ОРГАНІЗАЦІЙНІ МЕХАНІЗМИ

ВПРОВАДЖЕННЯ ЗМІСТУ ОСВІТИ В ЗАГАЛЬНООСВІТНіХ НАПВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ

Островерхова Н. М., док. пед. наук, головний науковий співробітник

Інституту педагогіки НАПН України

Актуальність теми. В умовах стрімкого прогресу глобалізаційних процесів, інформатизації всіх галузей соціально-економічної сфери, формування суспільства знань в Україні загострюється проблема забезпечення якісної освіти всім громадянам країни навчальними закладами різних рівнів та типів. З-поміж них фундаментом виступає загальна середня освіта як процес і результат засвоєння систематизованих знань, умінь та навичок учнів. Її результатом є оволодіння інтелектуальними, культурними, моральними та матеріальними цінностями, що накопичило людство. «Загальна освіта виводить людину із тісного кола безпосередніх особистих інтересів, роз’яснює ставлення людини до природи, її місце в низці інших органічних істот, характеризує потреби і устремління того народу, серед якого людина народилася, визначає значення і спрямованість тих історичних сил, культурних елементів, які накладають свій відбиток на окрему особистість, її життя та діяльність» [1, с. 97].

Зміст освіти включає знання про природу, суспільство, техніку, юдину, способи діяльності; досвід здійснення відомих способів діяльності; досвід творчої діяльності; досвід емоційно-ціннісного ставлення до світу та діяльності [2]. Це система наукових знань, практичних умінь та навичок, світоглядних і морально-етичних ідей, якими необхідно оволодіти учням у процесі навчання. За визначенням М. М. Фіцули «Зміст освіти – система наукових знань, умінь і навичок, оволодіння якими забезпечує всебічний розвиток розумових і фізичних здібностей учнів, формування їх світогляду, моралі та поведінки, підготовку до суспільного життя і праці» [3, с. 93]. Зміст освіти відповідає на питання «чого навчати?», тобто які знання, уміння та навички повинні опанувати учні школи. Залежно від соціально-економічних умов розвитку суспільства, освітніх парадигм зміст освіти постійно модернізується відповідно до рівня соціального і науково-технічного прогресу, досягнень психолого-педагогічних наук. Закономірність модернізації змісту освіти в Україні підтверджується низкою державних документів (Державна національна програма «Освіта». Україна ХХІ століття; Закони України «Про освіту», «Про загальну середню освіту» тощо). Зокрема у «Національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ столітті», наголошується: «Освіта – стратегічна основа розвитку особистості, суспільства, нації, держави, запорука майбутнього, найбільш масштабна і людиномістка сфера суспільства. Головна мета української системи освіти – створити умови для розвитку і самореалізації кожної особистості як громадянина України, формувати покоління, здатне навчатися впродовж життя, створювати й розвивати цінності громадянського суспільства» [4, с. 2]. Акцентується увага на необхідності посилення виховного і розвивального характеру змісту освіти, реалізації його з позицій особистісно орієнтованого підходу; значущості освіти як засобу втілення в життя української національної ідеї.

Зміст освіти в Україні визначається «Державним стандартом базової і повної середньої загальної освіти», який затверджено постановою Кабінету Міністрів (від 14 січня 2004 р. №24 ) і нині реалізується у практичній діяльності ЗНЗ. Постановою Кабінету Міністрів України (від 23 .листопада 2011 р. №1392), відповідно до статті 31 Закону України «Про загальну середню освіту» затверджено модернізований Державний стандарт базової і повної середньої освіти, який впрваджуватиметься в частині базавої загальної середньої освіти з 1вересня 2013р., а в частині повної загальної середньої освіти – з 1 вересня 2018 року.

