ЕКОНОМІЧНА РОЛЬ ПРОДОВОЛЬЧОЇ БЕЗПЕКИ

Журавков О.В., Шипов М.В.

Національний університет харчових технологій

Продовольча безпека є органічною складовою економічної безпеки, яка в узагальненій формі визначається спроможністю чи неспроможністю країни самостійно протистояти загрозам національним економічним інтересам. Найбільш загрозливим в надзвичайній ситуації може стати руйнування механізму господарювання - розрив сфери виробництва та грошового обігу, послаблення кредитно-банківської системи, згортання фондового ринку, інвестиційної діяльності, різке зниження платоспроможного попиту населення та підприємств, послаблення податково-бюджетної системи тощо. Ці загрози, в першу чергу, впливають на рівень продовольчої безпеки.

Історичний досвід та сучасні економічні, політичні оцінки свідчать про те, що продовольство зберігає свою іманентну властивість найбільш важливого стратегічного продукту. Фундаментальною основою забезпечення національної продовольчої безпеки та продовольчої незалежності держави в сучасному світі є ефективний і сталий розвиток її агропромислового комплексу, насамперед, його головної сфери - сільського господарства. Саме високо інтенсивне та високоефективне функціонування останнього визначає рівень виробництва аграрної продукції і сировини, а отже - й споживання основних продуктів харчування, від чого залежить здоровий фізичний та психічний розвиток населення даної країни. Серед багато чисельних підгалузей сільського господарства вирішальну роль у забезпеченні належної продовольчої безпеки відіграє виробництво продовольчого і кормового зерна високої якості. Отже, не є перебільшенням стверджувати, що ключова проблема продовольчої безпеки держави - зернове господарство.

На основі аналізу індикаторів продовольчої безпеки, запропонованих експертами Комітету з продовольчої безпеки (CFS), можна зробити висновок про те, що деякі індикатори (сальдо зовнішньоторговельного балансу, денний середньодушовий чистий імпорт продовольства (в калоріях), оцінка середнього запасу продовольства (в калоріях на душу населення на день) поки що не можуть бути використані для оцінки стану продовольчої безпеки в Україні внаслідок відсутності в системі офіційної статистики необхідної інформації.

У перспективі застосування в Україні системи індикаторів продовольчої безпеки та її підвищення до рекомендованих CFS значень дасть можливість більш чітко визначитися на державному рівні із ситуацією, яка складається у різних регіонах і в країні загалом, та своєчасно здійснити відповідні заходи щодо її покращання.

У теоретичному плані заслуговують на серйозну увагу спроби визначити термінологічно та економічно проблему життєзабезпечення людини в звичайних умовах. В українській науковій літературі запропоновано поняття "фонд життєвих засобів людини", розглядається його економічний зміст та джерела формування; показується, що фонд життєвих засобів за своїм матеріально-речовим змістом за будь-яких способів суспільного виробництва виступає як сукупність матеріальних благ та послуг, які об'єктивно необхідні для задоволення потреб працівника для відтворення і розвитку його здатності до праці, утримання сім'ї тощо. Відомо з цим доведено, що фонд життєвих засобів не слід ототожнювати з необхідним продуктом, як це часто трапляється в економічній літературі. У системі суспільного виробництва необхідний продукт формується в процесі виробництва, проходить фази розподілу, обміну, споживання. І лише на фазі споживання він приймає свою завершену форму як фонд життєвих засобів, який виступає у визначеному наборі предметів споживання та послуг, які безпосередньо використовуються працівниками та членами їх сімей. Рух фонду життєвих засобів у структурі суспільного продукту, його формування відбувається за рахунок фонду споживання. Його створення неможливе без розширеного виробництва валового національного продукту, створення відповідних матеріальних резервів та системи їх постачання до споживачів. Такий підхід до визначення фонду життєвих засобів має, на наш погляд, виключно важливе методологічне і практичне значення. Це категорія відноситься ,перш за все, до макроекономіки, яка показує складні економічні зв'язки між галузями економіки, пояснює шляхи та засоби обміну продукту, доведення його до споживача.

Вирішення проблеми продовольчої безпеки завжди пов'язане з платоспроможністю населення. Якщо питома вага продовольчих витрат різко збільшується, продовольча доступність знижується. Навіть в умовах економічної кризи 1990-2000 рр. населення України було змушене вдвічі збільшити частку витрат у сімейних бюджетах на продовольчі товари. Рівні розвитку, продуктивності, ефективності й екологобезпечності функціонування агропромислового комплексу, його експортна спроможність, конкурентоздатність в будь-якій країні вважаються головними показниками прогресу людства, науково-технологічних і соціально-економічних досягнень його цивілізації.

В ході розроблення та реалізації зовнішньоекономічної політики слід враховувати, що перспективи експорту агропродовольчої продукції залежать не тільки від наявності в країні надлишків цієї продукції.

