Протести у Молдові як приклад революції нового типу

Политология/6. Проблемы взаимодействия власти и общественности (отечественный и зарубежный опыт)

Софія Кіршенблат

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

Протести у Молдові як приклад революції нового типу

Протягом останніх років країни Європи, а серед них зокрема і регіон Центрально-Східної Європи, все більше страждають від масових демонстрацій, які перетворюються на насильницькі виступи проти уряду. Демонстрація нового типу, яка отримала назву „Революція Твіттера” відбулася у квітні 2009 р. після парламентських виборів у Молдові. Протести були організовані двома молодіжними рухами – „Гайд Парк” та „ThinkMoldova” за допомогою інструментів нового покоління – соціальних мереж, які допомогли зібрати від 10 000 до 15 000 демонстрантів на вулицях столиці Кишинева.

Масові протести у Молдові часто пробували порівняти з „кольоровими революціями”. Дійсно, схожі риси були. Зокрема, те, що появу революції спонукали вибори, результати яких були сфальсифіковані. 5 квітня 2009 р. Комуністична партія Молдови оголосила про те, що отримала перемогу на парламентських виборів, набравши понад 50% голосів, а отже може продовжувати своє правління у парламенті країни, діставши 61 парламентське місце, що давало їм достатні важелі впливу для того, щоб обрати нового президента. Спостерігачі від ЄС та ОБСЄ визнали вибори справедливими, хоча й висловили свої побоювання щодо використання адміністративного ресурсу під час голосування [6]. На наступний день тисячі молодих демонстрантів, зібрані двома вищезгаданими молодіжними організаціями для проведення акції „Я не комуніст” вийшли на вулиці столиці Молдови, щоб висловити свій протест проти результатів виборів [3]. Те, що протестні акції були організовані молодіжними організаціями є ще одною спільною рисою між подіями у Молдові та революціями, які відбувалися до того в інших країнах цього регіону. Вони зібралися біля будинку парламенту, вимагаючи проведення нових виборів, з лозунгами, які закликали до повалення комуністичного режиму. У вівторок 7 квітня 2009 р. демонстрація перетворилася на бунт зі штурмом президентського палацу та будинку парламенту.

Натовп був незадоволений ситуацією економічного занепаду, соціальної нерівності та відсутності сподівань на краще майбутнє, адже на сьогодні Молдова є одна із найбідніших країн у Центрально-Східній Європі. Наявний високий рівень корупції серед чиновників уряду поєднується із концентрацією політичної сили в руках правлячої кліки. Великі обсяги економічної діяльності зосереджувалися в руках наближених до президента Володимира Вороніна, чий стиль управління втримує державу від економічного та демократичного розвитку.

Масові протести у Молдові, так само, як і в інших державах, які ми розглядали раніше, були організовані за допомогою цифрових технологій. Наталія Морарь, одна із лідерів молодіжної організації „ThinkMoldova” описувала організацію цих подій у своєму блозі наступним чином: „Шість людей.10 хвилин на креатив та прийняття рішення. Декілька годин на розповсюдження інформації через мережі facebook, блоги, смс друзям та e-mail розсилки. Вся організація – через Інтернет. На вулицю вийшло 15 000 молодих людей!” [1]

