Шаравара Т.О.

кандидат історичних наук,

докторант Київського національного

університету імені Тараса Шевченка

(серія історія)

Селянська реформа 1861року в радянській історіографії 1950-х – 1960-х років

Відміна кріпосного права стала переломним моментом російської історії – саме так розцінювали ситуацію як сучасники тих подій, так і радянські історики. Подана радянською історичною наукою оцінка причин, передумов, ходу і наслідків реформи потребує ретельного вивчення та переосмислення, оскільки дана проблема висвітлювалася ними не завжди об’єктивно.

У1950-х – 1960-х роках історична наука збагатилася цілою низкою вагомих досліджень з проблем вивчення причин, ходу та наслідків селянської реформи 1961 року. З нашого погляду, на це мали вплив два фактори: період «відлиги», що обумовив посилений інтерес до сільського господарства в цілому, та 100-річчя з проведення селянської реформи.

У добу «відлиги» вагомим стало дослідження загального характеру Розіна І., який розглядав причини селянської реформи 1861 року в контексті кризи кріпосного ладу. Зокрема щодо кризи в промисловості наголошено, що в останню проникає вільнонаймана праця, і це позитивно: очевидний застій у цій галузі вимагав вільнонайманих рук і реформи. Кріпосне право, на думку автора, «перешкоджало впровадженню передової техніки, призводило до застою промисловості» [1, с.7]. Розвиток товарно-грошових відносин у поміщицьких господарствах, спеціалізація районів, теж підштовхнули владу до реформи. Наявність місячини, переконаний науковець, «по суті було переродженням в рабовласницьке господарство» [1, с. 11], а отже засвідчувало необхідність проведення реформи. Наслідки реформи та умови звільнення селян дослідник вважає тяжкими, «особливо на Лівобережжі, де царизм в особі поміщиків, шукав собі опору» [1, с. 119].

Не можна оминути увагою помітний внесок у вивчення селянської реформи професора московського університету П.А. Зайончковського. Протягом 1950-х – 1960-х років він став автором низки праць із вище поставленої нами проблеми. Створивши власну наукову школу, він відстоював позицію згідно з якою «реформа послабила протиріччя між поміщиками та селянами», а «пограбування селянства в результаті реформи стало вихідним пунктом деградації села» [2, с. 426]. Однак, П.А. Зайончковський значно перебільшує роль союзу робітників та селян, що прагнув знищити кріпосництво, «цитаделлю котрого був царизм» [2, с. 427]. Активно розвиває думку попередників, зокрема Н.Ростова, що наслідком реформи стала боротьба проти кріпосницьких пережитків, тобто революція 1905 – 1907 років. У дослідженнях 1960-х років автор неодноразово наголошував, що реформа була спричинена страхом перед селянськими бунтами. Однак у висновках науковець не є самостійним: постійно посилається на цитати ленінських праць, обґрунтовуючи власні думки, або ж підтверджуючи ленінські погляди ще раз [3]. Проте значним є внесок автора у вивчення питань укладення уставних грамот, викупних платежів та проблеми впровадження реформи в Правобережній Україні.

Помітне місце в історичній науці належить дисертаціям, присвяченим як реформі в цілому, так і вивченню її сутності в регіонах. Однією з перших спроб дисертаційного дослідження з окресленої тематики є праця М.І. Бєлан [4], пов’язана з проведенням реформи в Чернігівській губернії. Авторка основну увагу зосереджує на розвиткові селянських рухів до та після реформи, побіжно характеризуючи її причини та наслідки. Аналогічною за принципом побудови змісту та методологічною основою є і дисертація М. Максименко [5] стосовно відміни кріпосного права та розгортанню селянських рухів у Таврійській губернії. Аналізуючи соціально-економічне становище селян напередодні реформи автор зазначає, що розвиток капіталізму в Таврійській губернії відбувався стрімко, а тому спричинили звільнити селян від кріпосної залежності швидка спеціалізація сільського господарства та широке використання вільнонайманої праці. Кріпосні відносини, переконаний дослідник, тут були значно слабшими порівняно з іншими губерніями, і це дало сильний поштовх для товарно-грошових відносин [5, с. 10-11]. Що ж до питання проведення реформи, М.Максименко наголошує на значному «консерватизмі таврійських поміщиків», у чому суперечить своїй попередній тезі про слабкість кріпосних відносин. Реформа сприяла «формуванню земельних латифундій та зосередженню в руках поміщиків надзвичайно великої кількості землі» [5, с. 13].