У цьому документі окреслено вимоги до освіченості учнів і випускників основної та старшої школи, гарантії держави у її досягненні. Впровадження

в практичну діяльність загальноосвітніх навчальних закладів, ухвалених Державних стандартів освіти передбачається через навчальні плани та програми, затверджені Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України, підручники, посібники, дидактичні матеріали. В успішній їх реалізації важливу роль відіграють наукові та методичні надбання вітчизняний і зарубіжних учених. Зокрема, актуальним є окреслення методологічних основ стратегії оновлення змісту освіти. На думку В. І. Лозової такими є: гуманізація, аксіологічний, культурологічний, особистісно діяльнісний, системний, компетентнісний, синергетичний підходи до навчання. Автор звертає увагу на ті дослідження, в яких ставиться питання про організацію навчання, орієнтованого на розвиток потенціалу кожного школяра, нтак званий ресурсний підхід, на зарубіжний досвід щодо пошуків інноваційних моделей навчання, зокрема на програму «Необмежені здібності» (США), яка включає сфери продуктивного мислення, комунікацій, прогнозування, прийняття рішення, планування [5, с. 102].

Привертає увагу думка В. В. Громового, який констатує, що є два головних аспекти взаємодії філософії та освіти: теоретичне осмислення філософами освітнього процесу й використання їхніх напрацювань для обгрунтування певних освітніх стратегій і педтехнологій. «Будь-яка трансформація освіти має проходити на основі певних філософських припущень» – пише автор [6, с. 5].

Отже, зміст й обсяг базової та повної середньої освіти в країні детермінується Державними стандартами загальної середньої освіти (ДСЗСО), а важливим аспектом його успішного впровадження є добір та реалізація організаційних механізмів управління цим процесом.

Аналіз досліджень і публікацій з теми. У вітчизняній та зарубіжній літературі висвітлюється переважно тлумачення сутності дефініції «механізм державного управління». При цьому підкреслюється її різноаспектність і варіативність. За визначенням В. Малиновського: «Механізми управління – це сукупність засобів впливу на розвиток керованих об’єктів із використанням відповідних методів управління, спрямованих на реалізацію поставленої мети [7].

На думку О. Любчук: «Потребують аналізу та удосконалення моделі організаційного механізму державного управління системою неперервної освіти в Україні відповідно до вимог суспільства знань; розбудови інформаційного освітньо-професійного простору країни та формування вміння вчитися впродовж життя. Постановка завдання полягає у з’ясуванні сучасного стану розробок організаційного механізму державного управління неперервною освітою в Україні та подальше його удосконалення на основі атрибутивного підходу» [8].

Я. С. Клейнер механізм управління визначає як штучно створена система управлінських засобів, за допомогою якої здійснюється прийняття науково обґрунтованого управлінського рішення і досягається ефективна його реалізація [9, с. 340 – 344]. Не можна погодитися з автором, що механізм управління – це «штучно створена система управлінських засобів», тому що управлінські засоби детермінуються змістом і специфікою керованої системи, метою та умовами її функціонування. В. В. Остапчук обґрунтовує організаційний механізм неперервною освітою через державне управління, управління з боку навчального закладу, управління процесом навчання з боку самих суб’єктів навчання; аналізує можливість використання ринкових механізмів в освіті послуг, створення індустрії сучасних способів навчання [10, с. 8]. Розширене поняття механізму управління

Я. С. Клейнер характеризує сукупністю таких «елементів»: цілі, управлінський процес, система управління й управлінських відносин, кадри, ресурси, методи, принципи, закони і закономірності, критерії, соціальні й правові норми, способи визначення цілей, органиізм управління, чим реабілітує свою думку, що це «штучно створена систем» [9, с. 340 – 345].

Класифікацію механізмів державного управління досліджував О. Федорчук, у результаті чого з’ясував, що у науковій літературі термін «механізм управління» є широко вживаним, однак сутність його змісту і структури науковці тлумачать по-різному [11, с. 2–5].

