Гаджа Т. В.

Буковинська державна фінансова академія, м. Чернівці

Науковий керівник:

Гудима Р.Р.

Вплив науково-технічного прогресу на розміщення

продуктивних сил

Прискорення науково-технічного прогресу – основний шлях розв’язання економічних, організаційних, соціальних і культурних проблем, який в економічній сфері є основним фактором досягнення світового рівня продуктивності праці, що здійснюється через революціонізацію виробництва, впровадження найновіших технологій, та у соціальній сфері, де найважливішими завданнями є подолання відмінностей між містом і селом, розумовою і фізичною працею.

Дані цілі неможливо успішно розв'язати без удосконалення розміщення продуктивних сил на основі впровадження досягнень науково-технічного прогресу. Становлення якісно нового способу підвищення продуктивності праці відкриває небачені досі можливості всебічного розвитку людей, їх розумових здібностей і фізичних можливостей.

Актуальність розглядуваної теми полягає в тому, що науково-технічний прогрес змінює підходи до розміщення продуктивних сил, створюючи нові можливості як для розв'язання галузевих господарських проблем, так і для комплексного розвитку господарства у традиційних районах і на освоюваних територіях. На особливу увагу заслуговує територіальна організація тих галузей господарства і у тих країнах та регіонах світу, у яких тривають істотні зміни техніко-економічних основ розміщення виробництва у зв'язку зі зміною характеру вихідної сировини, зменшенням матеріаломісткості виробництва та підвищенням повноти використання сировини та відходів, поглибленням технологічних зв'язків з суміжними галузями [3,с.31]. Чимало при цьому важить удосконалення технології виробництва. Впровадження принципово нових технологій, насамперед електронно-променевих, плазмових, імпульсних, біологічних, радіаційних, хімічних, дасть можливість у декілька разів підвищити продуктивність праці та ефективність використання ресурсів і зменшити енерго- та матеріаломісткість виробництва. Сільське господарство перейде на індустріальні, інтенсивні технології, почне використовувати методи біотехнології та генної інженерії.

На сучасному етапі науково-технічний прогрес сприяє більш рівномірному і ефективному розміщенню підприємств, виробничих комплексів і галузей господарства. Створення і вдосконалення потужних, високопродуктивних машин у багато разів збільшують продуктивність праці у всіх районах. Поява нових способів передачі електроенергії через об'єднані енергосистеми зробила економічно вигідним просторовий розрив між великими виробниками електроенергії на базі дешевих енергоносіїв та її споживачів.

В сучасних умовах пріоритетними напрямками розвитку науково-технічного процесу є: комплексна механізація і автоматизація виробництв, широке застосування промислових роботів, систем автоматизованого проектування, комп’ютеризація та електронізація, які забезпечують розробку і широке застосування в економіці, науці, промисловості, освіті, побуті, інформаційно-обчислювальній і мікропроцесорній техніці; розвиток енергетики, в першу чергу, атомної, а також пошук і використання нових джерел енергії; створення нових засобів транспорту і зв’язку, створення безлюдних виробництв. Територіальні межі застосування нової техніки значно розширюються, а використання її вигідне, якщо витрати менші від вартості продукту, створеного робітником, якого вона замінила [2, с.61].

Сучасна техніка закладає основу для створення принципово нових «заводів майбутнього» — повністю автоматизованих і електронізованих, з мобільною технологією. Тим самим у перспективі, очевидно, з'являться можливості розміщення підприємств, які раніше визнавались трудомісткими, практично повсюдно, у тому числі в трудодефіцитних районах.

Науково-технічний прогрес у кожній історичній фазі виводить на провідні місця ті чи інші галузі економіки. Наприклад, до середини XIX століття провідними були сільське господарство і текстильна промисловість, згодом – металургія і транспортне машинобудування, зараз – енергетика, машинобудування, хімічна промисловість, електроніка [4, с.48].

Особливу увагу слід звернути і на науковий потенціал, що безперечно впливає на розміщення насамперед наукомістких галузей господарства і невиробничої сфери. Наукові заклади, такі як: Національний університет водного господарства та природокористування, Севастопольський національний технічний університет, Донецький національний технічний університет, Інститут регіональних досліджень, а також Науково-дослідницький центр індустріальних проблем розвитку, Рада по вивченню продуктивних сил України та багато інших - широко досліджують продуктивні сили в усіх регіонах країни. Водночас характер розвитку продуктивних сил впливає на спеціалізацію наукових підрозділів, що дає змогу розв'язувати економічні й соціальні проблеми. Інакше кажучи, науковий потенціал слід розглядати як важливу передумову розміщення нових і реконструкції діючих підприємств, а також вищих навчальних закладів.

Здобули світове визнання фундаментальні дослідження українських учених: І. А.Фещенка-Чопівського, К. Г. Воблого, О. Т. Діброва, М. М. Паламарчука, О. М. Алимова у різноманітних галузях науки. Станом на 2009 рік зросла чисельність питомої ваги фахівців з науковими ступенями в загальному числі працівників наукових організацій. Їхня частка в загальному числі дослідників зросла до 21,3 тис. докторів і кандидатів наук [5].

Досить важливою є підтримка держави та створення нових програм в напрямку впровадження та вдосконалення науково-технічного прогресу. В Україні створено потужний науково-технічний потенціал. На розвиток науки виділяється майже 1 % національного доходу, зокрема, витрати на виконання наукових та науково-технічних робіт становили у 2008 році 8024,8 млн. грн. В Україні протягом останніх п’ятнадцяти років ведуться дослідження в галузі нанотехнологій – це технології, що оперують величинами зіставними з розмірами атомів і молекул, на даний час це є не досить поширеними, але досить перспективним. Тому однією з головних досягнень сучасності є створення Програми «Наноструктурні системи, наноматеріли та нанотехнології». Головною метою розробки цього документу є досягнення Україною світового рівня в одній з найбільш перспективних високотехнологічних галузей та розв’язання важливих соціальних і екологічних проблем [2, с.62].

Важливим та основним із законів, що стосуються даного питання є Закон України «Про наукову і науково-технічну діяльність» та зміни і доповнення до інших законодавчих актів, які мають забезпечити впровадження цього закону в життя, дають гарантії функціонування науки як сфери діяльності. Закон визначає правові, організаційні та фінансові засади розвитку науково-технічної сфери, створює умови для наукової і науково-технічної діяльності, забезпечення потреб суспільства і держави у технологічних розробках [1]. А також не меншу роль мають закони України «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки», та «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні».

Таким чином науково-технічний прогрес є невід’ємною частиною і складовою розвитку держави в цілому, він має досить багато позитивних сторін, особливо щодо розміщення продуктивних сил, хоча й негативні наслідки також присутні. Тому в першу чергу необхідно створити всі умови, що потрібні для нормального функціонування науки та впровадження науково технічного прогресу керівництвом якого є відповідні органи влади, що повинні слідкувати за цим процесом, створюючи нові стратегічні програми в цьому напрямі.

Література:

1. Закон України “Про наукову і науково-технічну діяльність” від 13.12.1991 р. № 1977-ХІІ.

2. Гава Ю. Роль сучасних технологій в економіці // Економіст – 2006. - №6. -с.61-63.

3. Розміщення продуктивних сил України: Підручник / За ред. Проф. Є. П. Качана. – К.: ВД «Юридична книга», 2001. - 552с.

4. Тимановська Н. Аналіз умов і фактор впливу на розвиток науково-технічного потенціалу промисловості // Економіст. – 2006. - №6. – с.48-53.

5. www.ukrstat.gov.ua – офіційний сайт Державного комітету статистики України