Право/2.
Адміністративне і фінансове право
Каблов Д.С.
ад'юнкт
кафедри адміністративного права і процесу Донецького юридичного інституту МВС
ЛДУ ВС України.
Роль громадських формувань з охорони громадського порядку у захисті прав
громадян.
Завданням держави є не тільки наділення громадян широким комплексом прав і
свобод, але і створення умов для їх належної реалізації. Стаття 3 Конституції
України, визначає, що метою держави є забезпечення прав і свобод громадян. Також
у ст. 36 Конституції України говориться, що громадяни України мають право на
свободу об'єднань в політичні партії та громадські формування для здійснення і
захисту своїх прав та свобод і забезпеченню своїх політичних, економічних,
соціальних, культурних та інших інтересів. З огляду на різноманіття прав і
свобод громадян, закріплених у Конституції України, вони реалізуються у певних
сферах суспільного, економічного, політичного життя. Ці сфери не виступають
ізольовано одна від одної, вони перетинаються, і тому, в окремих випадках може
скластися конгломерат суспільних відносин, що підпадають під вплив різного виду
умов, що створюються для реалізації громадянами своїх прав і свобод. Таким
конгломератом виступає громадський порядок, у сфері якого відбувається
реалізація численної частини прав і свобод
або створюються передумови для їхньої реалізації.[1]
Громадяни України відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) мають
право створювати в установленому цим Законом порядку громадські об'єднання для
участі в охороні громадського порядку і державного кордону, сприяння органам
місцевого самоврядування, правоохоронним органам, Прикордонним військам України
та органам виконавчої влади, а також посадовим особам у запобіганні та
припиненні адміністративних порушень і злочинів, захисті життя та здоров'я
громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, а
також у рятуванні людей і майна під час стихійного лиха та інших надзвичайних
обставин.
Громадські формування з охорони громадського порядку і державного кордону
можуть бути створені на засадах громадської самодіяльності як зведені загони
громадських формувань, спеціалізовані загони (групи) сприяння міліції та
Прикордонним військам України, асоціації громадських формувань тощо.[2]
Громадські формування з охорони
громадського порядку і державного кордону
створюються і діють
у взаємодії з правоохоронними органами, Державною прикордонною службою
України, органами виконавчої влади
та органами місцевого самоврядування, додержуючись принципів
гуманізму, законності, гласності, добровільності, додержання
прав та свобод людини і
громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб,
рівноправності членів цих
формувань.
Згідно Закону „Про громадські формування по охороні громадського порядку” їх основними завданнями є охорона прав і
законних інтересів громадян, активна участь в попередженні і припиненні
правопорушень, охорона громадського порядку, власності, участь в роботі по
вихованню людей у дусі пошани законів і підвищення рівня безпеки дорожнього руху
та боротьба з дитячою бездоглядністю і правопорушеннями неповнолітніх.
Утворені громадські формування по охороні громадського порядку і державного
кордону повинні позитивно впливати на стан громадського порядку і громадської
безпеки. Так, ст. 9 Закону України "Про участь громадян в охороні
громадського порядку і державного кордону" основною задачею громадського
формування по охороні громадського порядку і державного кордону у сфері
громадського порядку визначає надання допомоги органам внутрішніх справ у
забезпеченні громадського порядку і громадської безпеки, попередження
адміністративних проступків і злочинів.
Характеризуючи докладніше основні завдання
громадських формувань, слід зазначити, що їх дії по охороні прав і законних
інтересів громадян припускають, перш за все,
гарантію недоторканності особи, її життя, здоров'я, честі і гідності,
всього комплексу наданих їй суспільством прав і свобод, а також особистої
власності від протиправних посягань.
Заслуговує на увагу позиція
Колпакова В.К. який вказує, що всі громадські
формування, з якими взаємодіє міліція, можна розділити на 2 групи.
