УДК 631.3 (091)

Джулай В. І.

(головний фахівець центру “Черкасагропромпродуктивність
інституту “Украгропромпродуктивність”)

Історико-економічні показники розвитку підприємств сільськогосподарського машинобудування в Україні
в 80-90 рр. XІX ст.

Сучасний стан економіки України вимагає детального вивчення економічної історії розвитку всіх галузей агропромислового комплексу, в тому числі сільськогосподарського машинобудування, без чого не можливо не лише створення ефективних ринкових механізмів, але й будь-яке успішне функціонування в державі нормальних виробничих відносин.

У другій половині XІX ст. відбулися важливі соціально-економічні перетворення в промисловому розвитку Російської імперії, до складу котрої входило більшість українських земель, дані перетворення надали поштовх інтенсивному розвитку промисловості, сприяли індустріальному піднесенню країни в цілому та сільськогосподарського машинобудування зокрема.

Основні тенденції розвитку галузі на українських землях, котрі входили до складу Російської імперії, у другій половині XІX ст. виявили проблематичність дослідження даного питання. Досліджували даний процес у своїх працях такі відомі науковці, як І. Гуржій, П. Худяков, П. Лещенко, В. Кирпичев, Я. Розенфельд, К. Клименко, П. Мінін, Ю. Мілонов, В. Черняєв, О. Нестеренко, Л. Кафенгауз, Ф. Лось, П. Хромов, Т. Дерев’янків та ін.

Якщо на початку 60-х років XІX ст. на українських землях працювало не більше 30 невеликих машинобудівних підприємств, то вже в 1884 р. – в восьми українських губерніях (не включаючи Таврійську) діяло вже 70 заводів, котрі виробляли продукції на 6387000 крб., загальне споживання сільськогосподарських машин у зазначений період складало суму 17,2 млн. крб. в тому числі внутрішнього виробництва 9,6 млн. крб.

Уже до 1885 року, тобто впровадження мита на імпортну сільськогосподарську техніку в період 1864-1880 pp. починають виникати ряд заводів, котрі виробляли продукцію для сільськогосподарського виробництва. Це насамперед заводи Я. Гена в Одесі (1865 р.); Краузе і Бургардга в Єлизаветграді (1868 p.); П.Тіссена (1870 p.). Румпеля (1872 p.) і Гільденбранда (1874 p.) у Хортиці; Билинно-Фендеріха в Одесі і Мельгозе в Харкові (1873 p.); Жейнова в Бердянську і Мерецького в Новій Олександрії (1875 р.), братів Ельворті в Єлизаветграді (1879 р.).

Починаючи з 80-х років південно-західний економічний район Російської імперії (сучасна Україна) займає перше місце по виробництву сільськогосподарських машин. Значного розвитку сільськогосподарське машинобудування досягло в Харківській, Київській, Катеринославській, Херсонській та Таврійській губерніях. До цього центром їх виробництва були привіслянські і прибалтійські губернії.

Стосовно видів сільськогосподарської техніки, котру виробляли українські губернії, то в кінці XІX ст. вироблялися майже всі види простих сільськогосподарських машин і знарядь за виключенням деяких спеціальних борін, снопов’язалок та деяких приборів спеціального призначення. Виробництво сільськогосподарських машин гальмувалося відсутністю необхідних для них матеріалів, вітчизняна металургія того часу не забезпечувала сільськогосподарське машинобудування сталлю та чавуном необхідної якості, котрі доводилось імпортувати із-за кордону.

Спеціалізація виробництва в кінці XІX ст. в Україні стосовно ґрунтообробних машин та знарядь, розташовувалася так: в Катеринославській губернії – 33 підприємства, в Херсонській – 16 та 19 у Таврійській відповідно. Значно менше було розвинуто виробництво сівалок, котрі вироблялися в зазначений період в Одесі: завод купця Генна, в Єлізаветграді – завод Ельворті, в Києві з 1898 р. – заводи Гретера та Криванка, Фільферта й Дедіна. Одним із найбільш розвинутим у той період було виробництво плугів особливо однокорпусних однокінних.

Зі знарядь праці сільськогосподарське машинобудування найбільший розвиток у 90-ті роки XІX ст. отримало виробництво плугів. Як свідчать статистичні дані в 1890 р. їх випускалося не менш 100000 штук у рік. Типи плугів, як правило були скопійовані з різних іноземних марок, таких як Сакка, Єккера, Говода, Рансома з подальшим удосконаленням. Так граф О.О. Бобринський розробляв самостійні проекти, за якими створювалися оригінальні плуги. Професори К.Г. Шіндлер та В.П. Горячкін не тільки досконало вивчили особливості будови машин іноземного та вітчизняного виробництва, а й першими приступили до теоретичного й науково-експериментального обґрунтування будови й роботи сільськогосподарських машин та їх робочих органів, дали завершені відповіді або вказали на методику рішення численних теоретичних питань.

Друге місце після плугів у виробництві сільськогосподарських знарядь займали жатки лобогрійки, котрі були широко розповсюджені в Україні. В 90-х роках XІX ст. їх виробництвом були зайняті близько 20-ти заводів, обсяг виробництва досягав 29000 штук. Окрім вищезгаданої продукції сільськогосподарські машинобудівні заводи випускали також сівалки, прості та напівскладні молотарки, віялки, сортувальні машини. Що до складних машин, як локомобілі, парові молотарки, жатки-снопов’язалки, жатки із самоскидальним апаратом, то тут пропозиція на них покривалася імпортом. Хоча були спроби їх вироблення на заводах Грієвза та Ельворі. Однак ця спроба не отримала розвитку.

Отже можна зробити висновок, що в 90-х р. XІX розвиток сільськогосподарського машинобудування був динамічний і асортимент виробів охоплював широку номенклатуру, щоправда, був недостатній серед складних сільськогосподарських машин.