Кружева Т.В.

Інститут психології Ім.. Г.С Костюка АПН України (Київ)

До проблеми психофізіологічного забезпечення

готовності студентів до педагогічної діяльності

Соціально-економічні та політичні зміни в нашій Державі викликали суттєві зміни всієї системи освіти. Нові висоти соціального прогресу потребують педагога, здатного до швидких соціальних і психологічних перебудов, з високим рівнем академізму та професіоналізму, високою активністю та конкурентоспроможністю, здатністю сприймати педагогічні новації та впроваджувати їх в життя. Натомість, темпи переходу сучасної школи на новий якісний рівень не відповідають сучасним вимогам. Однією з причин цього є недостатня професійна компетентність значної частини вчительства. Зазначене вище, підтверджує актуальність проблеми психофізіологічного забезпечення готовності студентів до педагогічної діяльності. Ця проблема є гостро актуальною як з соціальної, науково-психологічної так і практичної точки зору.

Як було показано науковцями лабораторії психофізіології в ході виконання НДР "Психофізіологічне забезпечення педагогічної діяльності: системні принципи оцінки, діагностики та корекції” та іншими дослідниками як і будь-яка професійна діяльність, педагогічна має свою специфіку, яку необхідно враховувати при її психофізіологічному забезпеченні. Працю вчителя вирізняють такі особливості, як складність, динамічність, багатоаспектність, поліфункціональність та творча спрямованість (О.А. Абдулліна, В.А. Семіченко). В структурі педагогічної діяльності, зазвичай, виділяють три основні аспекти: конструктивний, організаційний та комунікативний. Педагогічній діяльності притаманні високі емоційні навантаження, регулярна перевтома, постійні стресові ситуації (Т.В. Кружева, О.М.Кокун, І.В. Болотнікова, Г.П. Дзвоник, Ж.А. Ламбуцька, Т.Л. Савченко, Т.М. Ткачук, Т.В. Завадська В.В.) Її відносять до найбільш емоційно напружених видів праці. Наслідком підвищеної стресогенності педагогічної діяльності є те, що у багатьох вчителів наявна підвищена тривожність, фрустрованість, дратівливість, втома, часті головні болі, безсоння, "синдром емоційного вигорання". Значна частина вчителів страждає хворобами стресу - соматичними та нервово-психічними розладами. У третини вчителів показник міри соціальної адаптації нижчий, ніж у хворих на неврози (Л.С. Скрипко, О.М. Кокун). Тому природно, що в якості пріоритетних завдань, науковці називають збереження здоров'я вчителів, захист їх від стресів, профілактику виникнення у них негативних емоційних станів, забезпечення їх професійного довголіття. Тобто, необхідність нагального вирішення проблеми психофізіологічного забезпечення педагогічної діяльності є наочною, зокрема психофізіологічного забезпечення готовності студентів до педагогічної діяльності.

Тривалий час вважалось, що виховання особистості майбутнього вчителя в процесі його професійного навчання забезпечується засвоєнням системи педагогічних знань. І чим більшою була інформаційна насиченість такого навчання, тим кращою вважалася підготовка вчителя. Але практика засвідчила хибність такого підходу. Реальне шкільне життя ставить вчителя в такі ситуації, коли самих тільки теоретичних знань замало, потрібні практичні вміння й навички. Крім того, молодий вчитель починає усвідомлювати, що саме він, його особистість є своєрідним ”інструментом” організації взаємодії з учнями. Так виникає, непередбачена попереднім досвідом навчання, проблема вивчення та вдосконалення власної психотехніки, мовлення, невербальної поведінки, самопізнання своїх власних індивідуально-психологічних особливостей, саморегуляції власного поточного психофізіологічного стану та стану учнів, тобто, професійного навчання, зорієнтованого на його особистісний розвиток, інакше - формування готовності до професійної діяльності.

Організація професійного самовиховання, як особливої системи дій педагогів вищих навчальних закладів пов’язана з розглядом її в плані цільового призначення. Роль у цільовому орієнтирі самовиховних зусиль студента відіграє його професійна готовність до самостійної праці, як складна цілісна якість фахівця-педагога. Розгляд феномену цієї якості в загально психологічному аспекті дозволяє стверджувати, що професійна готовність до педагогічної діяльності являє собою цілісну, інтегральну та динамічну множину взаємопов’язаних компонентів. Мова йде про систему, що визначається як заданою метою особистісно зорієнтованого виховання й умовами її реалізації, так і особистістю фахівця – суб’єкта педагогічної діяльності, психологічним, психофізіологічним і практичним забезпеченням його активності в напрямку використання зовнішніх умов та вдосконалення особистісного фахового потенціалу в інтересах безперервного розвитку особистості.

Під професійною готовністю студента розуміють інтегративну якість та суттєву передумову ефективності діяльності після закінчення ВУЗу. Система професійно-педагогічної готовності випускників вищих навчальних закладів включає взаємопов’язані компоненти, а саме: психологічна готовність; практична готовність до виконання педагогічної діяльності; готовність до подальшого вдосконалення себе як спеціаліста, фахівця.

До складу структурних взаємопов’язаних компонентів професійної готовності відносять: наявність установки на професіоналізм; усвідомлення студентом потреби оволодіти комплексом професійно важливих якостей (ПВЯ); розуміння самого себе як творчої людини – фахівця, наявність стійких, необхідних для здійснення педагогічної діяльності, особливостей пізнавальних, вольових та емоційних процесів; адекватні вимогам педагогічної праці здібності, темперамент, риси характеру, адаптаційні можливості; психологічна спрямованість професійної свідомості студента. Структура педагогічної діяльності – один із вихідних пунктів розуміння професійної готовності майбутніх педагогів до праці. В ході попередньої роботи “Психофізіологічне забезпечення педагогічної діяльності: системні принципи оцінки, діагностики та корекції” (2000-2004 рр.) здійснено теоретико-експериментальний аналіз педагогічної діяльності, на основі якого виявлена кількісна та якісна специфіка динаміки психічних і психофізіологічних функцій педагогів різного професійного рівня. Подальша робота в руслі проблеми “Психофізіологічне забезпечення педагогічної діяльності” дозволить конкретизувати психофізіологічну готовність як систему, зрозуміти її не як сутність абстрактних якостей фахівця, а як особистісних цінностей у загальному образі професійного “я”.