Педагогічні науки, сучасні методи викладання

Соболь Н. М.

Хмельницький національний університет

Глибинна індивідуалізація як один із дидактичних підходів до організації навчально-виховного процесу у вищих навчальних закладах освіти

Перебудова усіх сфер життя нашого суспільства, активне залучення людського фактору як важливого чинника у діяльності усіх структур, призводить до пошуку нових підходів вирішення найрізноманітніших проблем які постають перед нашою державою сьогодні. Національна система освіти не стала винятком. Вона перебуває у постійному розвитку, що обумовлено багатьма чинниками: економічними, політичними, соціальними тощо. Серед найбільш важливих загальних проблем сучасної освіти можна назвати невідповідність якості освіти сучасним вимогам, прагматичну орієнтацію освіти, що не сприяє розвитку особистості, недостатню доступність якісної освіти для широких мас населення. Основними шляхами вирішення цих проблем визначені такі:

1. Створення нової філософії випереджаючої освіти, яка включає фундаменталізацію освіти, інтеграцію гуманітарної та природничої освіти та інноваційне навчання.

2. Застосування розвивальної освіти, що передбачає її гуманістичну орієнтацію, гнучке проблемне навчання, використання креативних інформаційних технологій.

3. Інформаційна підтримка освіти, яка виявляється у розвитку дистанційного навчання, створенні доступних баз даних, впровадженні телекомунікаційних технологій.

Ключем до реалізації на практиці багатьох із вищезазначених заходів, на нашу думку, є застосування у навчально-виховному процесі глибинної індивідуалізації. Вважаємо доцільним введення цього явища до педагогічної практики, а словосполучення, що його позначає до розряду педагогічних термінів. Тому метою даної статті є визначення поняття глибинної індивідуалізації та роз’яснення основних ідей щодо її використання у процесі професійної підготовки фахівців у вищих навчальних закладах.

Якщо ми візьмемо поняття диференціації навчання, яке визначається як «форма організації навчальної діяльності студентів, у якій враховуються їх нахили, інтереси і здібності» і порівняємо його з визначеннями індивідуалізації навчання, чи, іншими словами, індивідуальним підходом у навчанні, то виявимо, що суттєвої різниці у сутності цих понять не спостерігається. Як доказ наведемо визначення, подані в авторитетних педагогічних виданнях. «Український педагогічний словник» С. Гончаренка визначає індивідуалізацію процесу навчання як «організацію навчально-виховного процесу, при якій вибір способів, прийомів, темпу навчання враховує індивідуальні відмінності учнів, рівень розвитку їх здібностей до навчання. У «Педагогічній енциклопедії» за редакцією І. А. Каірова, Ф.М.Петрова наводиться наступний опис індивідуального підходу у вихованні: «…передбачає організацію педагогічного впливу з урахуванням індивідуальних особливостей особистості дитини. …Для здійснення індивідуального підходу вчитель повинний постійно спостерігати за учнями і вивчати їх у процесі їх діяльності, оскільки йому необхідно знати індивідуальні особливості дітей, розуміти причини тих вчинків, які потребують застосування виховних впливів».

Психологічні джерела дають аналогічні визначення цього поняття. «Психологічний словник» під редакцією В.П.Зінченка, Б.Г.Мєщєрякова трактує індивідуальний підхід як «важливий психолого-педагогічний принцип, згідно з яким у навчально-виховній роботі з дітьми враховуються індивідуальні особливості кожної дитини». Те ж визначення знаходимо у «Сучасному словнику по психології», автором якого є Юрчук В.В.

Аналіз поданих вище визначень дозволив зробити наступні висновки:

1. У сучасній психолого-педагогічній науці не існує чіткого розмежування понять індивідуалізація навчально-виховного процесу та диференціація навчально-виховного процесу. На нашу думку це пояснюється тим, що індивідуальний і загальний підходи є двома крайніми проявами диференційованого підходу, де загальний підхід можна позначити як 0% диференціації, а індивідуальний – як 100%-ову диференціацію.

2. За період, який ми відстежували (1965-2003 роки), відбулась еволюція у розумінні поняття індивідуалізація. У 1965 році суб’єктом, що здійснює індивідуальний підхід до навчання та виховання вважали вчителя; джерела кінця 90-х років 20-го століття зовсім не називають його; на початку 21-го століття, з введенням у педагогіку суб’єкт-суб’єктного підходу приходить розуміння того, що учень також відіграє значну роль у процесі індивідуалізації навчально-виховної діяльності. Так І.В.Зайченко відзначає, що «зрозуміти глибинні характеристики особистості за зовнішніми актами поведінки дуже важко і не завжди вдається. Потрібно, щоб сам вихованець допомагав вихователю. … Це найкоротший та вірний шлях до діагностики глибинних якостей особистості

3. Нашими попередніми дослідженнями було доведено, що студентами вищих навчальних закладів в основному є люди, які мають достатній рівень знань та соціальний досвід, щоб за незначної початкової допомоги викладача усвідомлювати наявність, чи відсутність потрібних для виконання певних професійних задач характеристик власної особистості і організовувати свою навчально-виховну діяльність з урахуванням цього. Тобто студент вищого навчального закладу має значні можливості для того, щоб в умовах суб’єкт-суб’єктних відносин з викладачем взяти на себе провідну роль у процесі індивідуалізації навчання та виховання.

Таким чином глибинну індивідуалізацію навчально-виховної діяльності у вищому навчальному закладі можна визначити як процес дослідження та врахування студентом якостей власної особистості, необхідних для виконання певної навчальної чи професійної задачі. Викладач виконує у цьому процесі роль консультанта. Глибинна індивідуалізація створює основи для формування індивідуального стилю навчання і діяльності студента.

Відомості про автора:

Соболь Наталія Миколаївна, к. пед н., доц. кафедри іноземної філології Хмельницького національного університету;

м. Хмельницький, вул.. Інститутська 4, кв.35;

тел. 8(097)4530090