Педагогические науки/2. Проблемы подготовки специалистов

Бублик Р.І., Гаргін В.В.

ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди»

З історії розвитку методу проектів у трудовому навчанні.

Сучасне динамічне, швидкоплинне життя висуває суспільний запит на виховання творчої особистості, здатної, на відміну від людини-виконавця, самостійно мислити, генерувати оригінальні ідеї, приймати сміливі, нестандартні рішення. Сьогодні своїм основним завданням педагогічні колективи шкіл повинні вважати забезпечення фізичного, інтелектуального, соціального і духовного розвитку учнів з домінантою індивідуальних і творчих можливостей кожної дитини для формування творчої цілеспрямованої особистості, здатної до саморегуляції, передбачення, конструювання власної життєвої стратегії.

Основним орієнтиром змісту модернізації загальної середньої освіти має стати праця на особистість, що інтенсивно розвивається. Колись роль учня в системі освіти виходила з потреб держави. Сьогодні акценти розставлено інакше: маємо зробити людину такою, щоб вона могла вирішувати державні завдання за своїм покликанням, бути високоморальною, духовно розвиненою, мобільною в своєму розвитку. Адже корисна діяльність людини – це результат розвитку її розуму, інтелекту, здібностей. Виховання має прагнути до самостійності мислення і винахідництва, як і розум людини, що розвивається самостійно у дії.

Найбільш ефективно ці завдання на уроках трудового навчання можуть бути вирішені шляхом організації проектно-технологічної діяльності учнів, що забезпечує одночасний їх розвиток, навчання і виховання в процесі залучення їх до активної творчої діяльності особистісного характеру.

Потрібно зазначити, що використання у навчально-виховному процесі методу проектів не є новим для українських шкіл. Проектність - один із вимірів культури минулого століття. Метод проектів використовувався ще в перші роки минулого століття й були поширені в педагогіці та практиці української школи у 20-их роках — за часів масштабного реформування шкільної освіти.

Досвід застосування методу проектів в практиці роботи шкіл на території Росії узагальнювався в періодичному виданні “На шляху до методу проектів”. Розвиток методу проектів у вітчизняних школах пов’язано з іменами вітчизняних педагогів (В.Шульгін, А.Петрович, Л.Миловидів, М.Крупеніна, В.Ігнатьєв та ін.) Прихильники методу проектів оголосили його єдиним засобом перетворення школи навчання в школу життя. Універсалізація методу проектів призвела до складання і видання комплексно-проектних програм для шкіл.

Але на початку 30-их років метод проектів був різко засуджений як буржуазне перекручення і відкинутий. Хоча як зазначав відомий український педагог Григорій Ващенко, який досліджуючи метод проектів, відносив його до одного з активних методів навчання, радянський експеримент все ж таки дає підставу для висновків, що можуть бути корисні для педагогічної справи в нашій країні.

На сьогоднішній день теоретичні дослідження не лише наших, але й зарубіжних вчених визначають проектну діяльність як окрему, самостійну галузь людської діяльності, оволодіння якою може відбуватись цілеспрямовано, у процесі спеціально організованого навчання.

Під навчанням школярів проектно-технологічній діяльності слід розуміти спеціально організований процес оволодіння учнями на змістовому та функціональному рівні комплексом знань та умінь, які з часом узагальнюються в проектно-технологічну культуру, тобто формує у них готовність до проектної взаємодії з оточуючим світом.

Технологія як наука про методи переробки сировини виникла у зв’язку з розвитком машинної промисловості. У науковій літературі термін „технологія” виник у 1772 році. Найбільш розповсюдженим є твердження, що слово „технологія” походить від грецького „techne” - мистецтво, майстерність, уміння і „logos” - навчання, наука. Таким чином, під технологією розуміється наука про майстерність, способи взаємодії людини, знарядь і предметів праці.

Слід розрізняти технологію як сукупність певних виробничих процесів і технологію як науку про ці процеси. Якщо у першому значенні мова йде про об’єкт, який є найважливішим складовим елементом технічної частини продуктивних сил, то у другому – про відображення закономірностей процесів що відбуваються у даному об’єкті.

Завданням технології як науки є з’ясування фізичних, хімічних, механічних та інших закономірностей з метою визначення і застосування на практиці найбільш ефективних і економічних виробничих процесів, що потребують найменших витрат часу і матеріальних ресурсів.