових процесів. Річкові долини сильно врізані, переважають обвально-осипні та зсувні процеси. Це доводить, що існує вертикальна диференціація механізмів функціонування басейнових систем.

Список літератури

1. Анучин В.А. География Советского Закарпатья. – Москва, 1956. – С. 61-92.

2. Поп С.С. Природні ресурси Закарпаття. –Ужгород, 2002. – 171с.

3. Природа Українських Карпат /Під ред. д.г.н., проф. К.І.Геренчука. –Львів: Вид-во Львів.ун-ту, 1968. -266с.

4. Природні багатства Закарпаття. /Кол.авт. упорядник В.Л.Боднар. –Ужгород: «Карпати»,1989. -287с.

Габчак Наталія Францівна - канд. геогр. наук:

· доцент кафедри фізичної географії та раціонального природокористування Ужгородського національного університету;

· доцент кафедри країнознавства та міжнародного туризму Закарпатського державного університету.

Домашня адреса: Закарпатська обл.

м. Ужгород – 88000

вул. Щедріна 38А, кв.27

Габчак Н.Ф.

Прохання по можливості відкрити „Секцію туризму.”

Щиро вдячна за співпрацю.