Прокопенко О.К.

Науковий керівник: Стринковська Т.В.

Буковинська державна фінансова академія, м. Чернівці

Вплив поглядів Джона Мейнарда Кейнса на сучасну економічну думку

Для жителів країн із сучасною ринковою економікою ім'я англійського економіста Джона Мейнарда Кейнса звучить приблизно так само, як для комуністів ім'я К. Маркса. Розвиток капіталізму в великій мірі завдячує саме Кейнсу. Саме його ідеї сприяли ґрунтовній перебудові капіталізму, перетворюючи його у змішану систему, в якій дія ринкового механізму, обмежена в рамках законів та загальноприйнятих правил, пов’язана із державним регулюванням економіки. Свою відому книгу "Загальна теорія зайнятості, процента і грошей", написану в 1936 році, Кейнс завершив словами: "Розширення функцій уряду у зв’язку із задачею координування схильності до споживання і заохочення інвестування здалось би публіцисту XIX сторіччя чи сучасному американському фінансисту страшним замахом на основи індивідуалізму. Я, навпаки, захищаю його як єдиний практично можливий захід уникнення повного руйнування існуючих економічних форм і як передумову для успішного функціонування особистої ініціативи"[2,69]. Ось це пророцтво виявилось вірним.

Після Другої світової війни, до середини 70-х років, віра в міць кейнсіанської економічної політики, здатної розв’язати протиріччя капіталістичного виробництва, значно посилювалась. Збільшувались масштаби державного втручання. Відбувся багатосторонній процес "одержавлення економічної науки". Виникли різноманітні "мозкові центри", які стали трансформаторами теоретичних ідей у практичні рекомендації уряду. Незмінно зростали державні витрати.

Крім цього кейнсіанська теорія включала в себе три важливих моменти. Перший з них передбачав можливість не дотримуватись суворої збалансованості державного бюджету, що завжди рахувалось критерієм мудрої бюджетної політики. Передбачалось, що збалансування бюджету повинно відбуватись не кожного року, а на протязі економічного циклу. Другим моментом була розробка дефіцитного фінансування державних витрат за рахунок емісії грошей і державних позик. І, нарешті, третій – нове розуміння ролі кредитно-грошового регулювання як інструменту, підтримуючого перш за все бюджетну політику, а не здорову безінфляційну грошову систему[2,72].

Але часи змінювались. До 70-х років завершувався період високих темпів економічного росту. Дві енергетичні кризи ввели економіку розвинутих країн в другій половині 70-х років у тривалий період стагфляції - період, коли надзвичайно швидко почали рости ціни і паралельно скорочувалось виробництво. Інфляція перетворилась в проблему номер один. Традиційно кейнсіанська концепція економічної політики на інфляцію не розраховувала. До інфляції додалось погіршення умов відтворення, змістивши фокус економічних протиріч із задач реалізації на проблеми виробництва, а також збільшення степені „відкритості” економіки: інтернаціоналізація і посилення зовнішньоекономічних зв’язків[1,132].

В підсумку, переможний хід кейнсіанства як теорії і як економічної політики в кінці 70-х - початку 80-х років завершився "кейнсіанською контрреволюцією" й "консервативним зрушенням" в економічній теорії і в політиці розвинутих країн.

Та це не означало повної відмови від кейнсіанських ідей, вимагаючих в цілях соціальної та економічної стабілізації державного втручання. Політика завжди була прагматичною - такою вона і залишилась, і у своєму арсеналі й надалі зберігає більшість з тих рекомендацій, які були обґрунтовані Кейнсом і його послідовниками.

Сама його теорія й досі жива та розвивається в сучасних умовах. Адже вона ніколи не була збірником недоторканих законів і обов’язкових інструкцій для її прихильників. Історія кейнсіанства – це історія безперервного розвитку, пристосування до змін дійсності, пошуків і уточнень, як в області теоретичного аналізу, так і в практичній політиці.

Сучасна економічна теорія неможлива без вчення, яке вніс Дж.М.Кейнс, перш за все, без його цілком нового розділу - макроекономіки і теорії макроекономічного регулювання. "Загальна теорія" Кейнса, як і більшість його попередніх та наступних робіт, стала невичерпним джерелом ідей, які до цих пір живлять величезний потік літератури пояснюючої, переглядаючої, критикуючої, розвиваючої теорію Кейнса.

Світ зобов’язаний Кейнсові появою євро. Майже сімдесят років тому в роботі "Трактат про гроші" Дж.М.Кейнс вперше запропонував ідею "колективної" грошової одиниці, яка нещодавно втілилася в єдиній європейській валюті - євро. Великий вчений вважав, що створення такої валюти позбавило б світову економіку руйнівних коливань валютних курсів у різних країнах, а також від появи валюти-гегемона - вже тоді на цю роль претендував американський долар[2,76].

Ідеї Кейнса про необхідність міжнародних фінансових інститутів стали наслідком створення Міжнародного валютного фонду та Світового банку.

Ми не знаємо, що несе нам майбутнє. Точно можна сказати лише те, що воно непередбачуване. Якщо хтось інший і міг впасти від цього у відчай, то Кейнс, на щастя для нас, цьому тільки радів. Саме тому нам і далі потрібен реальний Кейнс – не автор застарілої доктрини, яку ми можемо спокійно відкинути, як про нього говорять, а той скептик і пророк, яким він був насправді.

Список використаних джерел:

1. Данилів В.Ю. Солідарність і солідаризм. // Academia. – www.institutiones.com. - 2000. - С. 132.

2. Заграва Е.Великі економісти // Перехід-IV. – 2007. - №9. – С.67-78.