Сержук А.В.

Київський національний економічний університет

імені Вадима Гетьмана

Товарорух вітчизняних лікеро-горілчаних виробів

Лікеро-горілчана промисловість є однією з найстабільніших та найприбутковіших за теперішніх умов в Україні, але і чи не з найбільшою конкуренцією. Для виробників цієї продукції (як і любої іншої) важливим є питання її збуту. Недарма ключовим елементом комплексу маркетингу є товарорух. Він відіграє вирішальну роль у забезпеченні корисності у часі, просторі та підвищує ефективність розподілу. Товар може досягти конкурентної переваги завдяки його своєчасної доставки цілим та неушкодженим. Якщо товари вчасно не поставити до магазинів, то реклама виявиться марною. Витрати товароруху слід враховувати в ціні товару, а операції руху товару компанії слід пов’язувати з діями іншим членів каналу розподілу, щоб домогтися безперебійного руху продукції від виробника до споживача.

Вибір каналу товароруху, коли виробник продає продукцію дистриб’юторам, які потім самостійно збувають її безпосередньо споживачам, буде ефективним тільки у тому разі, коли [1, с. 316]:

- ринок розкиданий, а обсяг збуту в кожній географічній зоні недостатній для покриття витрат з прямим каналом розподілу;

- кількість оптовиків (посередників), як правило, перевищує кількість регіональних базових складів виробника;

- виріб слід збувати споживачам багатьох галузей виробництва, а ефективно охопити всіх або більшу їх частину можна, якщо залучити оптових незалежних посередників;

- споживачі переважно купують вироби дрібними партіями, які не зручні для складської та транзитної обробки;

- різниця між собівартістю виготовлення продукції і ціною реалізації досить незначна для утримання власної збутової організації, яка буде займатися проведенням прямого товароруху.

Для просування ЛГВ провідними виробниками використовуються різноманітні схеми побудови мережі збуту. Зокрема, лідер національного ЛГР та основний експортер української горілки до Росії – компанія Nemiroff використовує систему торгових домів, а також добре розгалужені дилерські мережі у найбільших містах України. Корпорація „Олімп” створила розгалужену мережу філій , через які здійснюється продаж дистриб’юторам та оптовикам у регіонах, а VIP- клієнтів обслуговує власний торговий дім компанії. Концерн „Оверлайн” (ТМ „Мягков”, „Штурман”) на момент запуску бренду вже мав добре розвинену дистриб’юторську мережу. ТОВ „Гетьман” використовує класичну схему роботи через дилерів. Система збуту товарів „Союз-Віктан” – включає всі можливі шляхи просування продукції – як пряму дистрибуцію через мережу торгових філій, так і власну фірмову торгівлю. ІК ТОВ „ПетРус” (ТМ „Златогор”, „Горілочка”, „Графська”, „Давній рецепт” та інші) здійснює збут через систему дистриб’юторів, а таку продукцію, як Private label – власними зусиллями, під замовлення.

Звичайно, дешевше постачати продукцію у більш великі магазини. Саме на такі торгові точки робиться акцент більшістю компаній (табл. 1).

Таблиця 1

Структура продажу горілки в Україні (грудень 2005 – вересень 2006 року; частки каналів у загальному обсягу продажу)

Канал збуту	Важливість каналу збуту за обсягами продажу, %
Гіпер-, супермаркети	17
Інші великі магазини	16
Середні магазини	27
Малі магазини	28
Павільйони	12

Джерело: Дані ACNielsen. У дослідження включені наступні типи роздрібних торгівельних точок: супермаркети, міні-маркети, універсами, інші змішані магазини, павільйони, кіоски, гіпермаркети. Дослідження покриває міську (за визначенням Держкомстату) частину України. За останні 2 роки ситуація не дуже змінилася.

Для того, щоб утримувати підприємство, треба прискорювати оборот товарів, збільшувати товарообіг, а не ціну. Важливо проводити маркетингові дослідження, вивчення попиту, оцінка конкурентоспроможності товарів, як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Такі дослідження потрібно проводити через торгівлю та кінцевого споживача для створення ефективної системи товаропросування та комунікаційної політики.

Україна входить в число лідерів світового ринку горілки за обсягами продажу. Але говорити про завоювання українською горілкою світової популярності зарано. Щоб надати дистрибуції світового масштабу, потрібно не менше $5-6 млрд. (за словами Олексія Філановського, маркетинг-директора компанії „Олімп”) [2, с. 106]. І відмінна якість вітчизняної продукції тут ні до чого, оскільки продається у першу чергу імідж, і без відповідних маркетингових витрат ринки США, Європи та Азії для нас будуть недосяжними.

На даний момент найбільше досягнення для українських горілчаних компаній – майже 10% російського ринку (і це не межа). Можливо з часом вітчизняна горілка зможе закріпитися і на міжнародних ринках.

Використана література:

1. Близнюк С.В. Маркетинг в Україні: проблеми становлення та розвитку.- 2-ге вид., випр. і доп.- К.: ІВЦ „Видавництво „Політехніка””, 2004.- 400с.

2. Евгений Незговоров 40-градусная жара по-украински / Новый маркетинг.- 2006, № 10.- с. 98-106