Економічні науки / 3. Фінансові відносини

К.е.н., доцент Фомішин С. В.

Іщук Л. І.

Луцький національний технічний університет, Україна

Основні чинники впливу

на рівень ресурсного забезпечення ВНЗ

Вища школа є одним із стратегічних ресурсів країни. Ця теза визначає ключові моменти впливу освітньої системи на безпеку країни. Рівень розвитку вищої освіти в значній мірі характеризується величиною витрат, рівнем та якісними показниками використання ресурсів (матеріальних, фінансових і трудових), необхідних для її функціонування.

То звернемося, насамперед, до поняття «ресурс», зміст якого трактується як енергія, речовина, інформація, що використовується як вихідний матеріал для функціонування, розвитку, існування конкретної системи. В економіці системи досліджуються в двох зрізах: як компонентні системи (вид економічної діяльності, галузь, виробництво) і як територіальні системи (країна, регіон, район, місто, село), а в якості ресурсів розглядаються матеріально-технічна база, кадри, фінанси тощо [3, с. 16].

Матеріально технічна база навчальних закладів повинна постійно оновлюватися. Але як свідчать дані табл. 1 вона зазнає як і морального зносу внаслідок створення нових, більш прогресивних і економічно ефективних засобів, так і фізичного зносу, внаслідок процесу експлуатації.

На закупівлю нового обладнання і техніки держава грошей майже не виділяє. Щоб вийти із скрути, не переобтяжуючи при цьому фінансову систему держави , слід зобов’язати підприємства перші зразки нового обладнання, до випуску якого вони приступають, безплатно встановлювати у навчальних лабораторіях ВНЗ, компенсуючи його вартість за рахунок зменшення податку на першу серію, яка надійде у вільний продаж [4, с. 75-78].

Таблиця 1

Динаміка розвитку мережі вищих навчальних закладів*

Показники	2000	2001	2002	2003	2004	2005	2006	2007	2008
Кількість ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації	658	664	665	667	670	619	606	570	553
Кількість ВНЗ ІІІ-ІV рівнів акредитації	313	315	318	330	339	347	345	350	351
Введено в експлуатацію ВНЗ, тис. м^2: - І-ІІ рівнів акредитації; - ІІІ-ІVрівнів акредитації	4,9 32,3	2,7 110,9	1,1 20,1	0,6 24,9	- 19,3	0,5 31,2	1,1 19,9	- 23,8	22,1 14,5
Ступінь зносу основних засобів, %	40,5	51,2	56,6	57,0	58,3	59,7	61,6	57,4	57,0

*Джерело: Складено автором за даними Статистичного щорічника України за 2008 рік. – К., 2009. – С. 567

Мережа закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації має тенденцію до зростання, тоді як І-ІІ рівнів акредитації – до скорочення. Таким чином утворюється загрозлива диспропорція у підготовці спеціалістів у даних закладах.

Трудовий ресурс системи вищої освіти – це працівники ВНЗ, які зайняті на даний час. а також можуть бути задіяні до праці в системі вищої освіти. Якісний склад працівників ВНЗ в Україні (рис. 1) знижується через плинність висококваліфікованих кадрів та недостатнє фінансування.

Рис.1. Структура науково-педагогічних кадрів [6, с. 93]

Так середній розмір заробітної плати педагогічних працівників ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації у 2008 році становив 1815 грн., а науково-педагогічних працівників ВНЗ ІІІ-ІV рівнів акредитації – 2693 грн., тоді як для працівників фінансової діяльності – 3747 грн.

Фінансові ресурси – це фонди грошових коштів, призначені для фінансування розширеного відтворення. Джерелами фінансових ресурсів є всі грошові доходи й надходження (рис. 2). Вони направляються на здійснення витрат і відрахувань, необхідних для виробничого й соціального розвитку.

Рис. 2. Класифікація фінансових ресурсів ВНЗ

Витрати на освіту в розвинутих країнах в основному складаються з таких джерел: 1) витрати держави; 2) витрати приватних компаній і різноманітних добродійних фондів; 3) витрати, оплачувані учнями і їхніми сім’ями.

Витрати на інші рівні освіти покриваються з тих же джерел. Проте їхня структура може бути іншою: збільшується частка державних витрат. Зменшується питома вага витрат, оплачуваних самими учнями і їхніми сім’ями, а також частка витрат благодійних фондів. Звичайно, усі капіталістичні країни відрізняються за структурою витрат на освіту.

