Ткаченко В.В.

Професор кафедри управління та євроінтеграції Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова

БІБЛІОТЕКИ – ОДИН З ТИПІВ ДОПОМІЖНИХ НАУКОВИХ ЗАКЛАДІВ УКРАЇНИ 20-30-Х РР. ХХ СТ.

Невід’ємною складовою загальної системи організації науки у досліджуваний період були допоміжні наукові заклади. До такого типу установ відносяться й бібліотеки, що були своєрідним ешелоном забезпечення науки, який постачав науковцям інформацію, знайомив їх з останніми досягненнями колег, забезпечував якісне навчання майбутніх вчених, впроваджував у життя результати наукової роботи. Ступінь розвиненості інфраструктури допоміжних закладів є критерієм розвитку наукових інституцій. За її відсутності динамічний розвиток науки стає неможливим. Але статус допоміжних зовсім не робить їх другорядними, оскільки доволі часто працівники саме цих установ ставали авторами глибоких новаторських досліджень.

Бібліотечна справа в Україні веде свою історію з дореволюційних часів. У березня 1866 р. було засновано Київську російську публічну бібліотеку (майбутню Національну парламентську бібліотеку України). У 1923 р. її перейменували у Київську центральну робітничу бібліотеку ім. РКП(б). У 1931 р. на бібліотеку було покладене методичне керівництво книгозбірнями Київської округи [1, 26].

З 1934 р. у зв’язку з новою адміністративно-територіальною реформою – створенням областей – бібліотека змінила назву на Київську державну обласну бібліотеку ім. ВКП(б). На цей час її фонд налічував понад 200 тис. томів, а постійними відвідувачами були 12 тис. осіб. Книговидача до читальних залів становила 180 тис. книжок. Персонал працівників бібліотеки на той час складав 60 осіб [1, 30-31].

Початок розвитку власне української бібліотечної справи було покладено 2 серпня 1918 р. Відповідно до підписаного гетьманом П. Cкоропадським наказу було створено Національну бібліотеку. 23 серпня 1918 р. організували Тимчасовий комітет для заснування Національної Бібліотеки Української Держави в м. Києві. Його першим головою був В.І. Вернадський (перший президент Української академії наук), а членами: С.О. Єфремов, А.Ю. Кримський, Г.П. Житецький і В.О. Кордт – провідні вчені України. У 1919 р. склад Комітету було розширено до 8 осіб, а в 1921 р. знову зменшено до 6. На чолі Комітету після від’їзду В.І. Вернадського з Києва стояли: Д.І. Багалій, П.Я. Стебницький, П.А. Тутківський, В.Д. Данилевич, В.О. Кордт. Тимчасовим комітетом було прийнято “Статут Національної Бібліотеки Української Народної Республіки в м. Києві при Українській Академії Наук” [2].

У 1919–1920 рр. бібліотека існувала як Всенародна бібліотека України при Всеукраїнській Академії наук у м. Києві. У січні-лютому 1920 р. її перевели в інше приміщення на бульварі Т. Шевченка, № 36. Крім того, за бібліотекою залишили кімнати у будівлях Академії наук, Педагогічного музею та Колегії Павла Галагана [2].

У 1920 р. заклад було перейменовано на Всенародну бібліотеку України у м. Києві (ВБУ) (цю назву вона носила до 1934 р.) [3, 5]. 26 березня 1923 р. загальні збори Академії наук згідно з доповіддю Тимчасового комітету затвердили вироблений радою бібліотекарів і комітету “Статут Всенародної Бібліотеки України при Всеукраїнській Академії Наук у м. Києві”, ліквідували Тимчасовий комітет і обрали директора. Раду бібліотекарів на підставі статуту ВБУ перетворили на раду бібліотеки, до складу якої увійшли директор, три представники від Академії наук, усі старші бібліотекарі, вчений секретар і один представник від співробітників бібліотеки. Директором ВБУ загальні збори Академії наук обрали С.П. Постернака, а представниками від неї до ради бібліотеки – трьох академіків: А.Ю. Кримського, В.І. Липського (президента Академії) та М.В. Птуху [2].

