Рудавка Н.В.

Інститут економіко – правових досліджень НАН України

ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ ВУГЛЕДОБУВНИХ ПІДПРИЄМСТВ В УМОВАХ РЕСТРУКТУРИЗАЦІЇ ГОСПОДАРСЬКОГО КОМПЛЕКСУ ШАХТАРСЬКИХ МІСТ

Реструктуризація вугільної промисловості має значне теоретичне і практичне значення як великомасштабний, регульований державою процес структурних перетворень економічної системи шахтарських міст в умовах ринкової трансформації.

Питання реструктуризації досліджено в наукових працях вітчизняних і зарубіжних вчених таких як В. Литвіна, В. Василенка, В. Кавиршиної, М. Дацишина, М. Долишного, Н. Тимчука, В. Скогорева, І. Лукінова, П. Кругмана, тощо.

Вугільна галузь, яка безпосередньо впливає на стан паливно – енергетичного, коксохімічного і металургійного секторів національної економіки, вже тривалий час існує за рахунок дотацій з бюджету. Фізичний знос обладнання для очисних забоїв, технологічного комплексу поверхні, шахтного транспорту, та відсутність державної підтримки на оновлення основних засобів, негативно відобразилось на результатах функціонування підприємств.

Динаміка показників роботи вугільної галузі Донецької області характеризується істотним погіршенням якісних і кількісних показників вугледобування (табл.1.).

При оцінки результативності функціонування шахт основне значення надається, в першу чергу, різноманіттю гірничо – геологічних умов залягання та природної якості вугільних запасів. Вплив природних факторів призводить до відмінностей в рівнях витрат і прибутковості окремих вугільних підприємств і дільниць. По мірі експлуатації шахт гірничі роботи значно переміщуються в глибину земних надр, що супроводжується подовженням виробничих комунікацій та скороченням їх продуктивності. В результаті добуткові можливості дільниць поступово скорочуються, а економічні показники погіршуються. Проведення періодичної реконструкції вугільних підприємств являється не тільки засобом економічно вигідного оновлення, але і умовою їх фізичного існування.

Таблиця 1. Основні техніко – економічні показники функціонування вугільної промисловості Донецької області (тис. т).

Найменування показників	Період, роки
	2001	2002	2003	2004	2005	2006	2007
Добуток вугілля – всього	42754	41484	40312	39615	36451	36407	34953
в т.ч. коксівного	30766	30348	28041	27465	24514	21959	20102
енергетичного	11988	11136	12271	12150	11937	14448	14851
Готове вугілля,	30990	30547	30700	30512	28138	27577	26197
у т.ч. рядове вугілля	12135	13371	16906	17404	15383	14093	14770
продукт збагачення	18855	17176	13794	13108	12755	13484	11427
Випуск концентрату	17031	15467	12519	11709	11601	12491	10518
Готове вугілля для коксування	20906	19740	19220	19519	17092	16577	14903
Середня продуктивність праці, т	19,7	20,8	21,4	21,9	20,9	21,5	21,2
одного робітника промислово – виробничого персоналу з добутку вугілля, т	22,6	23,9	24,7	25,3	24,2	25,0	24,8

Розвідуванні родовища кам’яного вугілля (до глибини 1600-1800 м) складають 43,3 млрд. тон. Добуток вугілля, в сучасних умовах, характеризується вичерпанням технічно доступних пластів потужністю більш 0,8 м. В перспективі відпрацьовуватися будуть тонкі та надтонкі (0,4-0,8 м) пласти, значення яких перевищують 220 млрд. т до глибини 1800 м, що складає 2/3 балансових запасів вугілля Донбасу.

За даними Міністерства вугільної промисловості більш 80% державних шахт, які добувають коксівне вугілля збиткові. Серед підприємств, добуваючих енергетичне вугілля даний показник складає майже 93%.

Бюджетне фінансування виділяється тільки шахтам, які залишились в державному секторі економіки. При цьому, систематичне не дотримування коштів вугільної промисловості, яке виділене під реалізацію програми “Українське вугілля” а також до бюджетних запитів Міністерства за 2001 – 2007 роки склало мінус 5,8 млрд. гривен. Величина потреби вугільного сектора економіки у державній підтримки, яка установлена в запитах Міністерства вугільної промисловості, залишалась постійною і не перевищувала 3,4-4,1% від очікуваних доходів державного бюджету. Одночасно ціни на електроенергію, матеріали, гірничошахтне устаткування за останні роки істотно зросли, якщо з 2005 по 2007 роки ціни на товарну вугільну продукцію збільшились з 219,1 до 296,0 грн. за тону (на 35%), то середньорічні тарифи на електроенергію за даний період зросли з 24,1 до 43 коп/ кВт (на 78%), а ціни на гірничошахтне устаткування – на 182%.