Вивчення та аналіз літератури з проблеми удосконалення організаційних механізмів державного управління неперервною освітою уможливило наступні висновки: а) необхідна інтеграція спільного й загального, одиничного й відмінного у тлумаченні поняття «організаційний механізм», окреслення його науково-теоретичного базису; б) потребує чіткого визначення та розкриття сутності поняття «організаційний механізм управління впровадженням ДСЗСО» з урахуванням специфіки цієї підсистеми; в) слід обгрунтувати місце організаційного механізму в технології реалізації ДСЗСО та оцінювання її ефективності, г) добір і реалізація організаційних механізмів управління впровадженням ДСЗСО має співвідноситися зі специфікою та урахуванням типу закладу освіти, ступенів навчання, спеціалізації, форми власності, особливостей пріоритетних аспектів діяльності; д) ефективність «організаційних механізмів» управління змістом навчального процесу полягає в урахуванні особливостей навчального предмета, навчальної програми, за якою працює вчитель; підручників та навчальних посібників, якими користується вчитель, технологій реалізації змісту нвчальної програми.

Мета статті: дати визначення та розкрити сутність поняття «організаційний механізм управління впровадженням ДСЗСО», науково-теоретичний та методиний базис, визначити його місце в технології управління цим процесом й аналізу його ефективності.

Основний зміст аналітичного дослідження. Постановка мети дослідження обумовила пошуки спільного й загального, одиничного й відмінного у різноманітності визначень поняття «механізм управління» різними авторами. З цією метою нами зроблено вибірку характерних компонентів цього поняття у наукових працях 18-ти авторів. У результаті встановлено, що провідне місце у розкритті поняття «механізм управління» посідають методи, форми, засоби (їх питома вага складає 0,72); друге місце посіли інструментарії та важелі (0,22); третє місце – правові норми і принципи (0,06). Для дослідження окресленої теми, яка детермінується складними системними зв’язками, ієрархічними процесами впровадження державного стандарту загальної середньої освіти, важливим є розкриття сутності поняття «організаційний механізм управління впровадженням ДСЗСО».

Виходячи з того, що організаційні механізми визнаються вченими як важливий чинник підвищення ефективності управління галуззю освіти, закладом освіти, навчальним процесом, нами введено у науковий обіг наступну дефініцію: організаційні механізми управління впровадженням державного стандарту загальної середньої освіти – це органічна сукупність наукових підходів, концепцій, принципів; методів, способів, засобів, інструментарію, стимулів впливу на суб’єкти навчального процесу, технологій і критеріїв оцінювання ефективності їх реалізації.

Зміст базової і середньої освіти реалізується в процесі навчання, тобто у цілеспрямованому процесі організації і стимулювання активної навчально-пізнавальної діяльності учнів щодо опанування науковими знаннями, уміннями та навичками, розвитком творчих здібностей, світогляду та морально-етичних поглядів і переконань. У навчально-виховному процесі реалізуються в комплексі основні компоненти змісту освіти – це: «знання» через засвоєння учнями фактів, понять, алгоритмів, принципів, закономірностей, законів, теорій про природу і розвиток суспільства; знання про способи діяльності і методи пізнання; знання про норми ставлень до різних процесів та явищ життя. Досвід здійснення «способів діяльності» реалізується шляхом формування в учнів умінь та навичок (загальнонавчальні, спеціальні, уміння організувати навчальну працю). Досвід «творчої діяльності» набувається шляхом формування в учнів готовності до творчої перетворювальної діяльності: продукування ідей, гіпотез, розв’язання навчальних проблем, з’ясування суперечностей, що сприятиме самоствердженню, саморозвитку, самовдосконаленню.

Складові змісту освіти і навчання взаємопов’язані. У кожному навчальному предметі вони вибудовуються у певній системі, послідовності та співвідношенні. Добір змісту навчання детермінується програмою, темою, цілями та завданнями уроку. Дидактичні та методичні особливості викладання теми уроку зумовлюються її логіко-структурними особливостями. Постановка цілей і завдань уроку оцінюється їх повнотою та комплексністю, ступенем врахування індивідуальних особливостей учнів конкретного класу, реалізацією диференційованого підходу учнів, визначенням завдання-домінанти, його зв’язком з цілями та завданнями інших уроків, реальністю їх виконання.

