Бутенко Т.В.

Міжнародний університет бізнесу і права (м. Херсон), Україна

ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ОЦІНКИ ЕФЕКТИВНОСТІ РЕГІОНАЛЬНОГО РОЗВИТКУ АПК В СУЧАСНИХ КОНКУРЕНТНИХ УМОВАХ ГОСПОДАРЮВАННЯ

Економіка перехідного періоду характеризується становленням нових соціально-економічних відносин. В системі цих відносин однією із ключових проблем, які вирішуються як на макрорівні, так і на рівні окремого господарюючого суб’єкту, залишається проблема пошуку ефективних форм та методів господарювання, які сприятимуть підвищенню ефективності регіонального розвитку АПК.

Проблема ефективності в цілому не нова, вона існує в тій чи іншій інтерпретації з періоду виникнення матеріального виробництва. В умовах формування ринкових відносин, коли результати роботи одних суб’єктів ринку залежать від чіткості та злагодженості роботи інших суб’єктів, проблема підвищення ефективності стає визначальною.

Тлумачення ефективності як економічної категорії визначається об’єктивно діючим законом економії робочого часу, що є основоположною субстанцією багатства й мірою витрат, необхідних для його нагромадження та використання суспільством. Тому підвищення ефективності вважають конкретною формою вияву цього закону. Проблема підвищення ефективності діяльності полягає в тому, щоб на кожну одиницю витрат – трудових, матеріальних і фінансових – досягти максимально можливого збільшення обсягу виробництва і прибутку (доходу)[4].

На сьогоднішній день категорія ефективності є універсальною, так як поєднує в собі і економічне і соціальне значення. В буквальному розумінні слово «ефективний» означає «той, що дає ефект, призводить до потрібних результатів, діючий». Але в літературі поряд з терміном «ефективність» широко застосовується поняття «результативність». Тому необхідно здійснити деякі термінологічні уточнення.

Відомий італійський економіст Вільфредо Парето вважав, що ефективність – це такий стан справ, коли неможливо зробити жодної зміни, аби повніше задовольнити потреби однієї людини, не віддаючи в жертву задоволення потреб іншої людини. Але якщо виникає можливість поліпшити становище однієї людини, не заподіявши збитку кому-небудь іншому, то відмовитися від цього було б верхом марнотратства [1]. Однак таке визначення категорії ефективності, на нашу думку, є більш повсякденним, ніж істинним.

В.В. Новожилов [5] визначає ефективність як співвідношення результатів і витрат.

А. Д. Шеремет і Р. С. Сайфулін [6] відзначають, що через категорію ефективності знаходять своє адекватне відображення такі риси, властиві успішній господарській діяльності або функціонуванню, як цілісність і динамічність.

Економічна ефективність, як зазначає Забарна Е.Н., є основною матеріально-структурною, системною і функціональною характеристикою господарської діяльності підприємства [3].

В європейській практиці на сьогоднішній день використовується декілька різних понять, яким в українській термінології відповідає одне слово – «ефективність». Зокрема, в практиці Шведського національного бюро аудиту для перевірки та дієвості установ, організацій використовується концепція «трьох Е» [2]:

1) Effectiveness (результативність) – результати, що порівняні з метою та співставлені з ресурсами, які використані задля досягнення цієї мети.

2) Efficiency (ефективність)- співвідношення між продуктом у вигляді товарів, послуг і ін. та ресурсами, що використані на їх виробництво.

3) Economy (економічність)- мінімізація вартості ресурсів, що спрямовані на діяльність, з огляду на відповідну якість.

На нашу думку, не варто ототожнювати поняття ефективності та результативності. Ефективність є кількісним визначенням результативності виконаної дії або процесу. Наприклад, один із аспектів ефективності, який пов’язаний із якістю продукції, є надійність продукту. Досягнення більш високого рівня надійності продукту може призвести до більш високого ступеню задоволення споживачів. З точки зору результативності, це може зменшити витрати підприємства завдяки зниженню кількості поломок в процесі експлуатації та зменшені числа гарантійних рекламацій. Таким чином, рівень ефективності, який досягається бізнесом, є функцією від результативності та віддачі вжитих заходів.

Вивчення та систематизація наукових джерел показала, що є два підходи до визначення ефективності. Прибічники першого підходу вважають, що існують абсолютні показники економічної ефективності (різниця між результатом діяльності та витратами, що пов’язані з її здійсненням). Економісти, що дотримуються другого підходу, наголошують, що ефективність завжди повинна визначатися відношенням вироблених та використаних ресурсів, і це не може бути абсолютна величина.

Але господарська практика доводить, що при оцінці ефективності розвитку АПК регіону використовується симбіоз відносних і абсолютних результативних показників, і ефективність є своєрідною платою за досягнення певних результатів.

На нашу думку, ефективний регіональний розвиток АПК, що забезпечується через ефективне функціонування суб’єктів господарювання галузі (зростання прибутку, обсягу продажу, платежів до бюджету та ін.), призводить до підвищення значень і таких показників як валовий внутрішній дохід, національний дохід, тобто досягається економічна ефективність, і одночасно й соціальна ефективність (підвищується рівень освіти, рівень зайнятості, кваліфікації робітників, покращуються умови праці, збільшується кількість об’єктів соціальної інфраструктури тощо). З метою визначення напрямків та шляхів забезпечення ефективного регіонального розвитку АПК в сучасних конкурентних умовах доцільно визначити якомога найбільшу сукупність факторів, що сприятимуть його розвитку.

Але робити висновок про переваги тих чи інших факторів для розвитку АПК регіону в певний проміжок часу недоцільно. В сучасних умовах реформування економіки необхідно враховувати як внутрішні, так і зовнішні фактори. Саме зовнішні фактори є найбільш нестабільними для аграрного сектору регіону і не завжди їх можливо передбачити.

Слід враховувати, що для забезпечення та підвищення ефективного регіонального розвитку аграрно-промислового комплексу універсальних підходів не існує, кожен регіон повинен шукати придатні саме для нього шляхи сталого економічного та соціального розвитку.

Література:

1. Воробйов Є.М. Економіка / Є.М.Воробйов. – Х.:Торсінг плюс, 2005.- 400 с.

2. Ефективність державного управління / Ю.Бажал, О.Кілієвич, Мертенс О. та ін.; За заг.ред. І.Розпутенка. – К.: Вид-во «К.І.С.»,2002.- 420 с.

3. Забарная Э.Н. Применение прогрессивных форм организации инновационного процесса / Э.Н. Забарная // Ринкові важелі та стимули розвитку господарчих систем. – Одеса: Одеський державний економічний університет – 1998. – Вип.2. – Ч.2. – с.125-134.

4. Манів З.О. Економіка підприємства: [навч.посіб.] / З.О.Манів, І.М.Луцький. – К.: Знання, 2004. – 580 с.

5. Новожилов В.В. Проблемы измерения затрат и результатов при оптимальном планировании / В.В.Новожилов. - М.: Наука, 1972. - 434 с.

6. Шеремет А.Д. Методика финансового анализа: Учеб. и практ. пособие для финансовых менеджеров, бухгалтеров и аудиторов, а также студ. экон. вузов и слушателей системы подготовки профессиональных бухгалтеров и аудиторов / А.Д.Шеремет, Р.С.Сайфулин, Е.В.Негашев. – 3-е изд., перераб. и доп. - М.: Инфра-М., 2000. – 207 с.