Дисертаційне дослідження П.Ф. Щербини пов’язане з проблемами звільнення селян від кріпосної залежності на Поділлі [6]. Він наполягав, що мету обезземелення селян у Київській, Подільській та Волинській губерніях особливо переслідували поміщики, відобразивши свої прагнення у проекті реформи. Автор, акцентуючи увагу на зв’язку між селянськими рухами та польським повстанням дворян 1863 року, доходить висновку, що обидва ці фактори підштовхнули царя до реформи. Його висновки в цілому не вирізнялись чимось особливим: реформа була оцінена як кріпосницька, грабіжницька.

Українська проблематика простежується в матеріалах Наукової ради інституту історії АН СРСР надрукованих до 100-річчя реформи. М.А. Рубач, досліджуючи структуру аграрних відносин та соціальне розшарування селянства України в контексті розгортання революційних подій 1917 року, акцентує увагу на таких негативних наслідках реформи: «обезземелення селянства та непосильні викупні платежі»; [7, с. 45] «втрата землі дворянами, яку в них, особливо в Степовій Україні, скупили селянська буржуазія та колоністи» [7, с. 47]. Загалом автор наголошує, що наслідком реформи в Україні стали зміни в соціальній структурі населення, що проявилося в збільшенні питомої ваги середняків (кулаків) з-поміж інших верств селян.

Суто проведенню селянської реформи в Україні присвячена праця М. Лещенка [8]. Автор глибоко аналізує причини, підготовку, наслідки селянської реформи до 100-річчя скасування кріпосного права, наголошуючи, що сама система господарства була заснована на використанні примітивних знарядь виробництва, малопродуктивної підневільної праці кріпаків, а тому й була необхідність у реформуванні. Перехід від мануфактури до фабричного виробництва потребував вільних робочих рук і тому буржуазія, як ніхто інший, була зацікавлена в реформі. Науковець зазначає, що саме на Лівобережній Україні кріпосний лад надзвичайно гальмував розвиток економічної спеціалізації районів, а великі борги поміщиків перед державою, перезаставлені по декілька разів маєтки, були очевидним свідченням кризи кріпосного ладу. М.Лещенко – один з небагатьох, хто акцентував увагу на фізичних та моральних знущаннях поміщиків над селянами та нелюдському обличчі кріпосної системи. Він обґрунтовував тезу про те, що серед українських поміщиків, власне, домінувала ідея про звільнення селян без землі. Однак кількість проектів реформи поданих на найвище ім’я автором проаналізовано замало для того, щоб твердження можна було вважати дійсно обґрунтованим. Реформу в цілому та її наслідки, «незважаючи на обмеженість і половинчастість» автор оцінює позитивно наголошуючи на успішному розвитку в подальшому «промисловості, машинної індустрії тощо» [8, с. 45].

Загалом радянськими істориками реформа оцінювалася як буржуазна й грабіжницька. Проблема досліджувалася з класових, партійних поглядів, до наукового обігу активно залучалися ленінські праці, під висновки й положення яких підводили конкретний фактичний матеріал. Питання впровадження реформи в Україні були вивчені недостатньо, стосовно кількох губерній, та переважно крізь призму висвітлення кризових явищ у промисловості. Переважна більшість істориків не вдавались до глибокого осмислення причин та наслідків реформи. Акцентування уваги саме на селянських рухах було притаманне чималій кількості тогочасних праць, і являло собою загальну тенденцію в історичних дослідженнях. Наукові праці, автори яких намагалися об’єктивно виокремити як недоліки, так і позитивні сторони реформи, становили радше виключення.

Література:

1. Розин И. Обострение кризиса крепостного строя. Начало революционно-демократического этапа в русском освободительном движении. Падение крепостного права. Лекции – М.,1957.

2. Зайончковский П.А. Проведение в жизнь крестьянской реформы 1861 года. – М.: Изд-во социально-экономической литературы, 1958 г.

3. Зайончковский П.А. Отмена крепостного права в России. – М.: Просвещение, 1968.

4. Белан М.И. Крестьянская реформа 1861 года и крестьянское движение в Черниговской губернии. – Дисс … к. ист. н. – Киевский гос. унив-т. им. Т.Г. Шевченко. – К., 1952.

5. Максименко М.М. Отмена крепостного права и крестьянское движение в Таврической губернии в 1861-1863 гг. – Дис.…к. ист. н. – К.[без года].

6. Щербина П.Ф. Крестьянская реформа 1861 года на Подолии. – Дис….к. ист. н. – Институт истории академии наук СССР. – К, 1968.

7. Рубач М.А. Социальная структура аграрных отношений и классовое расслоение крестьянства в украинской деревне к 1917 г. / Особенности агарного строя России в период империализма // Материалы сессии Научного совета по проблеме «Исторические предпосылки Великой Октябрьской социалистической революции», май 1960 г. – М.: Академия наук СССР, 1962.-С.45-64.

8. Лещенко М.Н. Сторіччя падіння кріпосного права. – К., 1961.