В усіх розвинутих країнах державні витрати являють собою саме значне джерело фінансування освіти. Головна роль держави у фінансуванні освіти виникнула історично. Гарантування деякого рівня освіченості суспільства, як обов’язкової умови нормального політичного і соціально-економічного життя суспільства стало одним із значимих обов’язків держави з перших кроків її становлення.

Керування і фінансування в сфері вищої освіти вимагають розвитку відповідних потенціалів і стратегій планування й аналізу політики, що ґрунтуються на партнерських зв’язках, що встановлюються між вищими навчальними закладами, державними і національними органами планування і координації, для того щоб забезпечити належним чином упорядковане керування і використання ресурсів з урахуванням критерію «витрати-ефективність» [7].

Фінансування вищої освіти вимагає залучення як державних, так і приватних засобів. Державне фінансування вищої освіти зберігає свою важливість. Диверсифікованість джерела фінансування є відображенням тієї підтримки, що суспільство робить вищій освіті, і має потребу в подальшому розширенні з метою забезпечення розвитку вищої освіти, підвищення її ефективності і підтримки на належному рівні її якості й адекватності. Державна підтримка вищої освіти як і раніше має найважливіше значення для забезпечення збалансованого рішення освітніх і суспільних задач [1, с. 50-54; 2, с. 83-88].

Мета чергового етапу реформування системи освіти – створити гнучкий, відкритий механізм фінансування здатний забезпечити: підйом України в сфері вищої освіти і її стійкий розвиток; економічний підйом, соціальну і професійну мобільність та гідний рівень життя людей; оволодіння кожною бажаючою людиною, основними знаннями і цінностями, які несе в собі вища освіта.

Для цього необхідно забезпечити фінансову стабільність функціонування системи вищої освіти, на основі введення соціальних і освітніх стандартів, фінансових нормативів; поетапний перехід до інвестиційно-інноваційної моделі управління системою вищої освіти, орієнтованою на безперервний процес оновлення механізмів фінансування освіти і парку інноваційних технологій, максимальна можлива різноманітність механізмів фінансування, що відповідають запитам різних груп населення і забезпечують можливість реалізації індивідуальних потреб і інтересів особистості. Забезпечити рівність можливостей отримання і використання вищої освіти на всіх етапах життєвого шляху людини, незалежно від його соціального положення і вибраної ним на даний момент сфери професійної діяльності. Відстеження і поступове згладжування існуючих і знову виникаючих проблем в механізмі фінансування освітньої нерівності.

Необхідно змінити механізм фінансування вищої освіти так, щоб вона забезпечувала б можливість індивідуальному освітньо-професійному росту, створила рівність відносно можливостей соціальної, академічної, професійної і територіальної особливостей особистості.

Література:

1. Добровольська Л. Деякі аспекти державного фінансування вищої освіти / Л.Добровольська // Фінанси України. – 2003. – № 8. – С. 50-54.

2. Казнова М. І. Модель фінансового забезпечення соціальної сфери / М.І.Казнова // Фінанси України. – 1998. – № 6. – С. 83-88.

3. Куценко В. І., Трілленберг Г. І. Сфера охорони здоров’я: соціально-економічні та регіональні аспекти / В. І. Куценко, Г. І. Трілленберг. – Київ, 2005. – 366 с.

4. Мокін В. І. Проблеми та перспективи інтеграції української вищої технічної освіти в єдиний освітній простір / В. І. Мокін // Матеріали Міжнародної конференції « Вища освіта в Україні: реалії, тенденції, перспективи розвитку». – К.: Інститут педагогіки і психології профосвіти АПН України, 1996. – С. 75-78.

5. Мета реформ у вищій школі – якість і доступність освіти: Інформаційно-аналітичні матеріали до засідання підсумкової колегії міністерства освіти і науки / Ю. М. Коровайченко, М. М. Фоменко, С. С. Кретович та ін. / Под. ред. Я.Я.Болюбаш. – К. 2009. – 2 квітня. – 117с.

6. Статистичний щорічник України за 2007 р. / О. Г. Осауленко. – К.: Консультант, 2008. – 571 с.

7. Coombs P. H. Qu’est-ce que la planification de l’eduation? / P. H. Coombs. – Paris: UNESCO. IIPE, 1970. – P.70.