Зміст матеріалу, який визначається для вивчення на уроці, має бути оптимальної трудності і складності. Він добирається вчителем диференційовано. Це зумовлено ще досить високим ступенем уніфікації навчальних програм, підручників, посібників, в яких неадекватно сучасним вимогам подано диференційований теоретичний матеріал і практичні завдання; неповною мірою реалізовані вимоги державного стандарту освіти; недосконалістю класно-урочної системи навчання, яка переважно зорієнтована на колективні форми роботи з учнями; відсутністю у певної частини шкіл практичного психолога, який би забезпечив достовірну інформацію про психофізіологічні особливості учнів, рівні їх розвитку, інтелектуальні та фізичні можливості; недостатністю роздаткового диференційованого навчального матеріалу. Ефективність індивідуалізації навчання як основи диференціації, на думку польського дидакта Г. Купісевича, зазвичай, висока, тому що учні при цьому опановують певні знання та набувають навичок в оптимальний для себе час, працюючи економно та постійно контролюючи витрати своїх сил [12].

Інтеграція змісту навчання передбачає виявлення та реалізацію внутрішньопредметних і міжпредметних зв’язків, методологічною основою яких є синергетика, яка акумулює діалектичні взаємозв’язки процесів і явищ. Внутрішньопредметні та міжпредметні зв’язки зумовлені законами процесу мислення та пізнання об’єкта вивчення. Їх реалізація забезпечує засвоєння учнями знань та способів діяльності в їх логічному зв’язку та наступності; виявлення смислових, змістових, операційних зв’язків між фактами, поняттями, процесами, явищами; засвоєння учнями системних знань; дозволяє виявляти спільне між навчальними предметами як у змісті, так і способах їх реалізації на уроці.

Важливою проблемою сучасної школи є інтенсифікація навчання, яка спрямована на підвищення продуктивності навчальної праці вчителя та учня протягом кожної одиниці часу, тобто досягнення високої результативності навчання при оптимальних витратах часу, напруженості праці вчителя та учнів [13]. При цьому важливою умовою є підвищення інформаційної місткості змісту навчання учнів; наукового потенціалу навчального матеріалу; генералізація та інтеграція знань, умінь і навичок учнів. З огляду на це цілі уроку мають бути достатньо напруженими, конкретними, перспективними, гнучкими.

Оцінка ефективності реалізації змісту навчання буде неповною без врахування ступеня демократизації взаємодії суб’єктів навчально-виховного процесу. Демократизм відносин у процесі навчання передбачає, перш за все, орієнтир на формування суб’єкт-суб’єктних стосунків між учителем та учнями, за яких кожен із них виступає як рівноправний учасник цього процесу. Демократизм відносин сприяє усвідомленню учнями власної значущості та відповідальності за надбання знань, умінь та навичок; сприяє усвідомленню учнем себе як особистості та своєї соціальної ролі, своїх функціональних обов'язків у процесі навчання.

З-поміж напрямів модернізації змісту навчально-виховного процесу в сучасній школі важливе місце посідає гуманізація. Основою гуманізму є почуття, душевне хвилювання, доброта, доброзичливість, співчуття, турбота, співпереживання тощо. Гуманізація навчання – це прояв у спільній діяльності вчителя та учнів на уроці взаєморозуміння, доброти, поваги та довіри. Кожна людина виражає своє ставлення до інших людей, предметів та явищ природи, які її оточують, до процесу своєї діяльності та її результативності. Ці почуття, переживання мають важливе значення в житті людини, вони пронизують всю її психічну діяльність. Гуманізм учителя проявляється у любові до дітей та педагогічної праці. Проблема гуманізації навчання і виховання підростаючого покоління є вічною і складною. Шляхи її розв’язання, форми і засоби видозмінюються залежно від моральності суспільства. Важливим серед них є гуманізація змісту освіти, який, на думку Ю. І. Мальованого, визначається обраною стратегією його формування. На думку автора, слід розробити педагогічну модель випускника загальноосвітньої школи та визначити зміст навчального її забезпечення [14].

