Економічні науки / 10. Економіка підприємства

Безручко О. О.

Кременчуцький державний університет ім.. М. Остроградського

ТОРГІВЕЛЬНЕ ПОСЕРЕДНИЦТВО ЯК ОСОБЛИВИЙ ВИД ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НА РИНКУ ТОВАРІВ ТА ПОСЛУГ

Торгівельно-посередницька діяльність — явище доволі поширене на міжнародних і внутрішніх ринках. В таких країнах, як Великобританія, США, Японія, Німеччина, Швеція на частку посередників приходиться до половини обороту товарів та послуг .В Україні торгівельно-посередницька діяльність розвивається досить суперечливо: з одного боку— лібералізація торгівлі, розширення зовнішньоекономічних зв’язків, роздробленість і віддаленість постачальників і покупців, ускладнення комерційних операцій об’єктивно потребують прискореного формування інституту торгових посередників як елементу інфраструктури товарного ринку; з іншого — суперечливість нормативної бази, низький професійний рівень посередників,загальне недовір’я стримують процес формування посередницьких структур.

Торгівельне посередництва трактується як підприємницька діяльність юридичних або фізичних осіб по забезпеченню комерційних операцій або як стадія обороту товарів та послуг. При цьому посередники здійснюють угоди як від імені і за рахунок замовника, так і від свого імені [1].

Торговельно-посередницька діяльність має ряд особливостей:

- представляючи виробників, експортерів, покупців, посередники здійснюють за їхнім дорученням як юридичні, так і фактичні дії;

- посередники не тільки здійснюють угоди,а часто і фінансують їх, надають послуги, беруть на себе ризик;

- посередники здійснюють угоди і представляють інтереси замовника;

- угоди здійснюються на договірній основі [2].

Торгівельне посередництво — обов’язковий елемент ринку. Фірми

використовують посередників для найбільш кваліфікованого забезпечення зручності придбання продукції за факторами часу, місця, форми і власності; зниження витрат на реалізацію продукції або здійснення операцій з матеріально-технічного забезпечення виробництва; зниження рівня запасів готової продукції або необхідних матеріально-технічних ресурсів; зменшення кількості постачально-збутових операцій; кращого контактування зі споживачами або постачальниками — банками, транспортними, складськими, експедиторськими, страховими фірмами, іншими суб’єктами сфери товарного обігу; досягнення високої оперативності реакції на зміни ринкової кон’юнктури; підвищення ступеня конкурентоспроможності товарів; забезпечення доступу до первинної ринкової інформації.

В умовах ринкових відносин посередники - це суб’єкти незалежного і специфічного бізнесу, які здійснюють свою діяльність на основі таких принципів:

- рівноправність сторін, тобто партнерські взаємовідносини посередника з виробниками і споживачами продукції, що передбачає альтернативи вибору контрагентів господарських зв’язків, однакову відповідальність за порушення умов договорів;

- оперативність, що передбачає мобільність, динамічність, і своєчасність виконання завдань постачально-збутової діяльності;

- економічна зацікавленість суб’єктів господарювання в організації опосередкованих каналів розподілу;

- комерційні засади діяльності, тобто ділова активність, виходячи з потреби отримання посередником достатнього прибутку;

- договірні засади взаємовідносин із контрагентами [1].

Розвиток торгівельно-посередницької діяльності в Україні пов’язаний з багатьма складними проблемами правового, організаційного, фінансово -економічного характеру.

Найбільш складною і нерозв’язаною проблемою розвитку торговельного

посередництва являється слабка правова база. Потрібно відмітити,що правова

база регулювання торгівельно-посередницької діяльності, як і всього економічного обороту, складається з фрагментів непрямих законів. В її основі лежать також відомчі нормативні акти, різні інструкції і положення, а частіше за все розробки самих посередників. Зрозуміло,що таку базу неможливо вважати прийнятною [2].

Друга важлива причина, яка стримує розвиток торгівельно-посередницької діяльності, носить організаційний характер. Сутність проблеми полягає в тому, що в Україні організаційні форми торгівельного посередництва формуються стихійно. Вони часто мають вигляд деформованих копій зарубіжних структур, які важко вписуються в реальну вітчизняну практику.

Виникає необхідність розробки оптимальних організаційних форм і структур у сфері торгівельного посередництва у вигляді рекомендацій, технологічних схем, з урахуванням міжнародного досвіду і особливостей національної економіки [2].

Гостро стоїть питання про територіальну організацію посередників, їх спеціалізацію. Справа в тому, що дуже важливими принципами функціонування більшості посередників являється розподіл територій. Це означає, що посередник територіально обмежений в своїй діяльності. Реалізація цього принципу потребує регулювання територіальної організації посередників, їх розмежування, спеціалізації, перегляду антимонопольного законодавства.

Вирішення цих та інших проблем сприятиме розвитку торгівельно-посередницької діяльності в Україні, формуванню широкої сітки посередницьких структур, що особливо важливо в умовах лібералізації міжнародної торгівлі і активізації вітчизняного товарного виробництва.

Література:

1. Зимовець В.В., Зубик С.П., Фінансове посередництво - К.: КНЕУ, 2004. – 288 с.

2. http://www.nbuv.gov.ua/portal/natural/Vchnu/Ekon/2009_4_3/228-234.pdf