Історія. 2. Загальна історія

Павлюк М.В.

Запорізька державна інженерна академія

Збереження самоназви етнічної єдности її підрозділами

Індоєвропейська етнічна єдність зазнала низки поділів, доки не вийшла на такий підрозділ як спільнота. Спершу єдність поділилася на східних і західних індоєвропейців; такий поділ відтворювали й на дальших рівнях. Кожна половина поділилася, також, навпіл. По тому кожна чверть зазнала такого ж подвійного поділу: чотири гурти по чотири спільноти в кожному. Загалом, єдність поділилася на 16 спільнот. Та кількість була, певно, нормативною, оскільки в міфоепічній традиції низки спільнот відзначено 16 „кращих країн” (іран.) або Великих племінних країн (інд.). Розселення індоєвропейських народів засвідчує той поділ на гурти: 1-ий східний - Азія, 2-ий - північно-східна Європа; 1-ий західний - південно-східна Європа, 2-ий - західна Європа.

Індоєвропейці західні східні 2-ий гурт 1-ий гурт 2-ий гурт 1-ий гурт
кельти італьці ілірійці венети	греки вірмени фракійці фригійці	германці хети балти слов’яни	індійці іранці дарди тохари

Самоназву єдності добачали в самоназві індійців (а також іранців) - ар’я. Проте, то є, певно, лише наслідок, тобто форма фонетично відмінна від первісної самоназви. З іншого боку, основу * ar- знаходимо в самоназвах усіх спільнот перших гуртів східних і західних індоєвропейців: arya - arya - darda - arśi та hraikai - arim - thrakoi - phrygoi (у трьох останніх із метатезою ra-/ ry- ← ar-). На особливу увагу заслуговує етнонім darda, що, ймовірно, засвідчує первісний приголосний по основі, а його редуплікація на початку (чи інтерфіксація) вказує, вірогідно, на те, що самоназва індоєвропейців мусить мати називник (перший або ініціальний приголосний), хоч би й нульовий. Таким чином, можна виснувати, що самоназва індоєвропейців мала таку собі стандартну будову: називник (нульовий) - основа (плавний сонант) - показник (зубний проривний) - закінчення (іменників множини) та наголос, мабуть, на закінченні: *ardés ← *. - r - d - és. Брак називника в самоназві індоєвропейців передбачає наяву його в самоназві іншої єдності, спорідненої з індоєвропейцями. Принагідно зауважимо, що інший плавний сонант створює подібний етнонім: *albés (← * lbés) ілір. albanoi, клт. albioni, іт. Alba Longa, герм. nordalbingi. Проте, первісний вигляд зазнає фонетичної переміни у фонопарі етнонімів *upes - *spes: герм. ubii, гр. ophioi тощо.

Нові етнічні одиниці - спільноти потребували самоназви. Природно нею ставала варіація самоназви єдності. Проте, її взяли собі лише вісім спільнот 1-их гуртів східних і західних індоєвропейців. Натомість, спільноти 2-их гуртів удалися до заступлених етнонімів: „люди” - германці, хети, балти; „нащадки велетів, предка людей та предка їхніх богів” - ілірійці, італьці; „нащадки людського бога” - слов’яни, венети (за ім’ям його брата - руйнівника світу ніхто не назвався). Самоназва кельтів базує, певно, на фонетичній варіації основи самоназви єдності *ar-/ *el-. Пару їй склала нова самоназва греків - геліни, що, таким чином, перейшли з першої вісімки спільнот до другої. Зворотній перехід на місце греків здійснили, здається, хети, що замінили заступлену самоназву *luda „люди” (трад. лідійці) на *Mira, що виглядає як метатеза до самоназви arim „вірмени”. Такий обмін був, певно, нормативним з огляду на те, що серед згаданих 16-ти „кращих країн” одна була ніби чужинською (Камбоджа в індійців, Гапта-Гінду в іранців, Перс-Гайк у вірменів, русь у слов’ян).

arya arya hraikai				arim mira	darda arśi thrakoi phrygoi
	hellēnes keltoi	venedi veneti	iapodi samnītes	manni žemaitai	luda

Заступлені самоназви відсторонюють самоназву єдності, але не усувають її цілковито. Друга вісімка спільнот (з хетами та без греків) зберігає її на наступному рівні поділу. Його становлять давні племена або гілки спільноти. Перше (чи перша) серед них якраз і зберігає первісний етнонім. Щоправда, не знаходимо його в германців, не знаємо його у венетів, але знаходимо в іранців.

Mira aregala arrupini aricii rani arevaci levaci arizantu

Mila zemigala ramigala iapusci sabelli sloveni lemovici remi gelonoi ...

nantuates sontiates

luva sambai iapygi sabini anti orobii leuci Gava

regni segni

luda žemaitai iapodi samnītes veneti latovici raeti dahae ...

Можливо, річ у тім, що самоназва іранців збігається з самоназвою індійців. Похідним від нього вважають етнонім alani. Варто припустити ще один обмін: германці ↔ іранці.

