Стецюк Н. Є.

Київський національний економічний університет

імені Вадима Гетьмана, Україна

ЕФЕТИВНІСТЬ ОБЛІКУ ВЛАСНОГО КАПІТАЛУ –

ОСНОВА ПРИЙНЯТТЯ ОПТИМАЛЬНИХ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ

Нові політичні та економічні реалії нашої країни вимагають сучасних підходів до формування облікової політики. Ефективність управління виробничими ресурсами підприємства значною мірою визначається відображенням у звітності такого нового поняття для облікової практики процесів ринкового господарювання, як формування власного капіталу. Однак, процес реформування вітчизняної системи обліку із застосуванням міжнародних стандартів виявив певні невідповідності у правовому забезпеченні організації та методології обліку згаданого об’єкту.

Питання відображення прав власників у бухгалтерському обліку наділене історичним характером, оскільки залежить від організаційно-правових та господарських форм ведення бізнесу. У зв'язку з цим, дана проблема знаходиться в постійному розвитку.

Проблема якості та достовірності для користувачів інформації з фінансових звітів завжди знаходилася в полі зору дослідників. Серед ключових задач при організації обліку власного капіталу в сьогоднішніх умовах необхідно назвати наступну: удосконалення відображуваних в обліку і фінансовій звітності наслідків дооцінки необоротних активів та використання прибутку. Також, діючий порядок відображення в обліку та звітності невикористаного прибутку та дооцінки довгострокових інвестицій суттєво знижує рівень достовірності інформації, що може спричинити невірне прийняття управлінських рішення.

Власний капітал підприємства складається із: стартового капіталу; прибутку; дооцінки (уцінки) необоротних активів; безоплатно отриманих різноманітних подарунків, цільового фінансування тощо. Так, емісійний дохід присутній у підприємства із солідною репутацією. Якщо має місце дооцінка необоротних активів, то це підтверджує правильну інвестиційну політику на підприємстві [1]. Проте, з відображенням зазначеного факту в обліку є певні проблеми.

Відповідно до інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій, затвердженої наказом Міністерства фінансів України 30.11.1999 р. № 291 на субрахунку 423 "Дооцінка активів" відображається сума дооцінки (уцінки) необоротних активів і фінансових інструментів [2]. Одночасно згідно з п.8 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 12 "Фінансові інвестиції", сума збільшення або зменшення балансової вартості фінансових інвестицій на дату балансу (крім інвестицій, що обліковуються зам методом участі в капіталі) відображається у складі інших доходів або інших витрат відповідно [3], іншими словами, на рахунках 7-го (9-го) класу. Насамперед, це значить, що сума дооцінки (уцінки) зазначених активів відображається в звіті форми 2 "Звіт про фінансові результати". Резюмуючи вказане, можна зробити висновок, що існують протиріччя між Інструкцією № 291 та П(с)БО 12. Дані розбіжності є об'єктом наукового дослідження. Таким чином, сума дооцінки (уцінки) фінансових інвестицій - це дохід (витрати) чи додатковий капітал. Згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності" та 3 "Звіт про фінансові результати", доходи - це зростання економічних вигод у виді надходження активів або зменшення зобов'язань, що зумовлюють зростання власного капіталу (крім зростання капіталу за рахунок внесків власників) за звітний період.

Найперше, необхідно відмітити, що у випадку дооцінки необоротних активів не відслідковується надходження активів, а відзначено лише збільшення їхньої вартості. Протягом строку володіння реальними довгостроковими фінансовими інвестиціями, їх справедлива вартість може суттєво змінюватися: зростати або знижуватися. Якщо її зростання в майбутньому не призведе до проблем, то зменшення справедливої вартості фінансових інвестицій матиме негативні наслідки для інвесторів. Безумовно, на випадок її зниження можна утворити на підприємстві резерв, сума якого збільшувала б витрати і, як наслідок, відкоригувала, завищений в результаті дооцінки фінансових інвестицій, прибуток. Водночас, виникає питання доцільності відображення суми зростання справедливої вартості довгострокових фінансових інвестицій як доходу, для подальшого створення резерву на їхню уцінку.

По-друге, варто зазначити, що збільшення справедливої вартості довгострокових фінансових інвестицій не зумовлює зменшення зобов'язань підприємства. Також, зростання справедливої вартості довгострокових фінансових інвестицій не можна трактувати як збільшення власного капіталу. Доцільно звернути увагу на один із принципів формування фінансової звітності - обачність, згідно з яким "методи оцінки, що застосовуються в бухгалтерському обліку, повинні запобігати заниженню оцінки зобов'язань та витрат і завищенню оцінки активів і доходів підприємства" [4].

На нашу думку, відображаючи в обліку дооцінку довгострокових фінансових інвестицій, варто звернути увагу на порядок розрахунку нереалізованого прибутку інвестора від операцій з дочірніми підприємствами під час складання консолідованого балансу (при розрахунку консолідованого прибутку або розрахунку балансової вартості інвестицій на кінець звітного періоду). Сутність зазначених операцій полягає в наступному: дочірнє підприємство віддало материнському деякі активи (яке їх ще не реалізувало), отримавши із цього прибуток. Згаданий дохід в консолідованому балансі відображається як нереалізований і не враховується під час обчислення консолідованого прибутку. Отож, ми вважаємо, що збільшення справедливої вартості довгострокових активів варто відображати в обліку і звітності підприємства не просто як доходи, а як нереалізовані доходи. Тому, що до реалізації цих довгострокових фінансових інвестицій, неможливо використати суму дооцінки у процесі господарської діяльності. Подібний підхід можна використовувати для відображення дооцінки всіх необоротних активів, зокрема, довгострокових інвестицій, котрі обліковуються за методом участі в капіталі. Це дозволить суттєво підвищити якість фінансової інформації.

Розглядаючи теоретичні і правові основи організації обліку власного капіталу, можна зробити висновок, що він відіграє надзвичайно важливу роль в діяльності підприємств, оскільки характеризує ступінь незалежності та впливу його власника (засновника, акціонера), показує розмір відповідальності кожного учасника за борги підприємства, використання для фінансування інвестицій та ін. Також, слід зауважити, що недостатнім є нормативне та методичне забезпечення обліку власного капіталу, яке, в свою чергу, призводить до виникнення різного роду помилок та неузгоджень при безпосередньому застосуванні на підприємствах України.

Організована належним чином система обліку та управління власним капіталом допускає формування облікової інформації, що має вагоме значення для внутрішнього управління, а 0, прийняття рішень іншими користувачами інформації, які також впливають на досягнення цілей підприємства.

Література:

1. Иваненко В.В. Управление эффективностью использования ресурсов производства / В.В. Иваненко - Х.: ХНЕУ, 2005.- 368с.

2. Інструкція про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затверджена наказом Міністерства фінансів України 30.11.1999 р. №291.

3. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 12 "Фінансові інвестиції", затверджене наказом Міністерства фінансів України від 26.04.2000 р. № 91.

4. Положення про порядок бухгалтерського обліку активів та операцій підприємствами державного, комунального секторів економіки та господарськими організаціями, які володіють та/або користуються об'єктами державної, комунальної власності, затверджене наказом Міністерства фінансів України 19.12.2006р. №1213.