Абдуллаєва Н., Могдальова І.В.

Автомобільно-дорожній інститут

Донецького національного технічного університету

Добро та зло в українському фольклорі та літературі

Кожен з нас рано чи пiзно ставить перед собою питання: „Що є добро та зло?” Проблема вибору між добром і злом – вічна, загальнолюдська проблема. Вона постає перед кожною людиною, і кожен сам, згідно зі своїми моральними переконаннями, повинен вирішувати, що обрати. Добро – універсальне поняття та етична категорія, що означає, у самому загальному змісті, прагнення до щастя. Добро розглядається як протилежність злу. У широкому змісті цей термін відноситься до всього, що одержує у людей позитивну оцінку, або сприймається ними як щастя, радість та світло.

Зло – універсальне поняття й етична категорія, яка означає, у самому загальному змісті, прагнення до заподіяння страждань. Це протилежність добру. У широкому змісті цей термін відноситься до всього, що одержує в людей негативну оцінку при порушенні морального порядку та засуджується ними. У цьому змісті і неправда підходить під поняття зла. У більш вузькому сенсі зло означає страждання живих істот.

Добро i зло – це два протилежні поняття, як життя і смерть, кохання і ненависть, світло і темрява, християнство і язичництво. Здавалося б, цi поняття нecумісні i можуть існувати лише як протиставлення одне одному. Але це не так. І добро, i зло спiвiснують один з одним. Добро і зло – найбільш загальні поняття моральної свідомості, які характеризують позитивні і негативні моральні цінності. У багатьох релігіях вважають, що добро і зло протистоять один одному і ведуть споконвічну боротьбу за право панувати світом. Традиційно, головним представником добра є Бог, зла – Сатана.

Особливий погляд на проблему взаємодії добра та зла пропонує український фольклор. Так, в українському фольклорі добро та зло часто виступають як мiфологiчні персонажі дуалiстичних мiфів, якi базуються на протиставленні двох символів – корисних і шкiдливих. Мiж добром i злом постiйно йде боротьба, яка, за народними переконаннями, повинна закiнчитися перемогою добра. Як свiдчить сучасний дослідник В. В. Колосов, на Pyci слово „добрий” має значения „мiцний” або „сильний”. І не випадково один з трьох билинних богатирiв має iм’я Добриня. Потiм це слово оцінює людину за зовнішнім виглядом. Згодом „добрий” означає „багатий”, а слово „добро” – „багатство”. І лише значно пiзнiше „добрий” набуває значення „лагiдний”, „душевний”. Етимологiчний словник української мови зазначає iсторичну спорiдненiсть слiв „добрий”, „добро” iз словами „хоробрий”, „мiцний”, „гарний”. Слово „злий” означає „недобрий”, „грубий”, „несправедливий”, „брехливий”.

Поняття добра i зла в українському народi пов’язується з такими поняттями, як людина, розум, душа, тiло, серце. У стародавнi часи, називаючи дiтей Доброславом, Добромислом, батьки вiрили, що у їхнїх дітей буде добра, свiтла доля. У стародавнiх колядках та побажаннях люди зичать один одному саме добра. Коли зустрiчаються, то говорять: „Доброго здоров’я!”, „Добрий вечiр”, а коли прощаються: „На добро!”, „У добрий час”. І навіть сьогоднi, прощаючись увечері, ми кажемо один одному: „На добранiч!”.

В українських народних казках вci герої, якi роблять добрi справи, завжди досягають своєї мети. Так високо оцiнювали люди добро. В уснiй народнiй творчостi добро i зло i зараз розглядаються як антиподи, однак перевага вiддається першому. Наприклад: „Добре роби, добре й буде”, „Добре дiло роби смiло” тощо. Взагалі у сучаснiй лiтературнiй мовi налiчується понад 50 слiв з коренем добр- (доброчинний, доброчесний, добропорядний).

Протягом розвитку історії людства поняття добра i зла пояснюються як незалежнi вiд людини сили. Так, українські письменники у своїх творах постійно звертаються до цієї проблеми і у багатьох з них вона є основною. У романі П. Мирного „Хіба ревуть воли, як ясла повні?” постає зло, що пiдкоряє собi навiть смiливих, гордих, волелюбних людей, якi могли б вiддати свої сили високiй метi. Письменник ставить персонажiв роману в однаковi життєвi умови, але однi чинять грiх, не спокутують свою вину, а другi – борються до кінця. В образі головного героя Чіпки, який із невтомного шукача правди перетворився на злочинця, розглядається проблема вибору між добром і злом.

У п’єсі „Украдене щастя” І. Франка показано селянську родину, в яку несподівано вривається стороння людина – представник влади, жандарм – і всю складність життєвих, психологічних колізій, породжених даною ситуацією. Головні герої Михайло і Анна кохають один одного, але рідні брати дівчини руйнують її щастя: „випхали на війну” її коханого Михайла. Пізніше кажуть Анні, що він загинув, і віддають заміж у далеке село за наймита-бідняка Миколу. Так І. Франко вмотивовує основу конфлікту, що виникає в драмі раптово, розвивається, проте, цілком природно, набуваючи дедалі більшого напруження, і приводить, зрештою, героїв до трагічного кінця. Але потрібно пам’ятати, що у них є вибір, і вони самі свідомо роблять його.

У повісті М. Коцюбинського „Тіні забутих предків” душевні поривання героїв сплітаються в чарівну пісню, яку Іван грає на флоярі, а Марічка виспівує. Від самого початку кохання Івана та Марічки є трагічним. І не тому, що їм на заваді стоїть давня ворожнеча родів, а тому, що воно є більшим і сильнішим за життя. І коли гине Марічка, Іван не в змозі пережити своє кохання, він тане на очах. Зло здобуває перемогу над життям Івана та Марічки, та воно не в змозі нічого вдіяти з їх кохання. Письменник у цій повісті показує боротьбу добра і зла не стільки у душах героїв, скільки у навколишньому жорстокому світі, який і розлучає людей.

Тому кожна людина повинна пам’ятати, що які б перешкоди не ставали на життєвому шляху, звинувачувати обставини або інших людей у своїх проблемах – це не вихід. Потрібно, перш за все, розібратися у собі і визначити, якою дорогою йти – дорогою добра чи дорогою зла. Вибір завжди за людиною.