Влітку 1930 р. бібліотека нарешті отримала спеціалізовану будівлю у центрі Києва біля університету (архітектор В.О. Осьмак), але з’ясувалося, що площі для розміщення фондів було недостатньо у зв’язку з чим терміново почали зводити прибудову під книгосховище [3, 10].

3 липня 1932 р. президією ВУАН було ухвалене рішення про чергове перейменування Всенародної Бібліотеки України на Всенародну Бібліотеку України ім. М.О. Скрипника, яке у зв’язку з розгромом “скрипниківщини” так і не було втілене у життя. У 1934 р. Бібліотека вийшла з під опіки Наркомосу УСРР та була остаточно підпорядкована Академії наук. Одночасно вона одержала нову назву, яку носила до 1936 р. – Бібліотека Всеукраїнської Академії наук [2], а у 1936 р. була перейменована на Бібліотеку Академії наук УРСР [3, 5].

Бібліотека швидко нарощувала свої фонди. Вже через рік після заснування її книжковий фонд нараховував 400 тис, а у 1921 р. – понад мільйон книжок, часописів та інших одиниць зберігання, значна частина з яких надійшла як дарунок від населення. До бібліотеки було передано чимало зібрань з ліквідованих установ: Київської духовної академії, Університету св. Володимира, колегії Павла Галагана, Першої Київської гімназіії, Ніжинського історико-філологічного інституту, низки мінистерств, церков, монастирів та ін. [3, 9]. Крім того, з другої половини 1922 р. значно зросли поточні надходження. Через Московську книжкову палату, реорганізовану в 1923 р. на Всесоюзну, до бібліотеки почали надходити всі друковані видання СРСР, а за рішенням уряду України – два обов’язкових примірники творів українського друку. Для комплектування бібліотеки іноземними виданнями було створене Бюро міжнародного книгообміну [3, 10].

Згідно з постановою РНК УРСР від 2 січня 1940 р. “Про організацію наукових установ в Західних областях Української РСР” передбачалась організація у м. Львові філіалу Бібліотеки АН Української РСР з передачою йому книжкових фондів Наукового товариста ім. Т. Шевченка, наукової колекції “Оссолінеум” та ін. (з 1944 р. Львівській філіал почав діяти на правах самостійної наукової бібліотеки, підпорядкованої безпосередньо Академії наук УРСР) [2].

У листопаді 1921 р. у Харкові була заснована службова бібліотека наркомату земельних справ (сьогодні – Державна наукова сільськогосподарська бібліотека Української академії аграрних наук) [4, 73-74]. У 1931 р. згідно постанови РНК УСРР “Про створення Всеукраїнської сільськогосподарської академії наук”, до системи установ академії увійшла й центральна наукова сільськогосподарська бібліотека (ЦНСГБ). На кінець 1931 р. ЦНСГБ налічувала у своєму фонді 72 633 книжкові одиниці, а в київському філіалі – до 70 тис. Після ліквідації ВУАСГН у 1935 р. бібліотеку знов передали у відання Наркомзему [4, 73-74].

5 лютого 1930 р. колегія Наркомату охорони здоров’я затвердила склад бібліографічної секції при науково-методичній раді, до обов’язків якої входило: організація бібліотечної роботи, видання реферативного бюлетеню з питань організації охорони здоров’я, а також створення мережі медичних бібліотек. 6 листопада 1930 р. НКОЗ видав наказ № 128а, в якому, зокрема, зазначалося, що утворена протягом 13 років існування радянської медицини широка мережа наукових, навчальних і практичних медичних установ УСРР конче потребує міцної науково-літературної бази. Цим наказом засновувалися Київська, Дніпропетровська й Сталінська державні медичні бібліотеки, а Одеська перейменовувалася з крайової на державну [5, 41-42].

Київська медична бібліотека (майбутня Національна наукова медична бібліотека України) була створена на базі фондів бібліотеки Київського медичного інституту та Київського інституту удосконалення лікарів. Початковий фонд Київської державної медичної бібліотеки, якій надали невелику кімнату у Будинку вчених, нараховував 1500 книжок та журналів, а штат складався з 2 осіб. У 1934 р. вона переїхала до приміщення університетської бібліотеки, що дозволило розширити штат та фонди. Серед
постійних читачів бібліотеки були відомі вчені О.О. Богомолець, М.Д. Стражеско, О.П. Кримов, І.М. Міщенко та ін. [5, 42].

