Економічні науки/Фінансові відносини

Проскуряков К.І., Запіченко О.В.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

Поняття та проблеми фінансового забезпечення пенсійної системи України

Процеси економічного розвитку на етапі становлення та розвитку ринкових відносин в Україні передбачають неухильне виконання державою своїх соціальних функцій, зокрема соціальне страхування і забезпечення найбільш вразливої верстви населення – пенсіонерів. Пенсійна система в сучасному суспільстві відіграє значну соціальну та економічну роль. Тому її надійність є запорукою соціальної та економічної стабільності і потребує постійної уваги з боку держави.

На сьогоднішній день проблема належного пенсійного забезпечення, що є наслідком доцільного фінансового забезпечення пенсійної системи є одним з визначальних факторів суспільного добробуту населення країни. До того ж, в Україні існує тенденція переважання кількості пенсіонерів над працездатним населенням, а отже, тягар на працюючих по забезпеченню пенсіонерів збільшується з кожним роком.

Проблеми фінансового забезпечення пенсійної системи України досліджувало багато науковців. Серед українських вчених теоретичні питання з зазначеного аспекту вивчали: В. Воротін, П. Гаман, Л. Дідівська, Л. Головко, М. Корецький, В. Мартиненко, О. Мачульська, О. Мордвінов, Б. Надточій, С. Юрій, Б. Юровський та ін.

Проте, незважаючи на широкий спектр досліджуваних проблем і не применшуючи вагомості і значущості внеску названих учених, варто зазначити, що теоретичні та практичні аспекти фінансування пенсійного страхування та забезпечення з урахуванням досвіду зарубіжних країн досліджені недостатньо, що й зумовило актуальність дослідження.

Метою статті є визначення теоретичних фінансового забезпечення пенсійної системи України та окреслення проблем розвитку всіх її рівнів, а також обґрунтування шляхів їх вирішення.

Пенсійна система кожної країни – один з найважливіших елементів соціального захисту. Організаційно – правова форма системи пенсійного забезпечення визначається станом економіки, ринку праці, демографічною ситуацією, розвитком фінансових інститутів, а її ефективність системи залежить від якісного фінансового забезпечення.

На нашу думку, термін “фінансове забезпечення пенсійної системи” можна використовувати залежно від мети та змісту дослідження у трьох варіантах. Так, з одного боку під цим забезпеченням можна розуміти діяльність Пенсійного фонду України та недержавних пенсійних фондів, яка стосується вирішення фінансових питань, пов’язаних з виплатою пенсій та наданням інших соціальних послуг населенню, що відносяться до сфери пенсійного страхування і пенсійного забезпечення. Ця діяльність охоплює наступні напрямки:

- пошук джерел, необхідних для покриття соціальних витрат;

- розрахунок обсягів надходжень по кожному джерелу;

- визначення напрямків фінансування витрат із пенсійного забезпечення громадян;

- розрахунок обсягів витрат по кожному напрямку;

- мобілізація коштів для цілей пенсійного забезпечення та страхування;

- використання коштів на передбачені цілі;

- пошук резервів збільшення надходжень для пенсійних виплат;

- організація контрою за формуванням і використанням коштів для пенсійного забезпечення населення.

Таким чином, діяльність відповідних суб’єктів, пов’язана з фінансовим забезпеченням пенсійної системи, охоплює фінансове планування, оперативне управління фінансовими ресурсами, фінансовий контроль у сфері надання населенню у галузі з пенсійного страхування та пенсійного забезпечення.

З другого боку, під фінансовим забезпеченням можна розуміти фінансові ресурси, призначені для пенсійного страхування й забезпечення громадян. Тоді цей термін означатиме гарантію пенсійних виплат за рахунок чітко визначених джерел та їхніх обсягів.

У третьому випадку фінансове забезпечення пенсійної системи можна трактувати як один з методів фінансового механізму, який забезпечує розподільчі і перерозподільчі процеси з метою утворення та використання фондів грошових коштів, призначених для пенсійного забезпечення громадян. Ці процеси охоплюють як формування централізованих та децентралізованих грошових фондів, так і їхнє використання для чітко визначених цілей, пов’язаних із пенсійним страхуванням та пенсійним забезпеченням громадян.

В Україні пенсійна система базується на трьох незалежних один від одного рівнях. Перший –солідарна система загальнообов’язкового державного пенсійного страхування. Другий – накопичувальна система загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, яка ще не працює. Третій – система добровільного недержавного пенсійного забезпечення, яка фактично діє з 2005 р. [1].