Академіком УААН В.М.Трегобчуком ще у 1999 році вперше була комплексно проаналізована проблема продовольчої безпеки України в контексті національної безпеки. На його думку сьогодні Україна в продовольчому відношенні, незважаючи на величезний спад виробництва в національному АПК, очевидно, не може опинитися в надзвичайно скрутному стані, який здатний привести до голодомору. Адже вона спроможна купити зерно й інші продукти харчування на зовнішньому ринку, бо є країни, які виробляють більше сільськогосподарської продукції, ніж їх внутрішні потреби. Однак завтра ситуація на світовому агропродовольчому ринку може різко змінитися, і тоді наша держава опиниться в безвихідному становищі.

За роки соціально-економічних перетворень в Україні рівень її продовольчої безпеки знизився до критично небезпечної межі, що зумовлено майже дворазовим скороченням виробництва в АПК на тлі подальшого нарощування обсягів виробництва продовольства в усьому світі. Сьогодні в Україні вже йдеться про збереження здорового генофонду нації. Руйнування та деградація ресурсних потенціалів вітчизняного АПК і, як наслідок, зростаюча залежність України з окремих видів продовольства від зарубіжних держав зумовлені головним чином відсутністю реального ефективного впровадження науково обґрунтованої довгострокової агропродовольчої політики підтримання на належному рівні національної продовольчої безпеки з одного боку, та зовнішньоторговельного балансу з обмеженням імпорту - з другого. Але при цьому не можна не відзначити, що ця проблема не знаходить серйозної уваги науковців, про що свідчать фундаментальні праці українських вчених-аграріїв.

З нового українського досвіду недержавної форми підтримки продовольчої безпеки заслуговує на увагу запозичення Україною іноземного досвіду громадських організацій. Зокрема, наприкінці 2001 року Верховна Рада України розглянула в першому читанні проект Закону "Про продовольчі банки". Законопроект визначає правовий статус, порядок утворення і діяльності, реорганізації і ліквідації особливого виду підприємницьких організацій – продовольчих банків, права і обов’язки засновників і учасників таких організацій, порядок формування органів управління організаціями, придбання і використання засобів і майна, а також форми їхньої державної підтримки і контролю.

Проблема продовольчої безпеки взагалі і в надзвичайних ситуаціях варта того, щоб здійснити її комплексне наукове економіко-правове системне дослідження і створити на цій основі систему продовольчої безпеки України, яка б враховувала всі аспекти цієї проблеми. Завдання економічної безпеки України, вироблення стратегії економічного та соціального розвитку на найближче десятиріччя ставлять її на одне з перших місць. Відправним положенням для побудови національної концепції продовольчої безпеки слід вважати створення дієвих механізмів захисту прав громадян України, ефективної системи соціального захисту, охорони та відновлення фізичного здоров'я, що передбачено основними напрямами державної політики національної безпеки України.

Побудова державної концепції продовольчої безпеки та економічної, зовнішньоекономічної діяльності підприємств продовольчого та агропромислового сектора усіх форм власності, повинна спиратись на аналіз існуючої теоретичної, методологічної та нормативної бази, історичного вітчизняного та іноземного досвіду, виділення, уточнення тих положень, які прямо чи опосередковано стосуються проблеми продовольчої безпеки, ролі та місця цієї проблеми у загальній системі національної безпеки, формулювання на цій основі принципів створення та функціонування системи продовольчої безпеки. При цьому слід враховувати об'єктивно існуючі основні суперечності в економічній сфері, стан та перспективи розвитку економіки України. Створення методологічних основ системних досліджень проблем продовольчої безпеки необхідно вести з врахуванням ступеню загроз національним інтересам України, їх вагомості з точки зору можливого впливу та наслідків реалізації, стану та тенденцій розвитку продуктивних сил України, основних чинників продовольчої безпеки, складових її забезпечення в надзвичайних ситуаціях тощо.

Фундаментальною основою забезпечення національної продовольчої безпеки та продовольчої незалежності держави в сучасному світі є ефективний і сталий розвиток її агропромислового комплексу, насамперед, його головної сфери - сільського господарства. Саме високо інтенсивне та високоефективне функціонування останнього визначає рівень виробництва аграрної продукції і сировини, а отже - й споживання основних продуктів харчування, від чого залежить здоровий фізичний та психічний розвиток населення. Концепція продовольчої безпеки повинна враховувати об'єктивно існуючі основні суперечності в економічній сфері, сучасний стан та перспективи сталого розвитку економіки України. Створення методологічних основ системних досліджень проблем продовольчої безпеки необхідно вести з врахуванням ступеню загроз національним інтересам України, їх вагомості з точки зору можливого впливу та наслідків реалізації, стану та тенденцій розвитку продуктивних сил України.