Козимирська Т.І.

Національний університет кораблебудування ім.адм.Макарова

ОСНОВНІ НАПРЯМИ РЕФОРМИ МОВНОЇ ОСВІТИ У ВНЗ УКРАЇНИ

 

 

У сучасному світі, який виходить у третє тисячоліття, розвиток України визначається у загальному контексті Європейської інтеграції з орієнтацією на фундаментальні цінності західної культури. Згідно зі "Стратегією інтеграції України до Європейського Союзу", затвердженої Указом Президента України, поряд з іншими напрямами європейської інтеграції культурно-освітній та науково-технічний займають особливе місце, зумовлене потен­ційною можливістю досягти вагомих успіхів у інтеграційному процесі саме на цих напрямах. Вони охоплюють галузі середньої і вищої освіти, перепідготовку кадрів, науку, культуру, мистецтво, технічну і технологічну сфери.

Проблеми, пов`язані із реформуванням вищої освіти, зокрема у галузі викладання іноземних мов, розглянуті у ряді документів, таких як, “Конвенція про визнання кваліфікацій, які належать до вищої освіти у Європейському регіоні”(Лісабон, 1997), Сорбонська декларація (Париж, 1998), “Національна доктрина розвитку освіти в Українї у ХХІ столітті”(2001), “Закон про вищу освіту”(2002), “Про лінгвістичну діверсифікацію та вивчення мов”(Комісія європейських общин, Брюсель, 2002).

Одним із головних напрямів реформування мовної освіти є вивчення та викладання мов згідно з вимогами Ради Європи, які були розроблені представниками країн-учасників проектів у сфері сучасних мов при Раді Європи (“Загальноєвропейські Рекомендації з мовної освіти: вивчення, викладання, оцінювання”, Відділ сучасних мов, Страсбург, 2001). Рекомендації Ради Європи (далі - РРЄ) слугують головній меті Ради Європи, яка визначена так: “досягти більшої єдності членів європейської спільноти і йти до цієї мети шляхом об'єднання спільних зусиль у галузі культури”[1] із дотриманням трьох головних принципів, викладених у передмові до Рекомендацій:

• багатий спадок різних мов і культур у Європі є цінним спільним джерелом для захисту і розвитку, і тому головним завданням освіти є перетворення цієї розмаїтості з пере­шкоди у спілкуванні на джерело взаємного збагачення та розуміння;

• лише шляхом кращого володіння сучасними європейськими мовами можна полегшити спілкування та взаємодію між європейцями з різними рідними мовами заради підтримки європейської мобільності, взаєморозуміння і співпраці, та подолати упередження і дискримінацію;

• держави-члени Ради Європи, приймаючи або розвиваючи національну політику в галузі викла­дання та вивчення сучасних мов, можуть досягти вимог для подальшої співпраці та координації політики [1].

Визначаючи пріоритетною освітньою метою підготовку до життя у демократичному суспільстві Комітетом Міністрів Ради Європи було визначено “запровадження методів викладання сучасних мов, які стимулюють незалежність думки, судження та дії у зв`язку з соціальними вміннями та відповідальністю”[1]. Одним із важливих понять у межах підходу до викладання мов є “плюрилінгвізм”, який, на відміну від більш поширеного поняття “мультилінгвізму” (диверсифікація та урізноманітнення мов), передбачає формування комунікативної компетенції із взаємодією мовних знань та досвіду у процесі розширення індивідуального мовного досвіду особистості в різних культурних аспектах і далі до мов інших народів.

При визначенні рекомендацій щодо викладання іноземних мов у контексті реформи мовної освіти доцільним може вважатися прийняття діяльно-орієнтованого підхіду, коли користувачі мови й ті, що її вивчають, є, насамперед, “соціальними агентами”, або ж членами суспільства. При цьому вивчення мови, як й її використання, включає в себе дії, що виконуються особами, які в ролі окремих індивідів чи соціальних агентів розвивають ряд компетенцій, як загальних, так і – особливо – комунікативних мовленнєвих компетенцій. Комунікативна мовленнєва компетенція може розглядатись як така, що складається з певних компонентів: лінгвістичного, соціо­лінгвістичного та прагматичного. До кожного з цих компонентів входять, зокрема, знання, вміння і навички. Лінгвістичні компетенції включають лексичні, фонологічні, синтаксичні знання і вміння та інші параметри мови як системи незалежно від соціолінгвістичного значення їх варіантів та від прагматичних функцій їх реалізації.

 Для організації вивчення мови РРЄ запропоновані шість головних рівнів володіння мовою (далі – РВМ):

          Встановлення складу загальнорекомендованих рівнів ніякою мірою не обмежує спосіб, який різні інститути різних педагогічних культур можуть обрати для організації або опису власних систем рівнів та їх модулів.

Комунікативна мовленнєва компетенція (КМК) того, хто вивчає мову (користувача), реалізується у виконанні різних видів мовленнєвої діяльності, а саме: сприймання, продукція, інтеракція або медіація (зокрема усна або писемна). Кожен з цих типів діяльності може бути пов'язаний з текстами в усній або письмовій формах, або в обох.

Рецептивні види діяльності включають читання про себе та сприймання джерел інформації. Вони також відіграють важливу роль у численних формах навчання (розуміння змісту лекції, користування підручниками, опрацювання рекомендацій і робота з документами). Продуктивні види діяльності виконують важливу функцію у численних академічних та професійних сферах (усні презентації, писемне тренування (навчання, завдання та доповіді).

Будь-який мовленнєвий акт здійснюється у контексті певної ситуації в рамках однієї із сфер діяльності та організації суспільного життя. Вибір сфер до діяльності, в яких мають бути підготовлені ті, хто вивчає мову, має першочергове значення для подальшого відбору ситуацій, цілей, завдань, предметів мовлення і текстів для навчальних і контрольних матеріалів та видів роботи. Користувачі повинні пам'ятати мотиваційне значення вибору сфери, близької інтересам сьогодення, поряд з їх корисністю у майбутньому. У контексті головних цілей процесів вивчення та викладання мови може бути корисним виділити, зокрема, такі сфери:

•  особиста сфера (сфера особистих інтересів)

• публічна сфера, в якій суб'єкт навчання діє як член загальної спільноти або якоїсь організації. Він/вона виконує різноманітні види діяльності з різними цілями;

•  професійна сфера, в якій суб'єкт навчання виконує свої посадові чи професійні обов'язки;

•  освітня сфера, в якій суб'єкт навчання бере участь в організованому навчальному процесі, особливо (але не обов'язково) у певній освітній установі.

Серед заходів щодо впровадження реформи мовної освіти у внз України є створена типова навчальна програма для викладання англійської мови професійного спрямування “National ESP Curriculum for Universities”, що є спільною ініціативою Міністерства освіти та науки України та Британської Ради в Україні. Вона базується на рекомендаціях Ради Європи та передбачає розроблення навчальних модулів, які відповідатимуть вимогам національної кредитно-модульної системи. Програма має на меті формування у студентів професійних мовних компетенцій, що сприятиме їхньому ефективному функціонуванню у культурному розмаїтті навчального та професійного середовищ.

Література:

1. Council of Europe (2001) Common European Framework of Reference for Languages: Learning, Teaching and Assessment. Cambridge: Cambridge University Press.