Педагогические науки/2. Проблемы подготовки специалистов

Новородовський В.В., Коломієць Ю.В.

ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди»

Креслення, як знакова система.

Якщо розглядати креслення як мовне явище і порівнювати його з іншими аналогами, то слід зазначити, що мови розрізняються за ступенем складності своєї структури, по області означуваних об’єктів, по завданнях, які вони можуть адекватно виконувати. Такі природні мови, як англійська, французька, німецька і ін., належать за цією характеристикою до найбільш багатих мов і одержали назву універсальних мов, тому що з їхньою допомогою може бути виражене все. Однак у рішенні певних завдань таке багатство може виявитися перешкодою. В універсальних мовах найчастіше дуже важко зрозуміти, у межах якого виміру той або інший знак переважно функціонує, не вказуються чітко різні рівні референції символів. Такі мови неоднозначні, що призводить до явних протиріч. Прийоми, що сприяють науковій ясності, можуть послабити потенційні можливості естетичного використання мовних знаків і навпаки. Виходячи із цих міркувань, не дивно, що люди створили деякі спеціальні мови для більш успішного здійснення деяких цілей. Серед таких мов одну з найважливіших позицій займає креслення.

Процес, у якому щось функціонує як знак, називають семіозисом. Цей процес у традиційно, включає три (або чотири) фактори: те, що виступає як знак; те, на що вказує знак; вплив, у силу якого відповідна річ виявляється для інтерпретатора знаком. Ці три компоненти семіозису можуть бути названі відповідно знаковим засобом, десигнатом і інтерпретантою, а як четвертий фактор може бути введений інтерпретатор.

Таким чином, у семіозисі щось враховує щось інше опосередковано, тобто за посередництвом чогось третього. Отже, семіозис - це „опосередковане врахування”. Дане формулювання має потребу в коментарях. Необхідно підкреслити, що терміни „знак”, „десигнат”, „інтерпританта” і „інтерпретатор” мають на увазі один одного, оскільки це просто способи вказівки на аспекти процесу семіозису. Зовсім не обов’язково, щоб на об’єкти вказувалося за допомогою знаків, але, якщо немає такої референції, немає й десигната; щось являється знаком тільки тому, що воно інтерпретується як знак чого-небудь деяким інтерпретатором; урахування чого-небудь є інтерпретантою лише остільки, оскільки воно викликається чимось, що функціонує як знак; деякий об’єкт є інтерпретатором тільки тому, що він опосередковано враховує щось.

Отже, знаковим засобом в графічній діяльності є зображення, яке виконується за певними загальноприйнятими правилами; десигнатом є реальний об’єкт, зображення якого ми бачимо на кресленні, а інтерпритантою – потреба у отриманні чи передачі певної інформації.

Властивості знака, десигната, інтерпретатора або інтерпретанти - це властивості реляційні, що здобуваються об’єктами у функціональному процесі семіозису. Семіотика, вивчає не якийсь особливий ряд об’єктів, а звичайні об’єкти в тій мірі, у якій вони беруть участь у семіозисі.

Для здійснення своїх власних завдань креслення визначає свій вимір функціонування знаків – строго регламентований порядок побудови різних за параметрами ліній (знакових засобів) формує інформаційну систему.

Доведено, що при наявності безлічі знаків, використовуваних тим самим інтерпретатором, завжди існує можливість певних синтактичних відносин між знаками. Синтактична структура креслення - це взаємозв’язок знаків, обумовлений взаємозв’язком реакцій, результатом або частиною яких є знакові засоби.

Тож, якщо розглядати питання, що саме в кресленні слід вважати знаком, з точки зору білатеральної теорії, яка займає все ж більш переконливі позиції в семіотичній теорії, зокрема завдяки останнім дослідженням Чарльза Уільяма Моріса, то можна констатувати, що найменшою одиницею є точка. Оскільки вона є односторонньою одиницею (має тільки план вираження і не має значення), її не можна вважати знаком. Це одиниця, яка служить для побудови і розрізнення знаків.

Лінія є двосторонньою одиницею, тобто має і план вираження, і план змісту. Однак ці значення не реалізуються самостійно, а тільки в складі комплексного зображення. Відокремлена лінія не може виступати одиницею комунікації самостійно. Враховуючи все вищесказане про пряму, її можна вважати як знаком так і напівзнаком.

У кресленні так само як і у лінгвістичній знаковій теорії можна виділити субзнаковий, знаковий і суперзнаковий рівні. Точки належать до субзнакового рівня, лінії - до знакового, креслення - до суперзнакового.

Тож креслення можна назвати системою знаків, які передають інформацію про об’єкти навколишнього середовища.

Поняття системи креслення базується на взаємозалежності її елементів. Системні відношення не є чимсь зовнішнім для окремих компонентів системи, а входять у ті елементи, утворюючи якісну їх характеристику. Нерідко відмінність системних відношень є єдиною основою розрізнення й самих елементів.