До подій у Кишиневі ніхто не міг повірити, що в економічно відсталій Молдові Твіттер виявить не просто популярною, але й ефективною зброєю. З іншого боку, саме у державах третього світу найбільш розповсюдженими стають технології, які самі по собі економічні та відповідають потребам користувачів. Євген Морозов, спеціаліст з використання технологій для політичних цілей нью-йоркського Інституту відкритого суспільства, відзначив, коментуючи акції протесту у Молдові: „Не виключено, що ми будемо згадувати про події, які розгортаються зараз у Кишиневі, не за кольором прапорів, а за використанням технологій соціальних мереж.” [5] Організатори акцій протесту використовували тег #pman (скорочення від Piata Marii Adunari Nationale, румунської назви головної площі Кишинева) для швидкої класифікації повідомлень у Твіттер на тему протестів. Аналогічний тег #griots використовувався під час виступів молоді у Греції. Міхай Московічі, які забезпечував постійне оновлення інформації про протести англійською мовою, наголошував на тому, що не лише Твіттер сприяв швидкій організації та координації дій учасників протесту, але й інші соціальні мережі та блоги, такі як Facebook, Youtube, тощо. [2] Коли влада відключила Інтернет, почали використовуватися мобільні телефони. Не зважаючи на те, що є багато скептиків щодо того факту, що масові протести у Молдові були активно скоординовані завдяки новітнім технологіям, мобілізаційний ефект повідомлень, які з’являлися у соціальних мережах, був досить суттєвим для молдавської молоді, не малу роль ці повідомлення відіграли для тих, хто перебував за кордоном (приблизно четверть населення Молдови працюють за кордоном через скрутне економічне становище у країні), адже вони могли стежити за подіями, які відбувалися на головній площі країни наживо. Зокрема, як зазначає Євген Морозов 7 квітня 2009 р. лише за 20 хвилин було розміщено понад 200 повідомлень щодо протестів на Твіттері. [6]

Втім, події у Молдові не можна віднести до „кольорових революцій„ з ряду причин. Перш за все, у країні не було сильного лідера опозиції з чітким планом змін, як це було в державах, в яких відбулися ці революції. Три опозиційні партії, які набрали значно менше голосів, ніж правляча партія, поводили себе досить пасивно та мінімально втручалися у демонстрації у Кишиневі. По-друге, події у Молдові мали сильне націоналістичне забарвлення. Під час протестів деякі демонстранти махали румунськими прапорами, а лідери опозиції висловлювали думку про те, що Молдові було би краще об’єднатися з Румунією. На той час румунський президент Траян Бесеску оголосив, що румунське громадянство буде надано усім громадянам Молдови, які звернуться до румунського консульства, що спричинило те, що приблизно за тиждень поступило понад мільйон заяв про зміну громадянства. У державі з населенням чотири мільйони це приголомшлива кількість. Комуністичний уряд Молдови звинуватив Румунію у провокації молдавської молоді, а президент М. Воронін вислав румунського посла із Кишинева. [4] Не зважаючи на те, що організація „кольорових революцій„ часто приписується закордонним силам, у жодній з країн, в яких вони відбулися не було такого відвертого втручання від іноземних урядів.

Втім, агресивні протести, звинувачення у фальсифікації та вимушений перерахунок голосів після виборів у Молдові, показали, що протести так і не досягли своїх результатів, Комуністична партія Молдови отримала перемогу, так само як на наступних дострокових виборах, які пройшли влітку 2009 р.

Література

1. Блог Наталії Морарь у „Живому журналі„ – http://natmorar.livejourn al.com/36886.html

2. Харитонов В. Из „твита„ возгорится пламя. Твиттер-революция по-молдавски // Reuters. – http://www.chaskor.ru/article/iz_tvita_vozgoritsy a_plamya_5244

3. Barry E. Protests in Moldova Explode, With Help of Twitter // The New York Times. – April 7, 2009. – http://www.nytimes.com/2009/04/08/worl d/europe/08moldova.html

4. Fanning the Flames? Romania to Offer Moldovans Citizenship // Spiegel Online. – April 17, 2009. – http://www.spiegel.de/international/wo rld/0,1 518,619542,00.html

5. Morozov E. Moldova’s Twitter Revolution / Foreign Policy. – April 7, 2009. – http://neteffect.foreignpolicy.com/posts/2009/04/07/moldovas_twitter_revolution

6. Republic of Moldova. Parliamentary Elections. 5 April 2009. OSCE/ODIHR Election Observation Mission Final Report. – Warsaw. –June 16,2009. – http://www.osce.org/documents/odihr/2009/06/38185_en.pdf