У травні 1939 р. при Київській бібліотеці створюється спеціальне методичне бюро для бібліотек Правобережної України, а у Державній медичній бібліотеці Харкова – для Лівобережної України. У 1940 р. в Україні вже нараховувалось 248 медичних бібліотек з загальним фондом 3 727 618 примірників, у тому числі 15 обласних бібліотек із фондом 490 909 примірників, 19 бібліотек медичних ВНЗ з фондом 1 083 355 примірників, 39 бібліотек науково-дослідних інститутів із загальним фондом 342 618 примірників, 165 бібліотек середніх медичних шкіл з фондом 1 810 510 примірників [5, 44].

11 липня 1939 р. на базі книжкових фондів Антирелігійного й Історичного музеїв задля сприяння розвиткові історичної науки та освіти була заснована Державна історична бібліотека України. Вона розташувалася на території Києво-Печерської лаври [7] й поповнювалася за рахунок надходжень обов’язкового примірника усіх друкованих видань на історичну тематику [6, 116].

На державному рівні в УСРР вирішувалося питання складання бібліографії літератури про Україну. 13 травня 1936 р. О. Асаткін написав листа секретареві ЦК КП(б)У С.В. Косіору, у якому повідомив, що в УСРР й досі немає такої бібліографії, отже вона має бути складена у максимально стислі терміни: приблизно за півтора-два роки. 21 листопада 1936 р. ЦК КП(б)У та РНК УСРР затвердили склад головної редакції бібліографії. До нього були внесені О.Н. Асаткін (відповідальна редакція), О.О. Богомолець, О.Г. Гольдман, В.П. Затонський., Т.Д. Лисенко, А.В. Палладін, М.М. Попов, А. Хвиля, О.Г. Шліхтер [8, 3-5], зусиллями яких значною мірою й була виконана запланована робота.

Джерела та література:

1. Вилегжаніна Т. Національна парламентська бібліотека України: шляхами розвитку // Бібліотеки України загальнодержавного значення: історія і сучасність: Зб. статей / НАН України, Нац. б-ка України ім. В.І. Вернадського; Асоціація бібліотек України; редкол.: О.С. Онищенко (гол.) та ін. — К., 2007. — С.26–40.

2. Національна бібліотека України ім. В.І. Вернадського: [офіційний сайт].– Режим доступу: www.nbuv.gov.ua. — Назва з екрану.

3. Онищенко О. Національна бібліотека України імені В.І.Вернадського: історія, сучасний стан, проблеми та завдання // Бібліотеки України загальнодержавного значення: історія і сучасність: Зб. статей / НАН України. Нац. б-ка України ім. В.І. Вернадського; Асоціація бібліотек України; редкол.: О.С. Онищенко(гол.) та ін. — К., 2007. — С. 5–25.

4. Вергунов В. Державна наукова сільськогосподарська бібліотека Української Академії сільськогосподарських наук – скарбниця національного виміру // Бібліотеки України загальнодержавного значення: історія і сучасність: збірник статей / НАН України. Нац. Б-ка України ім. В.І.Вернадського; Асоціація бібліотек України; редкол.: О.С. Онищенко(гол.) та ін. — К., 2007. — С.71–96.

5. Павленко Р. Національна наукова медична бібліотека України в системі охорони здоров’я // Бібліотеки України загальнодержавного значення: історія і сучасність: Зб. статей / НАН України. Нац. б-ка України ім. В.І. Вернадського; Асоціація бібліотек України; редкол.: О.С. Онищенко(гол.) та ін. — К., 2007. — С. 41–57.

6. Виноградова О., Михайлова О., Скорохватова А. Державна історична бібліотека України – перлина національної культури // Бібліотеки України загальнодержавного значення: історія і сучасність: Зб. статей / НАН України, Нац. б-ка України ім. В.І. Вернадського; Асоціація бібліотек України; редкол.: О.С. Онищенко (гол.) та ін. — К., 2007. — С. 111–131.

7. Державна історична бібліотека України: [офіційний сайт]. — Режим доступу: www.dibu.kiev.ua. — Назва з екрану.

8. ЦДАГО України. — Ф. 1. — Оп. 20. — Спр. 6349.