Разом з тим, приватний сектор вітчизняного вугледобування характеризується позитивними економічними показниками, тобто, беззбитковістю і бездотаційною роботою, добуваючи майже 46% товарної вугільної продукції, у тому числі більше 70% коксівного вугілля. Обсяг приватних інвестицій у вугледобування за деякими оцінками перевищив два мільярди гривень.

Таблиця 2. - Рівень рентабельності функціонування шахт України.

Рівень рентабельності	Кількість шахт		Питома вага групи шахт (у %)
	без державної підтримки	з державною підтримкою	без державної підтримки	з державною підтримкою
більше +20	9	14	6,8	10,6
+19,9…..+10	2	6	1,5	4,5
+9,9……+0	2	7	1,5	5,3
-0,1……-10	7	16	5,3	12,1
-10,1…..-20	12	22	9,1	16,7
-20,1…..-30	10	14	7,6	10,6
-30,1…..-40	17	15	12,9	11,4
-40,1…..-50	17	12	12,9	9,1
більше -50	56	26	42,4	19,7

Очевидно, що у рамках державної форми власності, в даних умовах, неможливо вирішити проблеми ефективної роботи вугледобувних підприємств та цілеспрямованої інвестиційної політики. Тому необхідна реальна програма реструктуризації галузі, згідно до якої усі державні шахти повинні бути розподілені на три групи:

1) шахти, які мають достатній інвестиційний та економічний потенціал з урахуванням запасів вугілля і складності гірничо – геологічних умов, для ефективної роботи яких необхідно проведення реконструкції та модернізації. Дані шахти підлягають приватизації і державне фінансування капітальних вкладень щодо їх підтримки припиняється. Для фінансування будівництва нових шахт доцільним вважається залучення інвесторів через проведення інвестиційних конкурсів, або приватизацію об’єктів незавершеного будівництва.

2) шахти, що мають значні запаси вугілля, але не ефективні для подальшої розробки в поточних економічних умовах при існуючому рівні техніки і технології. Підприємства даної групи необхідно законсервувати, тобто, закрити без руйнування інфраструктури. Ці шахти можуть складати мобілізаційний резерв держави на перспективу, з урахуванням не прогнозованої динаміки зростання вартості вуглеводної сировини і стрімкого скорочення її запасів.

3) дотаційні шахти, які не мають перспективних запасів та непридатні для подальшого інвестування і модернізації. Як варіант, вони можуть бути безкоштовно передані трудовим колективам, або приватному бізнесу, готовим відмовитися від державних дотацій для продовження строку їх експлуатації. Такий механізм є ефективним для неперспективних шахт, які являються містоутворюючими.

Перспективи розвитку кожної вітчизняної шахти повинні бути оцінені відповідно до системи заходів щодо підвищення ефективності їх роботи шляхом проведення технологічної модернізації лав та можливостей нарощування добутку в них, упорядкування і удосконалення гірничого господарства, впровадження інноваційних технологій, покращення якості вугілля.

З урахуванням сформульованої оцінки та порівнянням питомої ваги витрат і можливого приросту обсягів добутку, прибутковості, цінності та якості марки вугілля, в паливному балансі визначається доцільність подальшого функціонування вугледобувних підприємств, або порядок консервації та їх закриття. При цьому, додатковими критеріями щодо ліквідації шахт повинні бути визначені величини втрат у сумісників за всім ланцюгом споживання вугілля і виробленої продукції внаслідок дефіциту палива даної марки, а також суми коштів на закриття.

Для обґрунтування збитковості шахт необхідно проведення балансування і оптимізації попиту на вугілля з боку споживачів і його пропозиції на перспективу. Покриття попиту на вугільну продукцію повинно здійснюватися за рахунок збільшення власного добутку без нарощування імпорту вугілля.

Тому, відповідно до сучасних реалій, головними пріоритетами державної політики в області паливно – енергетичного комплексу повинно стати: фінансування цільових програм енергозбереження та енергоефективності, проведення реконструкції інфраструктури шахтарських міст, інвестування досліджень щодо розвитку альтернативних джерел енергії.

Домінантною структурних перетворень в вугільній промисловості повинно стати підвищення рентабельності і конкурентоспроможності шахт, а не досягнення заданих обсягів виробництва будь-якою ціною. Основна мета реформування галузі полягає в забезпеченні рівноправної ринкової конкуренції вугледобувних підприємств незалежно від форм власності.

Таким чином, реструктуризація вугільних шахт повинна відповідати конкретним структурним, технічним і технологічним перетворенням, які здійснюються державою та суб’єктами господарської діяльності в умовах обмеженості запасів родовищ і зростання вартості альтернативних енергетичних ресурсів.