Плетньова О. Ю.

Горлівський державний педагогічний інститут іноземних мов

„Плискачик” Наталі Забіли як літературний переспів казкаркою фольклорної казки „Колобок”

У 30-40-х роках ХХ ст. інтенсивно розвивається жанр казки, що „... стала пануючою формою казкової творчості в наш час.” [1, с. 56]. З’явилися літературні переспіви багатьох фольклорних казок, як-от: ”Рукавичка”, ”Сорока – білобока”, ”Вовк і козлята” Наталі Забіли, ”Івасик – Телесик” Павла Тичини, ”Котигорошко” Анатолія Шияна, ”Козак Голота” Марії Пригари тощо. Нас зацікавила фундаментальна проблема казкознавства – проблема подібності або навіть тотожності сюжетів фольклорної казки і літературного переспіву. Новий етап у порівняльному казкознавстві започаткували німецький дослідник Й. Вольте, чеський фольклорист І. Полівка (”Примітки до ”Дитячих і домашніх казок” братів Грімм”, 1913 – 1932 рр.). Зазначимо, що у цих виданнях (три томи) порівнюються слов’янські, західно-європейські та позаєвропейські казки. Вагомим є науковий доробок українських казкознавців. Так, казки Поділля, зібрані О. Димінським були видані у 1928 р. М. Левченком. Проблему генези і специфіку жанру розглядали М. Сумцов, Л. Дунаєвська, О. Бріцина, В. Шабліовський, Е. Померанцева, Г. С. Сухобрус.

Принциповим у контексті даної статті є висновок, зроблений Ізмаїлом Срезнєвським у нарисі щодо огляду жанрів українського фольклору, що стосується віддиференціювання народної казки від її ”двійника” (літературного переспіву). Як на наш погляд, це дало поштовх до вивчення особливостей фольклорної казки та літературної, написаної автором на її основі.

Мету нашої розвідки ми бачимо у порівнянні основних відмінностей народної казки ”Колобок” та її літературного переспіву ”Плискачик” відомої української письменниці ХХ ст. Наталі Забіли.

Деякі казки письменниці вже ставали предметом літературознавчого дослідження (Ф. Гурвич, В. Бичко, М. Уварова, Сенько П., Чайковський Б., Мовчун А.), але розглядались з точки зору їх тематичної та образної своєрідності. Однак, ще й досі відсутнє ґрунтовне дослідження трансформації фольклорного матеріалу у літературних переспівах Наталі Забіли.

Українська література поч. ХХ ст. характеризувалась гострими суперечками щодо необхідності існування літературної казки у процесі становлення літератури у нових суспільних умовах: ідеологічна заанґажованість суспільства позбавляла казку можливості існування, а значить і впливу на розвиток дитини.

Чимало противників використання фантазії, гри у літературі заперечували важливість казки в суспільному розвитку, стверджували недоцільність впливу її на дитячу свідомість. Створювались нові газети, журнали, видавництва, які активно друкували казки. Так, у 1934 р. на Україні створено видавництво дитячої літератури ”Дитвидав”. Саме тут побачили світ твори відомих представників дитячої літератури, а саме: ”Дерев’яний бичок” Наталі Забіли, ”Мандри Закомарика” Миколи Трублаїні, ”Сандалики, повна скорість” Оксани Іваненко тощо.

Тож, незважаючи на численні перешкоди на шляху розвитку літератури для дітей, авторська казка стала одним із ключових провідників фольклорної традиції в суспільстві, а отже поповнювала скарбницю казкової прози новими творами.

Відомо, що панорама жанрових модифікацій народних казок різноманітна. На ґрунті систематизації зібраного казкового матеріалу на початку ХІХ ст., фольклористи виділили такі різновиди: казки про тварин, чарівні казки, легендарні, побутові, анекдотичні, кумулятивні. Останню В. Я. Пропп відносив до різновиду казок про тварин. Як зазначав сам вчений: ”Головний композиційний прийом кумулятивних казок полягає в багаторазовому повторенні, накопичені однотипних дій, доки створена таким чином ланка не обривається або ж не розплітається у зворотньому напрямку” [4, с. 343]. Таким чином, особливою рисою кумулятивних казок є повторення одноманітних дій, яке утворює своєрідний ланцюг, який може раптово обірватись, при цьому розв’язка комічна.

Показовою з цієї точки зору є творчість Наталі Львівни Забіли, яка протягом свого життя написала понад сто книжок для дітей, упорядкувала кілька колективних збірників творів українських поетів для юних читачів: ”За волю” (1926), ”Ясоччина книжка” (1934), ”Хатинка на ялинці” (1935), ”Казка про півника та курочку і про хитру лисичку” (1936), збірка ”Нам весело жити” (1940), збірки ”Під ясним сонцем” (1949), ”Під дубом зеленим” (1952), збірка віршів ”У широкий світ” (1960) тощо.