Перший рівень пенсійної системи базується на принципі солідарності поколінь – населення, що працює, забезпечує тих, хто перебуває на пенсії. Запроваджена ще за радянських часів, солідарна система давно вже не виконує своїх завдань, що зумовлено низьким рівнем її фінансового забезпечення. До такої ситуації призвела низка факторів, серед яких [2]:

- несприятливе соціальне становище у країні (старіння населення та зменшення кількості працездатних осіб; ранній вік виходу на пенсійне забезпечення населення; присутність великої кількості пільговиків тощо);

- нестійкий економічний стан держави (безробіття; зростання цін на споживчі товари; залежність пенсійної виплати від середньої заробітної плати тощо);

- наявність значних фінансових проблем, зокрема зростання видатків з державного бюджету, що пов’язано із демографічною ситуацією. Як наслідок – дефіцит Пенсійного фонду.

Другий рівень системи пенсійного страхування не залежить від демографічної ситуації в країні. Основним чинником впливу на ефективність її фінансового забезпечення є розмір заробітної плати або ж отримуваного доходу. Тому, до проблем накопичувальної системи загальнообов'язкового пенсійного страхування варто віднести економічні, які залежать від рівня отримуваного доходу, тобто розвитку економічної системи держави.

Щодо системи недержавного пенсійного забезпечення, то метою її створення є отримання додаткових пенсійних виплат громадянами. Перепонами на шляху ефективного фінансування даної системи є висока залежність від соціальних чинників, серед яких істотний вплив зрілої вікової структури, яка передбачає утримувальний характер ліквідних грошових коштів для здійснення майбутніх пенсійних виплат; фінансові проблеми – часткова відсутність потрібних активів на початкових етапах діяльності недержавних пенсійних фондів, які інвестуються у сегменти ринку; низька дохідність певних фінансових інструментів і т.д..

На нашу думку, для покращення фінансового забезпечення пенсійної системи в Україні доцільно [3]:

- збільшити вік виходу на пенсію. Однак, збільшення пенсійного віку з урахування середньої тривалості життя в Україні у жінок 68 років і у чоловіків 57 років, може навіть погіршити наявну ситуацію (більшість чоловіків не доживе до пенсійного віку). Тому під час прийняття такого рішення варто враховувати демографічну ситуацію в країні;

- продовжувати роботу із вдосконалення пенсійного законодавства, особливо в частині впровадження нагромаджувального рівня пенсійного страхування;

- зменшити кількість пільг, створюючи окремі пенсійні програми для працівників шкідливих професій. Потрібно стимулювати працедавців покращувати умови праці для запобіганням втрати здоров'я та продовження тривалості активного періоду життя працівників, ніж давати змогу виходу на пенсію раніше встановленого віку;

- вдосконалити механізм індексації пенсій з метою підтримки купівельної спроможності доходів та запобігання бідності пенсіонерів;

- скасувати мінімальні гарантовані пенсії, що стимулюватиме громадян відмовлятись від нелегальних зарплат.

Таким чином, ефективне забезпечення пенсіонерів можливе лише за умов належно спланованого та відпрацьованого фінансового механізму пенсійної системи. Прогноз загальної кількості платників внесків до системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування і пенсіонерів, які отримують пенсії з Пенсійного фонду України, вказує на майже невпинне ускладнення ситуації. Особливо гострим воно буде за умови нижчих темпів зростання реальної заробітної платні і, відповідно, надходжень до Пенсійного фонду України. Це доводить необхідність реформування чинної пенсійної системи, яка повинна забезпечувати: обов’язковість солідарного компонента пенсійного забезпечення, що передбачає перерозподіл доходів між різними поколіннями, на користь низькооплачуваних працівників; обов’язкову участь громадян у системі соціального страхування; відповідальності держави за створення пенсійної системи; прозорості використання пенсійних коштів як для державного (муніципальних) пенсійних фондів, так і недержавних пенсійних фондів, банків, страхових компаній.

Література:

1) Васильченко О. Пенсійна система України: сьогодення та перспективи // Праця і закон. – 2009. – №1. – С.8-13.

2) Ярошевич Н.Б., Шутовська Н.Є. Пенсійне забезпечення в Україні та світі// Науковий вісник НЛТУ України. – 2009. – Вип. 19.7. – С.240-244.

3) Кондрат І.Ю., Бурбан Х.Ф. Пенсійне забезпечення в Україні та світі// Науковий вісник НЛТУ України. – 2009. – Вип. 19.3. – С.204-208.