Философия/2.Социальная философия

К.ф.н. Глушко Т.П.

Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, Україна

ДИХОТОМІЯ ГЛОБАЛЬНЕ/НАЦІОНАЛЬНЕ

ЯК БІФУРКАЦІЙНИЙ ВИМІР СУЧАСНОСТІ

Особливості сучасного етапу розвитку національних політичних та економічних культур визначаються чинниками динамічного розгортання глобалізаційних процесів, що значною мірою сприяє асиміляції національних культур у глобальному просторі і зокрема нівелюванню специфіки національних економічних інтересів та пріоритетів. Аналіз досвіду соціально-економічної трансформації українського суспільства пострадянського періоду дозволяє вести мову про суттєві негативні наслідки недостатньо повної визначеності, а іноді і відсутності економічної ідеології у сфері соціального розвитку, що спонукає нас сьогодні до міркувань над перевагами та недоліками як глобального, так і національно-орієнтованого векторів соціально-економічного розвитку в умовах сучасності.

Бінарна опозиція глобальне/національне у контексті тенденцій розвитку постмодерного світогляду передбачає формування досить широкого спектру аналізу цих феноменів, що і здійснюється у соціально-економічному просторі європейських країн. Про це зокрема свідчать дослідження багатоманітності проявів глобалізації у культурному середовищі розвинених країн та відновлення націоналістичних тенденцій у соціально-філософських дослідженнях [2]. Тоді як у соціально-економічній сфері українського суспільства навпаки спостерігається тенденція не у напрямі визначення національної своєрідності його глобально-орієнтованих трансформацій, а, навпаки, здебільшого у напрямі їхньої уніфікації у відповідності з досвідом інших європейських країн.

В умовах українського суспільства спостерігається навіть протиставлення національного та глобального векторів соціального поступу, що пронизують політику, економіку і культуру суспільства в цілому. Переважання глобалізаторської економічної політики спонукає до актуалізації досліджень домінуючої у сфері глобальної економічної ідеології (неолібералізму) доктрини наздоганяючого розвитку, яка створює ситуацію, коли «у країнах периферії неоліберальна глобалізація розщеплює національно-господарські комплекси, витягає їхні ланки, залишаючи уламки колишніх виробничих ланцюжків, уже не здатних ефективно працювати. У результаті складається експортоорієнтована модель з мінімальним соціальним перерозподілом, збитковим внутрішнім ринком і зростаючою кількістю неефективних секторів економіки» [1, 90].

Вирішення цієї суперечливої ситуації вимагає, перш за все, прийняття на рівні парламенту свідомого державного рішення щодо асимілювання іноземною економічною культурою національного простору нашої держави або щодо формування та затвердження продуктивної стратегії соціально-економічного розвитку, яка дозволить здійснити прорив у сфері розвитку економічного потенціалу країни на кшталт «стрибків азійських тигрів», соціально-економічний та політичний досвід яких є доступним для дослідження.

Однак, зважаючи на закріплену у суспільній свідомості ще з часів холодної війни наздоганяючу стратегію, нам ментально притаманна звичка наслідувати приклади ефективних стратегій у їх буквальному теоретичному викладі. Однак, як зазначав свого часу Е. Ільєнков, ні в якому разі не варто наслідувати методику, навіть якщо вона успішна. Радянський філософ вів мову про дидактику, тоді як, на наш погляд, ця теза має більш універсальне значення і є актуальною і для соціально-економічних стратегій, що на практиці підтверджують як досвід Китаю, так і скандинавських країн.

Спостерігаючи розвиток сучасної світ-системи у напрямі формування нової глобальної конфігурації світової економіки, у якій на передній план виходить азійська економіка з лідером-Китаєм, особливу вагу більшості сучасних провідних економістів світу привертає до себе якраз соціально-економічна стратегія цієї країни. Якщо уважно придивитися, то феномен Китаю якраз і зобов’язаний своїй актуалізації саме вдалому свідомому вибору економічної ідеології та відповідної їй стратегії, тобто вибору на користь національних економічних інтересів власної країни на противагу сліпому слідуванню іноземній економічній ідеології.

Глобалізаційні чинники сучасної світ системи на етапі формування системи глобально взаємозалежних національних економічних структур, ідеологічно підпорядкованих доктрині неолібералізму, формують у такий спосіб, певний біфуркаційний простір у сфері культурного, економічного та політичного самовизначення держав, перед якими постає перспектива, з одного боку, розчинення у глобальній неоліберальній ієрархії на чолі з Сполученими штатами, а з іншого – формування та впровадження самобутньої економічної ідеології, на кшталт Китаю. Обидва варіанти поки-що є актуальними у просторі сучасної міжнародної політики, яка на даному етапі являє собою втілення свого роду межі, рубікону як тимчасової можливості соціального вибору.

Суттєві переваги самобутньої економічної та політичної ідеології полягають у формуванні самодостатнього економічно потужного та політично свідомого суспільства, на основі активного залучення інтелектуального капіталу, тоді як альтернативний вибір у дихотомії національне/глобальне передбачає єдино можливу перспективу економічного сателіта країни-глобалізатора та стагнацію національного соціально-економічного простору. У такий спосіб філософсько-історична специфіка нашого історичного часу створює унікальну точку перетину історичних траєкторій. Соціально продуктивний вибір суспільства у якості відгуку на цей історичний виклик передбачає, на наш погляд, наявність активного економічного та політичного світогляду суспільства.

Формування такого світогляду у ментальності пасивно налаштованого соціуму є досить складним історичним завданням. Однак, протягом років незалежності пострадянських республік певний досвід становлення активної життєвої позиції тією чи іншою мірою став притаманним громадянам цих країн. Саме цей факт дає можливість сподіватися не на сліпу інтерналізацію знань та досвіду культури іноземних країн, а на залучення саме соціально-креативного потенціалу суспільної еліти (як у сфері політики, так і економіки) та, відповідно, екстерналізації підходів до формування національних відгуків на глобалізаційні виклики сучасності.

Література:

1. Геєць В.М. Суспільство, держава, економіка: феноменологія взаємодії та розвитку: [монографія] / Валерій Михайлович Геєць – К.: Інститут економіки та прогнозування НАН України, 2009. – 863 c.

2. Манн М. Нации-государства в Европе и на других континентах: разнообразие форм, развитие, неугасание // Нации и национализм / Б. Андерсон, О. Бауер, М. Хрох и др. Пер с англ. и нем. Л.Е. Переяславцевой, М.С. Панина, М. Б. Гнедовского. – М.: Праксис, 2002. – С. 381-410.