Твори Наталі Забіли широко відомі не тільки на теренах України, але й поза межами країни.

Слід зауважити, що друкуватися письменниця почала у 1924 році в кам’янець-подільській газеті ”Червоний кордон”, у якій був опублікований перший вірш ”Війна – війні”.

Тематика казок Наталі Забіли досить різноманітна. Її казки відзначаються глибокою ліричністю, яскравим психологізмом героїв, різнобарвними художньо-стильовими засобами виразності та зображувальності, алегоричністю. У казках письменниці ”реально – існуюче оповите ореолом чудесності” [5, с. 28]. Казки Наталі Забіли багаті на специфічно літературні прикмети: психологічні характеристики та мотивації дій героїв, індивідуалізація мовлення персонажів, зображення їх настроїв та почуттів.

Наскрізними темами казок письменниці є любов до Батьківщини, до рідного краю, збереження її краси і могутності (”Наша Батьківщина”, 1947); любов до природи, до мешканців лісів, до навколишнього світу. Письменниця не тільки оспівує природу, не тільки розповідає про користь, яку дає природа людству. Вона щоразу закликає дітей любити природу, оберігати її. За думкою казкарки, дружити з природою – не тільки користуватися її плодами, хоч, звичайно авторка пише й про це. Але до природи, як зазначає сама поетеса, треба прикласти руки – це провідна ідея більшості віршів та казок Наталі Забіли. Так, наприклад, в казці ”Яблунька” діти стають на захист дерев, зелених насаджень, тим самим стверджуючи, що природа – це значно більше, ніж тільки розваги, але й середовище, в якому вони живуть. Однією з найпоширеніших тем, до яких звертається авторка, є любов до праці, зацікавлення дітей суспільним життям країни (”На Дніпрі”, ”Поїзд”, ”Тут буде дім”).

Слід зауважити, що в казках Наталі Забіли діти виступають не глядачами, які спостерігають все, що відбувається навколо, але й самі є учасниками подій, помічниками дорослих, їх співбесідниками. Основне місце в її творчості займають казки про тварин (”Сорока – білобока”, ”Зайчикова ялинка”, ”Крабеня”, ”В лісі” та інші).

Спочатку при ознайомленні з казковою спадщиною письменниці здається, що це здебільшого віршований переказ народних казок. Але, на нашу думку, це досить помилкове враження, тому що казкарка будує зовсім інші стосунки між персонажами, ніж в народних казках: ”Зайчикова хатка”, ”Корінці та вершки”, ”Гуси – лебеді”, ”Кіт і півник”, ”Рукавичка” тощо. Вони (стосунки) позбавлені використання чарівних засобів, а спрямовані на побутове зображення життя мешканців лісу.

Як зазначалося, казкарка користується багатствами уснопоетичної творчості. З народної пісні Наталя Забіла запозичає зразки для створення своїх власних поетичних образів, переймає мотиви традиційних народних приспівок, примовок і приповідок. Проте поетеса не копіює народнопоетичні жанри, а переробляє, трансформує їх. Так, майже всі сюжети збірки ”Під дубом зеленим” (1952) запозичені з народних казок, однак до кожної казки поетеса підійшла досить оригінально. Вона, насамперед, переклала народні казки на мову поезії, тим самим вони набули мелодійності, легкості для читання. Авторка збагачує переспіви народних казок новими поетичними барвами, образами, ліричністю розповіді. Варто зазначити, що на відміну від народних казок, Наталя Забіла використовує засоби алітерації, асонансу з метою яскравіше зобразити персонажів казок та зацікавити юних читачів їх сюжетом твору.

Яскравим прикладом переспіву авторкою народних сюжетів та використанням різноманітних казкових прийомів є казка ”Плискачик” (1952), в якій простежується відомий сюжет з фольклорної казки ”Колобок”. У народному варіанті дід та баба печуть колобок задля своєї втіхи, але колобок втікає від них та зустрічає на своєму шляху багато перешкод: зайця, сірого вовка, ведмедя та хитру лисицю, яка нарешті його перехитрила та з’їла. Таким чином, у фольклорній казці кінцівка не є щасливою, що відрізняє сюжет казки від інших фольклорних казок, у яких кінцівка завжди повинна бути щасливою: добро перемагає зло. Ці теоретичні положення яскраво втілені у фольклорній казці ”Колобок”, а видозмінюються та трансформуються у літературній казці ”Плискачик”. Так, в казці авторка не залишає експозицію, тим самим динамізує хід подій. Це яскраво виражено на початку казки: динамічність та рухливість сюжету допомагають читачеві краще сприймати зміст твору.

Цікаво простежити композиційну особливість казки Наталі Забіли ”Плискачик”. Якщо в народній казці наявний хронологічний зачин:

Жил-был старик со старухою [3, с. 7],

то в літературній він змінює свою форму:

Якось каже дід бабусі... [2, с. 179].