Припущення про належність самоназви індоєвропейців до фонопари етнонімів 1-го типу (з чергуванням браку та наяви називника) підтримує фонопара етнонімів 1-го типу племен 1-ої групи d/t-гілки всіх спільнот. Ті етноніми містять як основу й показник, як і самоназва єдності: *ardés (← rdés). Парний етнонім має за називника спірант: *serdes. У провідних гілках за називники других у фонопарах етнонімів обох типів правлять лише два звуки: K-, K-, S-, S- та S-, S-, K-, K-. У слов’ян і балтів бачимо метатезу ra-/ re- ← ar-, а

ordovices ... Ardea ... ardiei sardeati ... ...

arkadoi *kallistoi Artzakh Širak artaki serdi ... ...

harudes swardones Arzava ... Retavas Kretinga radimiči seradziani

aratta çurasena aorsoi siraka siradž ... ... ...

в греків уставлений звук -k-. Іранці ніби передали показники до етнонімів фонопари 2-го типу v/b-гілки (parsa, parδava - kurdmandž); у другому етнонімові його бракує у вірменів.

Самоназва індоєвропейців належить, імовірно, до фонопари (ба навіть, фоноквартету) етнонімів. Пару їй може скласти самоназва іншої єдності, що також належала до так званої бореальної етнічної сукупности.

Уральці * k - ar -
Самодійці harjo Прибалт. Фіни karja		Об. угри jugra Волз. Фіни erzia		Саами sabme Перм’яки ud		... Юкагири? odul
Алтайці * t - ar -
Айни? ajnu ...	Японці va Корейці pujo		Маньчжури magia Тунгуси momogir		Монголи tatar Тюрки türk

Самоназви уральської та алтайської єдностей містили, певно, ту саму основу ar-, оскільки її збережено самоназвами їхніх підрозділів, та, мабуть, у рівній пропорції з заступленими самоназвами 2:2. „Божий” добір називників може вивести добірку етнонімів тих єдностей поза межі фоноквартету: *ar- - *kar- - *tar - *par- - *mar-/ *nar- - *sar- тощо. Алтайці зберігають самоназву в етнонімах племен різних підрозділів єдности, якщо той підрозділ має заступлену самоназву. Наприклад, у корейців за міфом було три „гілкові” етноніми: корьо, йон та пуйо, а в тюрків - чотири: карлук, калач, кангли, кипчак (до яких можна додати кимак і китаї). Щоправда, називник k- є нібито „уральським”, пор.: karja-la „карели”.

Скидається на те, що основу ar- мала й самоназва афразійської єдности та двох її підрозділів у щирому вигляді, а одного - в метатезному. Три або чотири підрозділи мають показникові самоназви вигляду hVC-. Самоназва одного підрозділу, і він самий, лишається загадкою. Зважимо на метатезу в етнонімах aram - amurru, пор.: arim - mira „вірмени - хети”. Таку ж пару складають, імовірно, самоназви арабів та євреїв, нащадків Арфаксад: ‘arab - ‘ībrī.

khuš khausa	micraim - khem phut	khanaan (khna, ken) amurru	arpha(ksad) aram
кушити хауса	стд. єгиптяни ?	ханаанеї амореї	*арфи арамеї

Отже, самоназву єдности збережено як варіацію в самоназвах восьми спільнот 1-их гуртів східних і західних індоєвропейців із обміном „греки” ↔ „хети” (чільник 1-го західного гурту та 2-ий етнонім східного гурту). Вісім інших спільнот зберігають її в самоназві давнього племені, першої в лаві r-гілки. У всіх зазначених прикладах збережено основу ar-. Укупі з показником ar-d- самоназву єдности зберігають, передусім, перші етноніми фонопари 1-го типу d/t-гілки, певно, всіх іє. спільнот (бракує матеріалу венетів, фригійців і тохарів). До розкладу потрапляє низка тих етнонімів, що їм науковцями дописано певну етимологію, або вони й так потрапляють до словника з певним значенням, напр., інд. „арієць; доброрідний”; гебр. „потойбічний, з того боку (берега) Євфрату” тощо. Проте, всистемленість поділу єдности з ретельним добором етнонімів етнічних об’єднань та їхньою складною будовою змушує втриматися від передчасних припущень. На окрему увагу заслуговують стосунки фонетичного складу та семантичного навантаження багатьох нормативних етнонімів. Основа самоназви індоєвропейців знаходить відповідників, як у межах бореальної сукупности, так і поза ними, в афразійців, де стикаємося з особливим типом показниковим етнонімів, знаних, однак, германцям та прибалтійським фінам, а також, імовірно, кавказцям (hatti, hurriti). Ще один різновид із плавними називниками знаходимо в кельтів rVC- - lVC-.

Література.

Павлюк М.В. Самоназва етнічної єдности/ Х НТК ЗДІА. - Ч.ІV. - Запоріжжя: ЗДІА, 2005. - С.66-67.

Павлюк М.В. Нормативний поділ алтайської єдности/ ВНПІК „Соціум. Наука. Культура”. - К.: ТОВ „ТК Меганом”, 2006. - С. 26-28.

Павлюк М.В. Розселення прибалтійсько-фінських племен/ ВНПІК „Простір і час сучасної науки”. - Ч.1. - К.: ТОВ „ТК Меганом”, 2006. - С. 51-55.

Павлюк Микола Васильович

Запорізька державна інженерна академія

кафедра українознавства, ст.. викладач

69097 м. Запоріжжя

вул.. Запорозького козацтва 15-б, кв. 25

(0612) 277-00-06