Важливого значення в сучасних умовах набуває розв’язання проблеми гуманітаризації освіти, яка розглядається як процес формування гуманітарної ідеології, філософії, поглядів, переконань, психології світосприймання довкілля людиною. У зв’язку з цим посилюється увага до вивчення предметів гуманітарного циклу, збільшується їх питома вага у навчальних планах. У зв’язку з цим слід вибирати оптимальний варіант навчального плану з погляду домінанти гуманітарних наук, забезпечити якісне його виконання; у разі необхідності внести корективи в навчальний план роботи школи; виявляти і раціонально використовувати виховний потенціал змісту навчального предмета з метою формування моральних рис і якостей особистості, духовної сфери учнів; забезпечити міжпредметні зв’язки гуманітарних предметів з метою їх максимального впливу на емоційну та інтелектуальну сфери учнів. Отже, проблема гуманітаризації розв’язується різними шляхами: добором навчального плану зі збільшеною кількістю годин, відведених на вивчення гуманітарних предметів; введенням факультативів та спецкурсів з таких предметів як історія, література, суспільствознавство, етнографія тощо.

У процесі добору та реалізації змісту навчання важливо для конкретного уроку чітко визначити ті знання (ідеї, поняття, закони, закономірності, алгоритми тощо), які належить засвоїти учням на уроці, а також практичні навички і уміння; прагнути реалізації основних вимог до знань (науковість, повнота, усвідомленість, системність, глибина, діапазон, міцність, дієвість); забезпечити відповідні рівні засвоєння знань, умінь та навичок учнів (репродуктивний, реконструктивний, творчий) [15, с. 211–221].

Отже, у процесі навчання реалізується певна доза змісту освіти, який окреслено ДСЗСО, навчальними планами і програмами. Від раціонального добору змісту дидактичного матеріалу, принципів, методів і технологій його реалізації залежить результативність навчального процесу – якість освіти.

Вивчення стану ефективності реалізації змісту освіти і навчання в школі передбачає зосередження уваги на таких параметрах: відповідність змісту матеріалу навчальній програмі; раціональність формулювання теми, мети та завдань уроку, мотивація навчальної діяльності учнів; диференціація та індивідуалізація навчання на уроці; інтеграція змісту навчального матеріалу на засадах внутрішньопредметних і міжпредметних зв’язків; інтенсифікація навчальної дільності учнів; демократизація взаємовідносин учителя та учнів у процесі навчання; гуманізація навчання; гуманітаризація навчання. В якості інструментарію, як складової організаційного механізму, управління процесом упровадження ДСЗСО пропонується технологічна карта (табл.1).

Наявність параметрів оцінювання стану впровадження змісту освіти у навчальному процесі ЗНЗ (відповідно до ДСЗСО) дозволяє проаналізувати його і зробити висновки щодо педагогічної доцільності та ефективності використання організаційних механізмів управління цим процесом.

Таблиця 1

Технологічна карта ефективності реалізації змісту освіти і навчання на уроці

Дата …………Клас …......Предмет……………Учитель……………………………

Мета відвідування уроку: визначення рівня ефективності реалізації змісту освіти і навчання на уроці . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .. . .

Тема уроку………………………………………………………………………………

Мета уроку………………………………………………………………………………

Обладнання уроку……………………………………..……………………….………

Етапи та зміст уроку	Проміжні цілі	Параметри оцінювання реалізації змісту освіти і навчання на уроіці											Ефективність реалізації змісту освіти
		Відповідність змісту матеріалу навчальній програмі	Раціональність формулювання теми, мети, завдань уроку	Мотивація навчальної діяльності		Диференціація та індивідуалізація навчання	Інтеграція змісту навчального матеріалу	Інтенсифікація навчальної діяльності учнів	Демократизація взаємовідносин учителя та учнів	Гуманізація взаємовідносин у процесі навчання		Гуманітаризація освіти і навчання
1	2	3	4		5	6	7	8	9	10	11		12

Анотація: розкрито сутність організаційних механізмів та педагогічна доцільність їх використання в управлінні процесом упровадження державного стандарту загальної середньої освіти у навчальному процесі.

