Секція: Державне управління

Підсекція: Сучасні технології управління

Мамонтова Елла Вікторівна

Одеський регіональний інститут державного управління НАДУ при Президентові України

ТЕХНОЛОГІЯ ДИСКУРСИВНОГО АНАЛІЗУ:

УПРАЛІНСЬКИЙ АСПЕКТ

Сучасний процес державного управління нерозривно пов’язаний з діяльністю ЗМІ. Медіатизація суспільно - владних відносин, під якою розуміють домінування у соціальному розвитку тенденцій стрімкого поширення системи масових комунікацій, належить до явищ, що визначають обличчя сьогодення. В умовах становлення світу медіа безперервні та необмежені інформаційні потоки докорінним чином змінюють сталі та звичні моделі соціально-політичних зв’язків.

Звідси багаторазово підвищується роль інформаційної компоненти процесу державного управління. Саме завдяки медіа суб’єкт державного управління доносить до своє повідомлення до суспільства. Саме через ЗМІ широка аудиторія дізнається про те, що відбувається у житті країни та світу. При цьому ЗМІ не тільки інформують громадськість, доносять до відома реципієнтів нейтральні факти, але й формулюють визначення, підштовхують «публіку» до певних висновків, задають необхідні межи інтерпретацій. Як бачимо, сприйняття суспільством подій суспільно-політичного життя багато в чому залежить від засобів репрезентації відповідного інформаційного матеріалу у ЗМІ. Саме це робить аналіз дискурсивних практик ЗМІ найважливішою умовою осягнення феномену політики як діяльності по управлінню суспільними справами.

У сучасній науці дискурсом прийнято називати змістовно і тематично інституціолізовані форми створення текстів, а також мовні практики, що устоялися у певних наукових, професійних, культурних спільнотах. Термін «дискурс» вперше був введений у науковий обіг швейцарським лінгвістом Ф. де Соссюром. Під дискурсом він розумів індивідуальний акт мовлення та слухання. Однак дискурс – це надзвичайно широке текстуальне поняття, а не лише усне висловлення. Дискурс – це маса текстів, що відтворюють різноманітну усну мову, або запозичують у неї манеру та цілі. Інакше кажучи, до дискурсу належать будь-які жанри, засновані на наступній схемі: А звертається до В, при цьому А висловлюється як мовець (той, хто говорить) та організує вимовлене.

Поняття дискурсу, спочатку широко засвоєне мовознавством, поступово зазнало певної еволюції. Як базове воно увійшло у структуралізм та пост- структуралізм, поповнило арсенал літературознавства, культурології, мистецтвознавства. Згодом завдяки інтерпретаціям Р. Барта та Ж. Дерриди концепт дискурсу набув ідеологічного звучання. Сьогодні дискурс є синонімом ідеологічної лінії, яку поводить певна політична, соціальна, культурна група.

Виходячи з вищезазначеного, при дослідження дискурсів об’єктом виступає не стільки сам текст, скільки його конкретний контекст. Будь-яка публічна діяльність, зокрема у сфері державного управління, є текстовою. А це означає, що політичний плакат та телевізійні дебати, промова у парламенті та виступ на вуличному мітингу, урочиста церемонія нагородження та святковий парад, постанова уряду та указ Президента тощо являють собою сукупність знаків, що складають тексти (словесні чи візуальні), які в свою чергу передбачають наявність адресату. Саме тому у сучасній науці говорять про різноманітні види дискурсу, які залежать від того, хто «говорить» чи «пише».

Відмітимо, що у дискурс-аналізі текст вивчається не сам по собі, а у якості соціальної репрезентації, під якою розуміють практику вироблення смислу за допомогою мови. Аналіз дискурсу полягає у тому, щоб реконструювати процеси соціальної об’єктивізації, комунікації, легітимації смислових структур на основі описання практики інститутів, організацій відповідних колективних акторів та проаналізувати соціальний вплив даних процесів. Саме визначення й вивчення форм та функцій певної мови, ідентифікація лінгвістичних і лексичних особливостей, що сприяють інтерпретації та розумінню різних текстів та типів комунікації, і складає сутність дискурсивного аналізу.

Аналіз дискурсу у сфері управлінської діяльності перш за все передбачає виявлення впливу на текст широкого соціального дискурсивного контексту. Для вирішення даної задачі необхідно відповісти на низку запитань: коли виник та як розвивався даний дискурс? Які явні та латентні смисли вміщує даний дискурс? До яких висновків вони підштовхують адресата? Кому належить авторство тексту? Яка специфіка аудиторії? Які канали передачі інформації використовуються у процесі дискурсу? Які прийоми використовує автор (автори) з метою аргументації?

В залежності від цілей дослідження відокремлюють види дискурсів, пов’язаних між собою, але водночас досить автономних. Мова йде зокрема про дискурс офіційних документів, дискурс експертів, дискурс наукової літератури, дискурс ЗМІ та інші. Таким чином, вивчаючи комунікативні форми відбиття об’єкту чи події суспільно-політичного життя, ми паралельно досліджуємо сам дискурс.

Спираючись на висновок М. Пеше [1, C. 112], згідно якого у межах дискурс-аналізу світ речей набуває форму нав’язування реальності її власного смислу через ідеологічне звернення до суб’єкту, зазначимо, що саме у дискурсі знаходять свої матеріальні відбиття зв’язки між мовною діяльністю та реальністю.

Література:

1. Пеше М. Прописные истины. Лингвистика, семантика, философия //Квадратура смысла: Французская школа анализа дискурса. – М., 2002.

Відомості про автора:

Мамонтова Елла Вікторівна

Кандидат політичних наук

Докторант кафедри державного управління та місцевого самоврядування Одеського Регіонального інституту державного управління НАДУ при Президентові України

Контактні телефони:

8-048-2- 723-50-65;

8-050-336-25-54;

Адреса для листування:

Мамонтова Е.В.,

вул.. Сегедська, 1 /2, кв. 105,

м. Одеса, 65063.