Зачином поетичної літературної казки можемо вважати прохання дідуся спекти плискачика для Ганнусі:

Розпали вогонь в печі

та для нашої Ганнусі

ти плискачика спечи. [2, с. 179]

Бабуся спекла ”пухкого плискачика” та залишає його на вікні.

Розвиток дії у казці починається зі втечі головного героя від бабусі та дідуся, їх онучки Ганнусі:

Десь гуля Ганнуся, видно,

не куштує плискача.

А йому лежать набридло,

стриб з вікна – й навтікача!. [2, с. 180].

Якщо в казці ”Колобок” головний герой вирішив утекти від бабусі та дідуся спонтанно, ірраціонально, то у плискачика це вмотивоване рішення. Так, сама поетеса пояснює його вчинок:

Десь гуля Ганнуся, видно,

не куштує плискача.

А йому лежать набридло, стриб з вікна – й й навтікача! [2, с. 180].

Отже, фольклорна казка і літературна мають характерні відмінності, але спільного між ними теж немало: сюжет, групування персонажів, мотивація вчинків героїв.

Однією з ознак літературної казки є мотивація дій героїв. Не виключенням є казка ”Плискачик”, в якій головному героєві набридає лежати на віконці та він рушає у подорож, не розмірковуючи над своїм майбутнім та тим, що з ним може статись. На шляху казкового персонажа зустрічаються мешканці лісу: ”зайчик-побігайчик”, ”вовк зубатий”, ”ведмідь та лисиця”, яка ”вистрибне з-під куща до плискача” [2, с. 182]. Та саме такий ряд звірів зберігається і в народній казці, послідовно з’являються один за одним заяць, вовк, ведмідь та лисиця. Зазначимо, що така градаційна послідовність появи звірів, постійне повторення одних і тих самих ситуацій, слів сприяє заколисуванню малюків і водночас кращому запам’ятовуванню оповіді. Так, спочатку головний герой казки зустрічає зайчика, який, побачивши плискачика, бажає його скуштувати на смак:

Ну й плискачик золотистий!

Мабуть, добрий ти на смак? [2, с. 180].

Хоробрий плискачик пропонує йому заспівати, що є не властивим для реального світу людей, але в казковому світі, у світі фантазії та уяви такі дивні обставини здаються реальними, правдоподібними та є єдиним порятунком героя від смерті. Жартівливий спів ”запашного плискачика” рятує його від зайця, але назустріч йому потрапляє ”зубатий вовк”. Не важко зрозуміти, що далі повторюється вже відома дія: умовляння, спів плискачика. Те саме відбувається і з ведмедем, від якого головний герой втікає:

Покотився, покотився по траві, мов коліща. [2, с. 182].

Кінцівка казки ”Плискачик” суттєво відрізняється від ”Колобка”: хитра лисиця обдурює наївного плискачика, він опиняється в торбинці хитрунки, тоді як головний герой народної казки колобок, зустрівши хитру лисицю, не рятується від неї: її хитрість та кмітливість перемагають його допитливість та довірливість: ”Спасибо, колобок! Славная песенка, ещё бы послушала! Сядь-ка на мой язычок да пропой в последний разок, - сказала лиса и высунула свой язык.” [3, с. 9].

Таким чином, однією з основних відмінностей народної казки та її літературного переспіву є те, що в народній казці подорож героя закінчується трагічно для нього, він не рятується від лисиці, на відміну від казки ”Плискачик” Наталі Забіли, в якій на щастя, Ганнуся рятує героя від загибелі. Результати нашого дослідження доводять, що літературний переспів - це ідентифікована модель фольклорної казки, її ”двійник”. Проведено порівняльно-зіставний аналіз із залученням текстів фольклорної казки ”Колобок” та віршованого літературного переспіву Наталі Забіли ”Плискачик”. Внаслідок цього виявлено відмінності у зображенні мотивації вчинків персонажів, способи трансформації фольклорного матеріалу в літературний переспів Наталі Забіли. Аналіз і зіставлення поетики фольклорної казки ”Колобок” і літературного переспіву письменниці ”Плискачик” можна розглядати, на нашу думку, прикладом комбінування засобів фольклору та літератури як своєрідного феномена збереження українського етносу, його ментальної специфіки.

Література

1. Аникин В. П. Русская народная сказка. – М., 1984.

2. Забіла Н. Веселим малюкам. – К., Державне вид-во дитячої літератури УРСР, 1959. – 219 с.

3. Русские народные сказки. Сказки братьев Гримм. Сказки Гауфа – М., Мегаполис-Экспресс, 1992. – 400 с.

4. Пропп В. Я. Русская сказка. Л., – 1984.

5. Тихолоз Н. Казка як вид художньої словесності: Стаття 1.// Українська мова й література в середній школі. – 2002. – № 5. – С. 22-32.

6. Ярмиш Ю. У світі казки: Літературно-критичний нарис. – К., 1975.