Ключові слова: освіта, зміст освіти, навчальний процес, управління, організаційні механізми.

Аннотация: раскрыто сущность организационных механизмов и педагогическая целесообразность их использования в управлении процессом внедрения государственного стандарта общего среднего образования в учебном процессе.

Ключевые слова: образование, содержание образования, учебный процесс, управление, организационные механизмы.

Annotation: it is exposed essence of organizational mechanisms and pedagogical expediency of their use in a management by the process of introduction of state standard of universal middle education in an educational process.

Keywords: education, maintenance of education, educational process, management, organizational mechanisms

Література

1. Дидактика средней школы : некоторые проблемы современности / под ред. М. Н. Скаткина. – М. : Просвещение, 1982. – 319 с.

2. Скаткин М. Н. Содержание среднего общего образования / М. Н. Скаткин, В. В. Краевский // Проблемы и перспективы. – М.: Знание, 1981.– 96 с.

3. Фіцула М. М. Педагогіка : посіб. / М. М. Фіцула. – К. : Академія, 2000.– 542 с.

4. Національна доктрина розвитку освіти : затв. Указом Президента України від 17 квіт. 2002 р. №347 // Освіта. –2002. – 26 квіт.–1трав.(№26).– С. 2 – 4; Пед. і психол. проф. освіти.

– 2002. – № 2. – С. 9 –22.

5.Лозова В. І. Стратегічні питання сучасної дидактики / В.І.Лозова
// Розвиток педагогічної і психологічної наук в Україні (1992–2002 рр.). – Х.: ОВС, 2002. – Част. 1. – С. 95 –109.

6. Громовий В. В. На шляху до меташколи: філософські засади й освітні реалії в Україні та США / В. В. Громовий: Управління школою.–№25 –27 (325– 327). – вересень, 2011. – С. 4 –7. – 96 с.

7.Малиновський В. Я. Державне управління // В. Я. Малиновський: Навч. посіб. – Вид. 2-е, доп. та переоб. К.: Атіка, 2003. – 576 с.

8. Любчук О. Удосконалення організаціонного механізму державного управління неперервною освітою в контексті розбудови суспільства знань в Україні / О. Любчук: Демократичне упрвління. – Науковий вісник. – 2008.– Вип. 1. – 6 с.

9. Клейнер Я. С. Механізми державного управління: підходи до визначення / Я. С. Клецнер // Соціальний менеджмент і управління інформаційними процесами : зб. наук. праць Донецького державного університету управління. – Донецьк, 2007. – Т. VІІІ, Вип. 90, серія «Державне управління». С. 337 – 346.

10. Остапчук В. В. Механізми державного управління безперервною освітою в Україні: автореф. дис. на здобуття ступеня канд. наук з держвного управління: спец. 25.00.02

«Механізми державного управління / В. В. Остапчук. – Донецьк, 2006. – 19, [1].

11. Федорчук О. Класифікація механізмів державного управління / О.Остапчук: Демократичне упрвління. – Науковий вісник. –2008. Вип. 1. – 10 с.

12. Куписевич Г. Основы общей дидактики / Г. Куписевич.– М. : Высш. шк., 1986. – 367 с.

13. Бабанский Ю. К. Интенсификация процесса обучения / Ю. К. Бабанский. – М. : Знание, 1987. –78 с. – (Новое в жизни, науке, технике. Педагогика и психология; № 6).

14.Мальований Ю. І. Гуманізація змісту шкільної освіти / Ю. І. Мальований // Розвиток педагогічної і психологічної наук в Україні (1992-2002рр.). – Х. : ОВС, 2002. – Част. 1. – С. 284–291.

15. Максименко В. П. Оценка успеваемости учащихся / В. П. Максименко
// Дидактика современной школы : пособие для учителей / под ред.
В. А. Онищука. – К. : Рад. шк., 1987. – С. 211–221.