По-перше, це ті, які спеціально були створені для боротьби з правопорушеннями,
охорони порядку та захисту прав громадян. До них відносяться ради громадських
пунктів охорони порядку, ради профілактики правопорушень трудових колективів,
добровільні народні дружини і їх спеціалізовані формування, товариські суди. Їх
внесок в правоохоронну практику оцінюється, перш за все, рівнем і ефективністю
боротьби з правопорушеннями, станом охорони громадського порядку на територіях
і в сферах їх функціонування.
По-друге, це ті, для яких охорона громадського порядку, захист прав
громадян, боротьба з правопорушеннями виступає як функція, супутня їх основній
господарській або соціально-культурній діяльності. До них відносяться
громадські, селищні, сільські, вуличні, квартальні, дільничі, домові комітети;
ради ветеранів війни і праці; батьківські комітети; агітаційні колективи по
роботі серед населення і інші. Беручи участь в рішенні інших важливих питань
державного і суспільного життя, ці формування попутно займаються і
правоохоронною діяльністю.[3,с.9-10]
Права людини вимагають не тільки гарантій їхньої належної реалізації, а і
таких засобів, що могли б "відгородити" людину від можливих посягань
на них. Тому в правовій системі кожної держави існують різні юридичні засоби
охорони прав людини. До них належать усі юридичні засоби, що виконують
превентивну функцію, спрямовані на запобігання порушень прав людини.
Активність участі в попередженні і
припиненні правопорушень виявляється в результатах діяльності громадських
формувань: своєчасному і повному припиненні порушень прав громадян під час
патрулювання; в тому, що дружинники не обмежуються реагуванням на очевидні
порушення, а ведуть їх пошук; займаються виявленням і усуненням причин
правопорушень і умов, сприяючих їх здійсненню, і нарешті, в досягненні
скорочення або повного викорінювання порушень правопорядку на обслуговуваній
території.
Члени громадських формувань спiльно з працівниками органів внутрішніх справ
та військовослужбовцями Прикордонних військ України затримують i доставляють до
органу внутрiшнiх справ, пiдроздiлу Прикордонних вiйськ України, штабу
громадського формування з охорони громадського порядку або громадського пункту
охорони порядку осіб, які виявили злісну непокору законним вимогам члена
громадського формування з охорони громадського порядку i державного кордону i
не виконують вимог щодо припинення адміністративного правопорушення;
Також громадські формування з громадського порядку беруть участь в
культурно-масових заходах виконуючи свої функції по забезпеченню прав громадян та
охороні громадського порядку.
Проблема захисту прав і свобод
громадян у сфері громадського порядку - це одна із широкого кола проблем, що
має місце на шляху побудови правової держави.
У зв’язку з чим і є необхідність створення громадських формувань з
охорони громадського порядку для захисту прав і свобод громадян у цій сфері.
За допомогою
організації взаємодії органів внутрішніх справ і формувань, які здійснюють
охорону громадського порядку, досягається максимально повне використання
можливостей кожної із взаємодіючих сторін, які використовують різні засоби й
методи рішення задач, що стоять перед ними. Цим врешті-решт і забезпечується
успішне досягнення загальних цілей
Підсумовуючи, слід зазначити, що громадські формування з охорони
громадського порядку є надійним помічником органів внутрішніх справ у
попередженні і припиненні порушень прав і свобод громадян, і на сучасному
етапі, тоді коли йде зріст злочинності, його можна подолати тільки взаємодією
міліції та громадських формувань.
Джерела.
1. Конституція
України: Офіц. текст: Коментар законодавства України про права та
свободи людини і громадянина: Навч.посібник
/Авт.-упоряд. М.І. Хавронюк. – К.: Парламентське вид-во. – 1999.
2. Закон України
від 22 червня 2000 року “Про участь громадян в охороні громадського порядку і
державного кордону” // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 40, ст.
338
3. В.
К. Колпаков. Взаимодействие милиции и общественности
в сфере правопорядка: Учебное пособие:—К.:
Украинская академия внутренних
дел, 1993,—80 с.